Постанова

від 12.11.2019 по справі 910/3550/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2019 р. Справа№ 910/3550/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Найченко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.07.2019 (повний текст складено 14.08.2019)

у справі № 910/3550/19 (суддя Джарти В. В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 36 768,11грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія ПЗУ Україна (далі - ПрАТ СК ПЗУ Україна , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар (далі - ТОВ Асгар , відповідач) про стягнення 36 768,11 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що виплативши своєму страхувальнику за Договором № АМ №099307 від 29.05.2015 добровільного страхування наземних транспортних засобів страхове відшкодування, позивач набув права вимоги про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач, як власник транспортного засобу Renault Logan , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водієм якого скоєно ДТП, відтак просило стягнути з відповідача 36 768,11 грн. страхового відшкодування.

08.04.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду, за змістом якої в Централізованій базі даних Моторного (транспортного) страхового бюро України відсутні відомості про чинний на дату дорожньо-транспортної пригоди - 08.05.2016 договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений щодо забезпечення транспортного засобу Renault Logan , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім цього, страховик Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд не вносив до Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України інформацію про використання бланку полісу АЕ/9044636, відтак такий бланк має статус Не використаний . Одночасено вказано, що Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд позбавлене членства в Моторному (транспортному) страховому бюро України з 31.05.2016.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що 05.05.2016 між ним та Публічним акціонерним товариством Страхова компанія Скайд було укладено Договір (Поліс АЕ 9044636) й застраховано цивільну відповідальність власника транспортного засобу Renault Logan , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі строком дії з 06.05.2016 по 05.05.2017. При цьому, відповідач зазначив, що ним сплачено страховій компанії відповідний страховий платіж, отже зазначений Договір був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, недійсним не визнавався, а тому підстав для стягнення страхового відшкодування саме з Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар немає.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/3550/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна 36 768,11 грн. грошових коштів та 1 921,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Асгар оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким в позові ПрАТ СК ПЗУ Україна відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт не погоджується із висновками суду про те, що відповідачем не доведено й матеріалами справи не підтверджено тієї обставини, що саме третя особа є страховиком відповідача (завдавачем шкоди). На переконання апелянта, договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, оскільки апелянтом відповідний платіж внесено, укладений між ним та третьою особою Договір (Поліс АЕ 9044636) про застрахування цивільної відповідальності власника транспортного засобу Renault Logan , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП був укладений та чинний. За твердженнями апелянта, чинним законодавством не передбачено припинення, розірвання або недійсність договору страхування з підстав відсутності в ЦБД МТСБУ інформації щодо даного договору. Матеріали справи не містять жодних доказів того, позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування страховиком апелянта, більш того відсутні докази й звернення позивача до третьої особи щодо відшкодування шкоди. Крім цього, апелянт звертає увагу на правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, яку судом першої інстанції безпідставно не враховано при розгляді цієї справи тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 12.11.2019 з`явився представник відповідача, представники позивача та третьої особи не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на їх адреси відповідної ухвали про відкладення розгляду справи, яка 23.10.2019 була отримана уповноваженими представниками позивача, відтак зважаючи на подане позивачем перед попереднім судовим засіданням клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та неявку представника третьої особи у жодне судове засідання як суду першої, так й апеляційної інстанцій, апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові ПрАТ СК ПЗУ Україна відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 08.05.2016 о 18 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Renault Logan , державний номер НОМЕР_1 , по бульвару Лесі Українки в місті Києві, не надав перевагу в русі, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Toyota Auris , державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого зазначеним транспортним засобам було спричинено механічні пошкодження та заподіяна матеріальна шкода.

Вказані обставини та факт вини ОСОБА_1 підтверджуються постановою Печерського районного суду міста Києва від 16.06.2016 у справі № 757/23688/16-п, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Матеріалами справи встановлено, що автомобіль марки Toyota Auris , державний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП, був застрахований ОСОБА_2 у позивача на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів АМ. 099307 від 29.05.2016.

Відповідно до рахунку-фактури № СМУ00011419 від 12.05.2016 та страхового акту № UA20161050800009/L01/02 від 01.07.2016 позивач сплатив на користь ОСОБА_2 на рахунок СТО страхове відшкодування в розмірі 36 768,11 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 43471 від 01.07.2016.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу регресну вимогу №396/2016 вих. № 5795/Р від 08.08.2016 на суму 36 768,11 грн., яка залишена останнім без виконання. Проте, відповідач надіслав листа про те, що цивільно-правова відповідальність ТОВ Асгар , як власника транспортного засобу Renault Logan , державний номер НОМЕР_1 , застрахована в ПАТ СК Скайд за Полісом №АЕ/9044636.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено тієї обставини, що саме третя особа є страховиком відповідача (завдавача шкоди). Такий висновок суду обґрунтовано відсутністю в ЦБД МТСБУ інформації щодо чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відносно транспортного засобу Renault Logan , державний номер НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП. За висновками суду, саме участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст. 39 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Як встановлено матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Renault Logan , державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ СК Скайд на підставі Договору (Полісу) №АЕ/9044636 зі строком дії з 06.05.2016 до 05.05.2017 (ліміт відповідальності за шкоду по майну - 100 000, 00 грн., франшиза - 0, 00 грн.).

В розділі 10 цього Договору (Полісу) зазначено, що страховий платіж в розмірі 1 024, 36 грн. сплачено страхувальником 05.05.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Порядок укладення і початок дії договору страхування визначено ст. 18 Закону України Про страхування , ч. 3 якої встановлено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування. Аналогічні положення містяться й у ст. 981 ЦК України.

За змістом ст. 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договір страхування згідно ст. 983 ЦК України набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладаючи договір старування Поліс №АЕ/9044636, сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, відповідачем 05.05.2016 згідно платіжного доручення № 2759, копія якого наявна в матеріалах справи, було сплачено страховий платіж в розмірі 1 024, 36 грн., що свідчить, що вказаний договір набрав чинності.

Разом з цим, слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів розірвання, припинення чи визнання недійсним цього договору страхування, відповідно він був чинним та діяв на момент вчинення ДТП. Крім цього, чинним законодавством не передбачено припинення, розірвання або недійсності договору страхування з підстав відсутності в ЦБД МТСБУ інформації щодо даного договору.

Місцевий господарський суд не врахував цих обставин та приписів чинного законодавств, а тому дійшов помилкового висновку, що відповідачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено тієї обставини, що саме третя особа є страховиком відповідача (завдавача шкоди).

За приписами ст. 1 Закону України Про страхування страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про страхування страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (ч.1 ст. 10 Закону України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (ст. 5 Закону України Про страхування ). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України Про страхування ). Втім, законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначено ст. 7 Закону України Про страхування , зокрема, до видів обов`язкового старування відноситься страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Як встановлено матеріалами справи, предметом позову у даній справі є вимоги про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування в розмірі 36 768,11 грн.

Разом з цим, учасники справи за ії матеріалами мають декілька зобов`язань: договірне зобов`язання між позивачем і потерпілою ( ОСОБА_2 ) - за договором добровільного майнового страхування; деліктне зобов`язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП; договірне зобов`язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

За змістом ст. 27 Закону України Про страхування та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов висновку, що ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Відповідно до ст. 5 згаданого Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначено ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

В даному випадку, третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього, адже таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених ст. 38 вказаного Закону.

Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінено його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем в зв`язку із виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

За змістом п. 22.1 ст. 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За загальним правилом, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема, з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Положеннями пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником такого обов`язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (пп. 38.1.1 ( ґ ) п. 38.1 ст. 38 цього Закону).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно ст. ст. 3, 5 цього Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

З огляду на наведене та те, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування з відповідача, відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Місцевий господарський суд, застосовуючи до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц щодо суброгації, не врахував її висновків у вищезазначеній частині, а тому дійшов помилкових висновків про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування саме з відповідача.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду в частині задоволення позовних вимог, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, адже місцевим судом не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи тощо. Тому доводи відповідача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.

В зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі № 910/3550/19 - скасувати та прийняти нове рішення:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар про стягнення страхового відшкодування в розмірі 36 768,11 грн. відмовити повністю .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія ПЗУ Україна (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, ідентифікаційний код 20782312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Асгар (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 32 В, приміщення № 1 по № 10 (групи приміщень 118), ідентифікаційний код 36460061) 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/3550/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.11.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко