Рішення

від 06.11.2019 по справі 910/8610/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2019Справа № 910/8610/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., за участі секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/8610/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Техногруп"

(03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 125, неж. прим. 7; ідентифікаційний код: 37675512)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"

(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 30; ідентифікаційний код: 31681672)

про стягнення страхового відшкодування та пені в розмірі 387 354,77 грн,

Представники сторін:

від позивача: Святюк С.П., довіреність № ордер АІ № 1008040 від 01.10.19;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустрія Техногруп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (далі - відповідач) про стягнення 352 140,70 грн суми страхового відшкодування та 35 214,07 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як страховиком взятих на себе зобов`язань за Договором № 06-07.00.17.00138 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку від 13.07.2017 у частині виплати позивачеві як страхувальнику страхового відшкодування у зв`язку з пошкодженням у ДТП, що мала місце 30.11.2017, застрахованого позивачем автомобіля "Chevrolet Aveo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

11.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/8610/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.08.2019.

08.08.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про надання додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 14.08.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 14.08.2019 представником відповідача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У підготовчому засіданні 14.08.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, задоволено клопотання відповідача про надання додаткового строку для подання доказів та надано відповідачу додатковий строк для подання доказів - 45 днів, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.10.2019.

22.08.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 02.10.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 02.10.2019 судом було оголошено перерву до 09.10.2019.

03.10.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

09.10.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 09.10.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 представником відповідача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було задоволено клопотання сторін про надання додаткового строку для подання доказів та долучено подані ними докази до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 09.10.2019 судом було поставлено на обговорення присутніх представників сторін питання щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні та надання йому часу для подання додаткових доказів по справі, в задоволенні якого судом було відмовлено, з огляду на необґрунтованість заявленого позивачем клопотання та закінчення строку підготовчого провадження.

Представник відповідача надав усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.10.2019.

У судове засідання 16.10.2019 представники сторін не з`явились. Про дачу, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 16.10.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву до 06.11.2019.

У судове засідання 06.11.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 06.11.2019 не з`явився, про дачу, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 06.11.2019 представник позивача просив суд відкласти розгляд справи для надання можливості подати додаткові докази по справі.

Суд на місці, у судовому засіданні 06.11.2019 ухвалив відмовити в задоволенні клопотання позивача.

У судовому засіданні 06.11.2019 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

13.07.2017 між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Перша (далі - страховик, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустрія Техногруп (далі - страхувальник, позивач) було укладено Договір добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку № 06-07.00.17.00138 (далі - Договір), за умовами якого було застраховано транспортний засіб марки Chevrolet Aveo , державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Індустрія Техногруп .

30.11.2017 о 01 год. 50 хв. громадянин ОСОБА_1 , рухаючись в м. Тернополі, по вул. Протасевича, керуючи транспортним засобом марки Chevrolet Aveo , державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на бетонні блоки на мості, чим порушив п. п. 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 31.01.2018 у справі № 607/15673/17 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк на 1 (один) рік.

В ході розгляду справи № 607/15673/17 судом було встановлено, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та ст. 124 КУпАП, тобто порушення водієм транспортного засобу правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, а тому його слід притягнути до адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення у відповідності до ст. 36 КУпАП в межах санкції статті, встановленої за більш серйозне правопорушення.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 05.04.2018 апеляційну скаргу захисника Старовойтової Д.А. в інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Постанову судді Тернопільського міськрайонного суду від 31 січня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасовано, винесено нову, якою провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В частині притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за ст. 124 КУпАП постанову судді Тернопільського міськрайонного суду від 31 січня 2018 року приведено у відповідність з вимогами закону. Вирішено вважати накладеним на ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП адмінстягнення у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

У вказаній постанові апеляційної інстанції судом встановлено наступні обставини.

Притягуючи водія до адмінвідповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП суд першої інстанції в постанові від 05.04.2018 зіслався на порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, який зобов`язує водія пройти у встановленому законом порядку огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, та кваліфікуючи адмінправопорушення відобразив наявність в діях ОСОБА_1 ознак відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, а не керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що є порушенням п.2.9"а" ПДР України, вказівка на яке міститься в адмінпротоколі.

Вказані суперечності не дали апеляційні інстанції можливості зробити висновок, яке ж саме правопорушення вчинив ОСОБА_1 , а докази, на які зіслався Тернопільський міськрайонний суд на підтвердження складу адмінправопорушення - адмінпротокол, в якому зафіксовано факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння та письмове пояснення свідка щодо відмови водія від проходження від огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та бажання пройти його в медустанові є такими, що не усувають їх та є недостатніми для встановлення складу останнього судом апеляційної інстанції.

Що стосувалось доводів ОСОБА_1 про проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Drager Alcotest-6810 , використання якого не дозволено до застосування МОЗ та Держспоживстандартом України суд зазначив наступне.

Згідно з роз`ясненнями Українського медичного центру сертифікації МОЗ України від 18.01.2018 року № 45, закінчення 10.02.2015 року терміну дії реєстрації в Україні виробу медичного Drager Alcotest 6810 означає припинення можливості їх ввезення на митну територію України та введення в експлуатацію, але не вплинуло на вироби, які вже були введені в експлуатацію - використовувались у практиці. З огляду на наведене працівники патрульної поліції вправі використовувати вироби медичні Drager Alcotest 6810 , які були введені в експлуатацію до 10.02.2015 року, за умови їх своєчасного калібрування з інтервалом у 6 місяців.

Позивач зазначає суду про те, що відсутність у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, було доведено у судовому порядку, а відтак, відповідачем повинно бути виплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 352 140,70 грн та сплачено пеню в розмірі 35 214,07 грн за прострочення його виплати.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, зокрема, про те, що відмова у виплаті позивачу страхового відшкодування була правомірною, оскільки громадянин ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, що не спростовується доводами суду, викладеними у постанові судді Тернопільського міськрайонного суду від 05.04.2018 року у справі № 607/15673/17.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України Про страхування ).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про страхування добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком . Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування ).

З огляду на вищенаведене, деталізація виду страхових випадків визначається сторонами у відповідному договорі страхування.

За умовами підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Договору страховим випадком по страхуванню КАСКО можуть бути втрата, знищення або пошкодження застрахованого транспортного засобу, зокрема, внаслідок ДТП (події, що призвела до будь-якого пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання, в тому числі під час перевезення застрахованої несамохідної спеціальної техніки (у т.ч. машин сільського господарства) іншим ТЗ, буксирування згідно з вимогами ПДР застрахованого ТЗ або буксирування застрахованим ТЗ).

Підпунктом 3.1.5 пункту 3.1 Договору передбачені виключення зі страхових випадків, серед яких, зокрема, не визнаються страховими випадками події, які настали внаслідок або під час керування транспортним засобом водієм, який знаходився в стані алкогольного сп`яніння та/або під впливом наркотичних, токсичних речовин та/або перебував під впливом медичних препаратів, застосування яких протипоказане при управлінні ТЗ, у стані втоми (перевтоми), а також передачі керування ТЗ особі, яка перебувала у такому стані.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, суд звертає увагу, що Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору .

Відтак, як вже було встановлено судом вище, Договір містить ряд виключень із переліку страхових випадків, серед яких, зокрема, і події, які настали внаслідок або під час керування транспортним засобом водієм, який знаходився в стані алкогольного сп`яніння.

В матеріалах справи наявний Висновок комунальної установи Тернопільської обласної ради Тернопільський обласний наркологічний диспансер від 30.11.2017, з якого вбачається, що 30.11.2017 громадянин ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Вказана дата співпадає з датою скоєння ним ДТП в м . Тернополі, по вул . Протасевича.

Суд критично ставиться до доводів позивача щодо того, що відсутність у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, було доведено у судовому порядку, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Проте, з постанови апеляційного суду Тернопільської області від 05.04.2018 вбачається, що докази, на які зіслався Тернопільський міськрайонний суд на підтвердження складу адмінправопорушення - адмінпротокол, в якому зафіксовано факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, та письмове пояснення свідка щодо відмови водія від проходження від огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та бажання пройти його в медустанові є такими, що не усувають їх та є недостатніми для встановлення складу останнього судом апеляційної інстанції.

Таким чином, з аналізу постанови апеляційного суду Тернопільської області від 05.04.2018 у справі № 607/15673/17 вбачається, що апеляційним судом Тернопільської області не було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 керував застрахованим позивачем автомобілем у стані алкогольного сп`яніння через брак доказів у матеріалах адміністративної справи.

З огляду на вищенаведене, Господарський суд міста Києва не зв`язаний обставинами, встановленими апеляційним судом Тернопільської області у постанові від 05.04.2018 у справі № 607/15673/17, оскільки невстановлені факти не можуть вважатись преюдиційними, враховуючи ще і той факт, що апеляційною інстацією взагалі не було надано правової оцінки Висновку комунальної установи Тернопільської обласної ради Тернопільський обласний наркологічний диспансер від 30.11.2017.

Відтак, суд приймає Висновок комунальної установи Тернопільської обласної ради Тернопільський обласний наркологічний диспансер від 30.11.2017 як належний, допустимий та достатній доказ того, що громадянин ОСОБА_1 керував застрахованим позивачем автомобілем у стані алкогольного сп`яніння під час скоєння ДТП, яка сталась 30.11.2017 о 01 год. 50 хв. в м . Тернополі, по вул . Протасевича.

Враховуючи вищевикладене та те, що Договір містить ряд виключень із переліку страхових випадків, серед яких, зокрема, і події, які настали внаслідок або під час керування транспортним засобом водієм, який знаходився в стані алкогольного сп`яніння, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 5 810,32 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Страховик зобов`язаний при визнанні випадку страховим здійснити виплату страхового відшкодування в строк, передбачений п. 10.5 Договору. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, але не більше 10 відсотків від належного до сплати страхового відшкодування.

Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідач правомірно не визнав ДТП, яка сталась 30.11.2017 о 01 год. 50 хв. в м . Тернополі , по вул. Протасевича за участі водія ОСОБА_1 , який керував застрахованим позивачем автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, страховим випадком, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 5 810,32 грн.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відтак, судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 15.11.2019

Суддя О.В. Нечай