Постанова

від 27.02.2020 по справі 640/4875/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4875/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Васильченко І.П. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "KSK- Україна" до Головне управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0702615147, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю KSK-УКРАЇНА звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 № 0712615147 та № 0702615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 25.02.2019 № 0712615147 та № 0702615147.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням ДФС у м. Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ KSK-УКРАЇНА з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати податків за період з 01.01.2014 р. по 29.07.2016 р., результати якої оформлено актом від 31.1.2019 р. № 24/26-15-14-07-01-10/30372436, яким встановлено порушення ТОВ KSK-УКРАЇНА :

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на загальну суму 469 618,00 грн.;

-п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень-липень 2016 року на суму 89 328,00 грн.

За результатами перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 25.02.2019:

- № 0702615147, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 469 618,00 грн.;

- № 0712615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 111 660,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 89 328,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 332,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем належно доведено проведення спірних господарських операцій, а встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб`єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ Профбудкомплекс .

Між позивачем (покупець) та ТОВ Профбудкомплекс (постачальник) укладено договір поставки товару від 14.06.2016 р. № 1406-1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору поставки товару від 14.06.2016 р. № 1406-1, видаткових накладних від 14.06.2016 р. № 254, від 21.06.2016 р. № 356, від 05.07.2016 р. № 454, рахунків на оплату від 14.06.2016 р. № 267, від 21.06.2016 р. № 371, від 05.07.2016 р. № 475, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. Розрахунок між сторонами відбувався у безготівковій формі.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Профбудкомплекс (виконавець) укладено договір на виконання робіт від 30.05.2016 р. № 30/05.16, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконати роботи, визначені в п. 1.2 цього Договору, а замовник зобов`язується визначити виконавцю об`єкт, на якому будуть виконуватись роботи, прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи по заміні труб каналізації, заміні колодязів, відновлення асфальтного покриття (п. 1.2 Договору від 30.05.2016 р. № 30/05.16).

Об`єктом, на якому будуть виконуватись роботи є каналізаційні мережі, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 (п. 1.3 Договору від 30.05.2016 р. № 30/05.16).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору на виконання робіт від 30.05.2016 р. № 30/05.16, договірну ціну, видаткову накладну від 14.07.2016 р. № 8, платіжне доручення від 21.06.2016 р. № 13.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ Профбудкомплекс (виконавець) укладено договір на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконати роботи, визначені в п. 1.2 цього Договору, а замовник зобов`язується визначити виконавцю об`єкт, на якому будуть виконуватись роботи, прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень цього Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи по реконструкції каналізаційних, водопровідних, дощових мереж та оглядових колодязів (п. 1.2 Договору від 01.06.2016 р. № 01/06-16).

Об`єктом, на якому будуть виконуватись роботи є каналізаційні мережі зовнішні, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик/Б. Хмельницького (п. 1.3 Договору від 01.06.2016 р. № 01/06-16).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, додатки № 1 та № 2 до договору на виконання робіт від 01.06.2016 р. № 01/06-16, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ 674, № ОУ 682, рахунки-фактури від 28.07.2016 р. № 705, від 29.07.2016 р. № 713. Розрахунок між сторонами відбувався у безготівковій формі.

Колегією суддів ретельно досліджені надані позивачем документи, оформлені в межах вищевказаних операцій. Разом з тим, при розгляді апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно Листа ДФС від 15.01.2016 № 621/6/99-99-19-02-02-15 та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (зі змінами), затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363), у додатку 7 яких визначено форму товарно-транспортної накладної (форма № 1-ТН) (далі - ТТН).

Пунктом 11.1 Правил №363 визначено, що ТТН є основним документом на перевезення вантажів. Згідно з розділом і Правил № 363 ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, тобто відповідно до п. 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН.

Визначена форма ТТН є обов`язковою до використання всіма суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та сфери управління.

Згідно з п. 11.4 Правил №363 ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовником (вантажовідправником) виписуються в кількості не менше чотирьох екземплярів; вантажовідправник всі екземпляри засвідчує підписом і за необхідності - печаткою (штампом).

Однак, до перевірки не надано товарно-транспортних документів, які б свідчили про реальність здійснення господарської операції, в т.ч. про рух активів між ТОВ КSК- УКРАЇНА та ТОВ Профбудкомплекс .

В той же час, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 № П/811/2247/14, дійшла висновку з приводу товарно-транспортної накладної у разі поставки товарів, зазначивши, що товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов`язану сторону щодо доставки товару. При цому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія. який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Також, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №815/3310/17 зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14.08.2018 № 826/18156.

Крім того, жодних документів, що підтверджують відповідність якості поставленого товару (сертифікати якості, відповідності, походження) із зазначенням виробника, його відповідність діючим стандартам або технічним умовам, не надано, чим проігноровано обов`язок продавця одночасно з товаром передати покупцеві документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо) відповідно до частини другої ст. 662 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також зазначає, що надані позивачем документи підписані зі сторони ТОВ Профбудкомлекс , директором ОСОБА_1 , якого вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2018 у справі № 760/20771/17 у кримінальному провадженні від 05.05.2017 № 32017000000000055, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказаним вироком встановлено, що невстановлені слідством особи, які діяли за попередньою змовою з ОСОБА_1 в період з 21.04.2016 по 30.12.2016, при невстановлених у ході досудового розслідування обставинах, з використанням банківської системи Клієнт - Банк сприяли перерахуванню грошових коштів, які надходили від підприємств реального сектору економіки на банківські рахунки ТОВ Профбудкомплекс та ТОВ Т.Д.В. Компані , з метою подальшого переведення у готівку та ухилення від сплати податків, оскільки вказані операції не відображалися в документах податкової звітності.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми діями, які виразились у фіктивному підприємництві, тобто придбанні суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 205 КК України.

27.09.2017 між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Ватутіним О.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 укладена угода про визнання винуватості.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта, що фінансово-господарська діяльність ТОВ Профбудкомплекс здійснювалась поза межами правового поля, без мети досягнення економічних, соціальних результатів та одержання прибутку, а ТОВ Профбудкомплекс знаходиться поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагентів невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Вказана інформація, щодо контрагента ТОВ Профбудкомплекс свідчить про неможливість вчинення господарських операцій з ТОВ КSК-УКРАЇНА та те, що виписані первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам частини другої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні , та не можуть приймати участі у податковому обліку, і як наслідок надавати право на формування податкового кредиту, позаяк є такими, що складені з порушенням ст. 201 ПК України, оскільки за змістом вироку Солом`янського районного суду м. Києва, встановлено факт не підписання первинних документів особою, що вказана в його реквізитах.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові 20.06.2018 № 826/14465/13-а, вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків, дії яких не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформовані витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цими ж особами і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента.

Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи,спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, так отриманні платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необгрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 826/1588/13-а, зокрема вказано, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь-яких дій на предмет перевірки податкової доброчесності контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо/в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане в сукупності свідчить про неможливість реального виконання оформлених фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Профбудкомплекс , а відтак на правомірність дій контролюючого органу щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень в межах спірних правовідносин.

Імперативними положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок виконано, та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність своїх дій та рішення в межах даного спору.

Відтак, враховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин, висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року - скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.