Постанова

від 29.10.2019 по справі 463/5370/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/5370/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/811/1637/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю: представника позивача - Кріль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства Матвол на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Матвол про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ приватного підприємства (далі-ПП) Матвол за №15 від 22.08.2016 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПП Матвол на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22.08.2016 року до дня ухвалення рішення суду в розмірі 40029 грн. 37 коп.

Стягнуто з ПП Матвол в дохід держави судовий збір в розмірі 1102 грн. 40 коп.

Рішення суду оскаржив відповідач ПП Матвол , просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд безпідставно задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на ст.235 КЗпП України, оскільки згідно з нормою цієї статті, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється за наявності підстав, перелік яких є вичерпним і до якого не входить така підстава, як скасування наказу про відсторонення працівника від роботи.

Апелянт звертає увагу на те, що рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається органом, який розглядає трудовий спір, виключно при винесенні рішення про поновлення на роботі, проте ОСОБА_1 не був звільнений з роботи, а тому правових підстав для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Апелянт також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати, а тому заява позивача про залишення позову в частині стягнення з ПП Матвол заборгованості по заробітній платі свідчить про те, що позивач сам визнав факт відсутності спору в цій частині.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, шляхом направлення рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення судової повістки, яку він отримав 21.08.2019 року, від представника відповідача - адвоката Савки Т.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із наданням ним правничої допомоги гр. ОСОБА_2 у кримінальному провадженні під час проведення її допиту в якості свідка слідчим СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області, однак, інших доказів, окрім як витяг з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження та договору про надання правничої допомоги, адвокатом не надано, а тому підстав для висновку про зайнятість адвоката у кримінальному провадженні у визначений апеляційним судом день і час для розгляду даної справи в колегії суддів немає, відтак, підстав вважати поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання апеляційного суду теж немає, а тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи апеляційним судом проведено у відсутності сторони відповідача.

Заслухавши пояснення сторони позивача на заперечення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що оспорюваним в даній справі є наказ ПП Матвол №15 від 22.08.2016 року, яким позивача ОСОБА_1 , що працює барменом на даному підприємстві, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 22.08.2016 року у зв`язку з підозрою про вчинення злочину та веденням слідства.

Згідно зі ст.46 КЗпП України , відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного спяніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, зокрема, п.4 ч.1 ст.131 та ч.ч.1,3 ст.132 КПК України передбачено, що відсторонення від посади особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, є одним із заходів забезпечення кримінального провадження і застосовується на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Порядок відсторонення особи від посади врегульовано Главою 14 Розділу ІІ КПК України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.154 КПК України, відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.

Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.

При цьому, за змістом ст.ст.155, 156, 157 КПК України, рішення слідчого судді про тимчасове відсторонення від посади приймається за результатами розгляду відповідного клопотання, поданого прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Отже, системний аналіз зазначених вище норм КПК свідчить про те, що відсторонення особи від посади у зв`язку з оголошенням такій особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення є заходом забезпечення кримінального провадження, рішення про застосування якого вправі прийняти лише слідчий суддя і лише у випадку, коли прокурор доведе наявність обставин, передбачених ч.3 ст.132 КПК України, відтак, не може відбуватись інакше, ніж за правилами кримінального процесуального закону.

Судом встановлено, що в провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження №12016140040002530 про обвинувачення позивача ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,3 ст.191, ч.ч.1,2 ст.361 КК України (справа № 463/6069/16-к). Відповідно до ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 17.01.2017 року, вказане кримінальне провадження призначене до судового розгляду і ще не закінчене.

Жодних процесуальних рішень у названому кримінальному провадженні щодо застосування до позивача заходів забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, немає.

Таким чином, відповідач, прийнявши оспорюваний наказ, по суті перебрав на себе повноваження слідчого судді, що свідчить про незаконність цього наказу, оскільки інших підстав, передбачених статтею 46 КЗпП України, для відсторонення позивача від роботи за рішенням власника або уповноваженого ним органу не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсторонення позивача від роботи здійснено відповідачем незаконно, а тому оспорюваний наказ підлягає скасуванню.

Відповідно до роз`яснень, наданих у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Отже, доводи апелянта про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за період відсторонення є також безпідставними.

Не мають правового значення й доводи апелянта щодо відсутності заборгованості перед позивачем по заробітній платі, оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за його (позивача) заявою була залишена судом без розгляду, а відповідно до ст.367 ЦПК України, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали в обґрунтування своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, не допустив порушень норм процесуального закону, які б призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу приватного підприємства Матвол залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 08 листопада 2019 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.