Рішення

від 12.11.2019 по справі 760/22677/16-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/6454/19

в справі № 760/22677/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Гак Г.М.

представника позивача- Буднік О.П .

відповідача- ОСОБА_2

представників відповідача- ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІЕСТЕЙТ до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням, та виселення, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку відповідачки шляхом визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення.

Посилається в позові на те, що ТОВ СІТІЕСТЕЙТ є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 28 вересня 2016 року.

У вказаній квартирі зареєстрована та проживає відповідачка, що порушує його права, як власника.

Проживання відповідачки в квартирі не дає товариству можливості вільно користуватись та розпоряджатись нерухомим майном, що знаходиться у його приватній власності.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідачка та її представники в судовому засіданні проти позову заперечували.

Посилаються на те, що ТОВ СІТІЕСТЕЙТ не набувало права власності на зазначену квартиру, оскільки вона незаконно вибула з володіння відповідачки.

16 вересня 2011 року між відповідачкою та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, що належала їй на праві власності.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року даний договір був визнаний недійсним.

Законність рішення суду підтвердженого всіма судовими інстанціями.

Після набрання рішенням законної сили відповідачка звернулася до ЦНАП про державну реєстрацію свого права власності на квартиру, однак їй у цьому було відмовлено в зв`язку з неодноразовим подальшим відчуженням квартири, яка в подальшому була придбана позивачем.

Виходячи з цього, просять у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В пунктах 34, 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз`яснено, що під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності від 20 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О., ТОВ СІТІЕСТЕЙТ є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі Акта про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна /предмет іпотеки /, затвердженого Солом`янським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 30 серпня 2016 року.

/ а.с.5 - 8 /

Згідно довідки ЖЕД №906 від 17 січня 2017 року в квартирі зареєстрована та проживає відповідачка.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачка була власником спірної квартири на підставі Свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації державного житла Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 липня 2011 року.

16 вересня 2011 року між відповідачкою та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року за позовом відповідачки вказаний договір був визнаний недійсним.

Цим же рішенням за відповідачкою визнано право власності на спірну квартиру.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2016 року рішення суду в цій частині було змінено та викладено наступним чином: квартиру АДРЕСА_1 повернути у власність ОСОБА_2 .

Дані судові рішення залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2016 року.

В допуску справи до провадження Верховного Суду України відмовлено ухвалою від 29 грудня 2016 року.

З даних судових рішень вбачається, що підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним був висновок судово-психіатричної експертизи від 26 березня 2015 року, згідно з яким відповідачка при його укладенні за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

/ а.с. 41 - 50 /

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, недійсність договору купівлі-продажу спірної квартири повторному доказуванню не підлягає.

Судом також встановлено, що судові тяжби в приводу спірної квартири тривають з вересня 2013 року, квартира неодноразово була предметом цивільно-правових угод.

З матеріалів справи вбачається, що 28 травня 2014 року, тобто під час знаходження справи про визнання угоди недійсною в провадженні суду, здійснив відчуження спірної квартири ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.

30 липня 2015 року ОСОБА_4 уклав договір іпотеки квартири з ТОВ ФК`Народна позика в забезпечення зобов`язань ОСОБА_5 по кредиту, майновим поручителем якого він виступив.

04 лютого 2016 року Солом`янським районним судом м. Києва був задоволений позов ТОВ`Фінансова компанія Народна позика до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року за апеляційною скаргою відповідачки, яка не була учасником судового розгляду, рішення суду було скасоване.

В задоволенні позову ТОВ Фінансова компанія Народна позика було відмовлено.

Даним судовим рішенням встановлено нікчемність договору про передачу спірної квартири в іпотеку під час розгляду спору про визнання договору купівлі-продажу між відповідачкою та ОСОБА_3 недійсним, а також ту обставину, що право власності відповідачки на спірну квартиру не припинилося, оскільки вона не проявляла свою волю до розпорядження нею.

/ а.с. 109 - 115 /

Представник відповідачки в судовому засіданні зазначив і це підтверджується рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року в справі по спору між сторонами, 23 грудня 2016 року відповідачка звернулася до Центру надання адміністративних послуг про державну реєстрацію права власності на квартиру відповідно до рішення суду.

Рішенням державного реєстратора від 29 грудня 2016 року в задоволенні заяви було відмовлено з підстав наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні суду на даний час знаходиться справа за позовом відповідачки про визнання недійсними прилюдних торгів, внаслідок чого квартира черговий раз вийшла з її володіння.

Представник відповідачки зазначив, що розмір позовних вимог у даному позові збільшений та заявлено вимогу про скасування реєстрації спірної квартири за позивачем.

/ а.с.192 - 202 /

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності.

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

В своїх рішеннях Європейський суд посилається на те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право / рішення у справах МакКенн проти Сполученого Королівства від 13 травня 2008 року, Кривіцька та Кривіцький проти України від 02 грудня 2010 року та ін./.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим.

Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.

При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Як зазначено вище, судовими рішеннями встановлено незаконність укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири між відповідачкою та ОСОБА_3 , тобто незаконність вибуття квартири з її володіння, а також незаконність подальшого її відчуження останнім під час розгляду судом спору про його недійсність.

Крім того, судовими рішеннями, приведеними вище, встановлено нікчемність угод про відчуження спірної квартири під час розгляду спору судом та подальшу передачу спірної квартири в іпотеку, наслідком якої стало набуття права власності на квартиру позивачем з прилюдних торгів.

Судовими рішеннями встановлено також, що спірна квартира не вибувала з володіння відповідачки, як власника.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в рішенні від 23 вересня 2019 року / справа № 329/398/18; провадження № 61-6362св19 /, обґрунтованої з посиланням на практику ЄСПЛ, і яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Тобто, Верховний Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виселення особи з займаного ним житла навіть після припинення у особи права власності на нього.

В свою чергу, як зазначено вище, право власності відповідачки на спірне житло не припинилося, її проживання в спірній квартирі є правомірним, ця правомірність встановлена судовими рішеннями , приведеними вище.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Та обставина, що спірна квартира позивачем була придбана з прилюдних торгів, та, виходячи з цього, рішення суду про відмову в задоволенні вимог відповідачки про її витребування у позивача, з урахуванням приведеного вище не можу бути підставою для її виселення з квартири.

Керуючись ст. 13, 41, 47 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 316, 319, 321,391 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові Товариства з обмежено відповідальністю СІТІЕСТЕЙТ до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням, та виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 листопада 2019 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва