Постанова

від 05.11.2019 по справі 308/9224/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/9224/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 листопада 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 квітня 2019 року (у складі судді Бедьо В.І.) за позовом публічного акціонерного товариства Івано-Франківськцемент від імені філії Термінал публічного акціонерного товариства Івано-Франківськцемент до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відвантажену продукцію, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Івано-Франківськцемент (надалі - Товариство) звернулося до суду з позовом у вересні 2017 р.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 23 660,40 грн. боргу та вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог указало, що між сторонами 02.06.2014 р. був укладений договір №29 про продаж продукції, відповідно до якого продавець зобов`язався виготовити, систематично постачати та передавати у власність покупця (відповідач) товарний бетон, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити цей товар. Ціни на бетон сторони погодили в додатку №1, що є невід`ємною частиною основного договору.

Відповідачу було відвантажено продукцію (товарний бетон) на загальну суму 73 662,65 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Однак, указану продукцію відповідачем оплачено частково, а саме - в сумі 50 002,25 грн., що підтверджується квитанціями та платіжними дорученнями.

Відповідачу була направлена претензія-вимога з вимогою перерахувати заборгованість у розмірі 23 660,40 грн. на розрахунковий рахунок Товариства, однак указаного зроблено не було, відтак Товариство звернулося до суду з позовом за захистом свого права.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 квітня 2019 р. позов задоволено:стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства 23 660 грн. боргу та 1600 грн. у відшкодування судового збору.

ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-відповідач заперечує укладення договору про продаж продукції і отримання товару у вигляді бетону, оскільки не мав у ньому потреби;

-накладні, які містяться у матеріалах справи, не можуть свідчити про отримання відповідачем продукції, оскільки в них не вказано ні адреси куди доставлялася продукція, ні особи, яка цю продукцію отримувала;

-із матеріалів справи не вбачається, що відповідач подавав позивачу заявки щодо асортименту, кількості та терміну відвантаження кожної партії бетону;

-у позивача мають бути в наявності товарно-транспортні накладні на кожну доставку продукції і адресу місця доставки бетону.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Товариство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до необґрунтованості доводів апеляційної скарги, законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із обґрунтованості й доведеності позовних вимог.

При цьому встановив, що відповідно до п.1.1. Договору № 29 про продаж продукції від 02.06.2014 р. філія Термінал ПАТ Івано-Франківськцемент зобов`язується виготовляти та систематично постачати і передавати у власність покупця (відповідач) товарний бетон, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах укладеного договору (а.с.6).

Додатком №1 до договору №29 від 02.06.2014 р. було обумовлено ціни на товар, який позивач зобов`язався постачати відповідачу (а.с.7). Указаний додаток є невід`ємною частиною основного договору.

У матеріалах справи містять видаткові накладні: №РН-3001632 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001633 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001640 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001642 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001652 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001650 від 03 червня 2014 р.; №РН-3001653 від 03 червня 2014 р.; №РН-3003213 від 20 вересня 2014 р.; №РН-3003214 від 20 вересня 2014 р.; №РН-3003215 від 20 вересня 2014 р.; №РН-3003216 від 20 вересня 2014 р.; №РН-3003217 від 20 вересня 2014 р.; №РН-3003218 від 20 вересня 2014 р. (а.с.8-14), відповідно до яких позивачем було доставлено відповідачеві бетон у визначених куб.м і з указівкою ціни за цей бетон.

На вказаних накладних платник і одержувач указаний ОСОБА_1 , і відповідно, на кожній накладній міститься підпис одержувача.

Також у матеріалах справи містяться фіскальні чеки на оплату відвантаженої продукції (бетону) згідно з видатковими накладними (а.с.15,16,17).

Із наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості видно, що відвантажений товар був оплачений відповідачем частково, а саме в сумі 50 002,25 грн., що підтверджується квитанціями та платіжними дорученнями.

Відтак, сума боргу відповідача перед позивачем склала 23 660 грн. (73 662,56 грн. (вартість відвантаженого товару) - 50 002,25 грн. (сума, яку відповідач сплатив позивачеві за відвантажений товар)).

Відповідно до ст.ст. 626,629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, з матеріалів справи видно, що між сторонами виникли зобов`язання із приводу укладення договору про продаж продукції, а саме - доставки позивачем бетону відповідачеві. Сторони між собою погодили ціну за товарний бетон шляхом укладення додатку №1 до основного договору. Як на основному договорі, так і додатку до нього міститься підпис відповідача.

Вказані договори є чинними, тобто недійсними в судовому порядку не визнані.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач жодними належними та допустимими доказами не спростував ті письмові докази, які наявні у матеріалах справи та висновки викладені в оскаржуваному рішенні.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до заперечення укладення договору про продаж продукції і незгоди відповідача з видатковими накладними, оскільки в них не вказаноні адреси, куди доставлялася продукція, ні особи, яка цю продукцію отримувала.

Однак, указані доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать наявним у справі письмовим доказам.

Жодних доказів, які б спростовували укладення між сторонами основного договору та додатку до нього, а також доказів на спростування видаткових накладних, на яких міститься підпис відповідача, та фіскальних чеків, які підтверджують часткову оплату за відвантажений товар, відповідачем не надано.

Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу оскільки є неістотними по суті спірних правовідносин і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 р.

Судді: