Постанова

від 07.11.2019 по справі 522/17150/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5247/19

Номер справи місцевого суду: 522/17150/18

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Шевченківське про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Шевченківське (далі - ОСББ Шевченківське ), в якому просив суд визнати за ним право безперешкодного проїзду на прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та безоплатного паркування на прибудинковій території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСББ Шевченківське не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права безперешкодного проїзду на прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та безоплатного паркування на прибудинковій території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати з відповідача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Шевченківське (код ЄДРПОУ 35880372, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4Б) про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та судові витрати стягнути з відповідача.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСББ Шевченківське не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.2007 року (а.с.19), проте з 14.09.2013 року власником квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с20).

ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 видане 15.11.1983 року Арцизьким відділом РАЦС Одеської області (а.с.47).

Протоколом №60 засідання правління ОСББ Шевченківське від 22.05.2018 року вирішило заборонити в`їзд боржникам на особистому транспорті на прибудинкову територію до повного погашення боргу перед ОСББ (а.с.36).

Дозвіл на встановлення металевих воріт Департаментом муніципальної безпеки не видавався, у зв`язку з чим голові ОСББ Шевченківське вручено припис про усунення порушень шляхом отримання дозвільних документів або здійснення демонтажу, що було повідомлено позивача листом Департаменту від 01.08.2018 року (а.с.37). Так само у ОСББ Шевченківське відсутній дозвіл на встановлення шлагбауму (а.с.48).

З листа Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління держгеокадастру в Одеській області №31-15-0.4-1682/90/18 від 20.08.2018 року вбачається, що Земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , використовується ОСББ Шевченківське керівником якого є - ОСОБА_4 для обслуговування багатоквартирного будинку та благоустрою прилеглої території, правовстановлюючі документи на вищевказану земельну ділянку відсутні, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим державним інспектором винесено Припис від 30.07.2018 року №478-ДК/0124Пр/03/01/-18 про усунення порушень земельного законодавства (а.с.35).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позов задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_3 та не довів належність йому права користування вказаною квартирою.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Як встановлено судом першої інстанції, до вересня 2013 року ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_3 .

У вересні 2013 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 на підставі договору дарування.

При цьому, сам позивач зазначає, що він не є власником цієї квартири.

Судовим розглядом також встановлено, що згідно копії паспорту громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 вбачається, що місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.17).

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позивачу належить право користування квартирою АДРЕСА_4 на підставі особистого сервітуту, як члена сім`ї власника, тому відповідно нарівні із власником квартири він також, має право користуватися прибудинковою територією вказаного багатоквартирного будинку, є неспроможними.

Так, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй Постанові № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захистправа власності та інших речових прав роз`яснив, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1 ст. 405 ЦК).

Згідно із ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 .

Доводи апеляційної скарги про те, що прибудинкова територія є територією загального користування, тобто комунальною власністю, тому він, як член та житель територіальної громади м.Одеси , відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про місцеве самоврядування має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд і в своїх інтересах, є необгрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як видно з наведеної конституційно-правової норми місцеве самоврядування здійснюється в Україні двома способами: безпосередньо територіальною громадою та через органи місцевого самоврядування.

Спеціальним законом, який регулює порядок здійснення територіальною громадою місцевого самоврядування, є Закон України Про місцеве самоврядування в Україні . Саме цим Законом передбачені форми безпосередньої участі членів відповідної територіальної громади у вирішенні певних питань місцевого значення. Такими формами є: місцевий референдум (ст. 7 Закону); загальні збори громадян (ст. 8 Закону); місцеві ініціативи (ст. 9 Закону); громадські слухання (ст. 13 Закону); органи самоорганізації населення (ст. 14 Закону).

Отже, Закон України Про місцеве самоврядування в Україні не містить норми, яка б надавала право окремому члену територіальної громади на власний розсуд діяти від імені та в інтересах всієї громади.

Позивач, як член територіальної громади м. Одеси, дійсно вправі вирішувати певні питання місцевого значення, але виключно тими способами, які встановлені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , наприклад, шляхом участі у місцевому референдумі, загальних зборах громадян тощо.

Представляти відповідні територіальні громади, здійснювати від їх імені та в їх інтересах повноваження та функції місцевого самоврядування вправі лише сільські, селищні та міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування (ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Отже, Закон України Про місцеве самоврядування в Україні не містить норми, яка б надавала право окремому члену територіальної громади на власний розсуд діяти від імені та в інтересах всієї громади.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на доведення обставин свого позову.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що викладені аргументи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки місцевим судом під час розгляду справи всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Шевченківське про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.11.2019 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С. Комлева

С.М. Сегеда