Рішення

від 18.11.2019 по справі 640/4875/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2019 року № 640/4875/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ KSK-УКРАЇНА ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 р. № 0712615147 та № 0702615147, В С Т А Н О В И В:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ KSK-УКРАЇНА (далі-позивач/ТОВ KSK-УКРАЇНА ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 р. № 0712615147 та № 0702615147.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, яка буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 31.1.2019 р. № 24/26-15-14-07-01-10/30372436 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ KSK-УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 30372436) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати податків за період з 01.01.2014 р. по 29.07.2016 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ KSK-УКРАЇНА :

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на загальну суму 469 618,00 грн.;

-п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень-липень 2016 року на суму 89 328,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 31.1.2019 р. № 24/26-15-14-07-01-10/30372436 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 25.02.2019 р. № 0702615147, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 469 618,00 грн.;

від 25.02.2019 р. № 0712615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 111 660,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 89 328,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 332,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п.п. 200.1 і 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Також виходячи з аналізу наведених норм Кодексу в сукупності суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, як викладені у його постановах від 30.01.2018 р. №К/9901/2803/18 (у справі №820/11856/13-а), від 31.01.2018 р. №К/9901/5557/18 (у справі №826/245/14), від 06.02.2018 р. №К/9901/7258/18 (у справі №810/6695/14), 04.04.2018 р. № К/9901/27694/18 (у справі №808/2519/15).

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ Профбудкомплекс .

Так, судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ Профбудкомплекс (постачальник) укладено договір поставки товару від 14.06.2016 р. № 1406-1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору поставки поставки товару від 14.06.2016 р. № 1406-1, видаткових накладних від 14.06.2016 р. № 254, від 21.06.2016 р. № 356, від 05.07.2016 р. № 454, рахунків на оплату від 14.06.2016 р. № 267, від 21.06.2016 р. № 371, від 05.07.2016 р. № 475, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Розрахунок між сторонами відбувався у безготівковій формі, відповідно на підтвердження дійсного розрахунку позивачем надано до матеріалів справи виписки по рахунку з банку.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Профбудкомплекс (виконавець) укладено договір на виконання робіт від 30.05.2016 р. № 30/05.16, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконати роботи,визначені в п. 1.2 цього Договору, а замовник зобов`язується визначити виконавцю об`єкт, на якому будуть виконуватись роботи, прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень цього Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи по заміні труб каналізації, заміні колодязів, відновлення асфальтного покриття (п. 1.2 Договору від 30.05.2016 р. № 30/05.16).

Об`єктом, на якому будуть виконуватись роботи є каналізаційні мережі, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 (п. 1.3 Договору від 30.05.2016 р. № 30/05.16).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору на виконання робіт від 30.05.2016 р. № 30/05.16, договірну ціну, видаткову накладну від 14.07.2016 р. № 8, платіжне доручення від 21.06.2016 р. № 13.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ Профбудкомплекс (виконавець) укладено договір на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконати роботи,визначені в п. 1.2 цього Договору, а замовник зобов`язується визначити виконавцю об`єкт, на якому будуть виконуватись роботи, прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень цього Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи по реконструкції каналізаційних, водопровідних, дощових мереж та оглядових колодязів (п. 1.2 Договору від 01.06.2016 р. № 01/06-16).

Об`єктом, на якому будуть виконуватись роботи є каналізаційні мережі зовнішні, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик/ Б. Хмельницького (п. 1.3 Договору від 01.06.2016 р. № 01/06-16).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, додатки № 1 та № 2 до договору на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ 674, № ОУ 682, рахуноки-фактури від 28.07.2016 р. № 705, від 29.07.2016 р. № 713

Розрахунок між сторонами відбувався у безготівковій формі, відповідно на підтвердження дійсного розрахунку позивачем надано до матеріалів справи виписки по рахунку з банку.

Досліджуючи питання пов`язаності отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД 41.20 є будівництво житлових та нежитлових будівель.

З наданих позивачем матеріалів, вбачається, що контрагентом поставлявся такий товар, мастика, руберойд та надавались послуги по реконструкції каналізаційних, водопровідних, дощових мереж та оглядових колодязів, а також виконувались роботи по заміні труб каналізації, заміні колодязів та відновлення асфальтного покриття.

Як на підставу для необхідності укладання договорів з ТОВ Профбудкомплекс , позивач посилається на зобов`язання перед третіми особами, зокрема надано договір на виконання робіт від 19.05.2016 р. № 19/05.16 із документацією, що підтверджує виконання такого договору, договір будівельного підряду від 25.03.2016 р. № 25/03 із відповідною документацією.

Відтак, товари та послуги, які поставлялись/надавались контрагентом позивача, відповідають та пов`язані з господарською діяльністю останнього, та відповідно були направлення на виконання зобов`язань, які виникли перед третіми особами, згідно договорів від 19.05.2016 р. № 19/05.16 та від 25.03.2016 р. № 25/03.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортні накладні суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р., товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд доходить висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою реального здійснення господарських операцій, а тому, висновки, викладені в акті перевірки є помилковими.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов`язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Сумніви у реальності вище вказаних здійснених господарських операцій та дефектність первинних документів, якими оформлено господарські операції позивача з вказаним контрагентом, у податкового органу виникли виключно в ході аналізу інформації із загальнодоступних джерел, а саме Єдиного державного реєстру судових рішень.

Податковим органом встановлено наявність вироку відносно засновника та директора ТОВ Профбудкомплекс , ухваленого судом на підставі угоди у кримінальному провадженні.

Разом з тим, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Дану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18.09.2018 у справі №802/2231/17-а.

У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень відповідачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов`язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не може бути покладено в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, податкові та видаткові накладні, їх подальшу реалізацію тощо.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, які долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачено статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

Досліджені первинні документи, які згідно з п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, як зазначалося, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами. Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов`язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов`язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі №21-47а10, відповідно до якої, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Як вже зазначалось, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені податковою інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб`єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом, а тому податкові повідомлення-рішення від 25.02.2019 р. № 0712615147 та № 0702615147 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ KSK-УКРАЇНА (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 15, оф. 2, код ЄДРПОУ 30372436) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 25.02.2019 р. № 0712615147 та № 0702615147.

Присудити на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ KSK-УКРАЇНА (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 15, оф. 2, код ЄДРПОУ 30372436) судові витрати в сумі 8 719,18 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко