Постанова

від 12.11.2019 по справі 620/1154/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1154/19 Головуючий у 1 інстанції: Тихоненко О.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Карпушової О.В. Ключковича В.Ю. Борейка Д.Е

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державна установа "Чернігівська виправна колонія (№44)" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому скасувати рішення № 00002921306 від 22.02.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску щодо порушення п. 2 ст.6, ст.8, п. 2 ст.9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про донарахування 367295,61 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано штрафні санкції в розмірі 183 156,38 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 № Ю-00002911306 про те, що станом на 24.01.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 367295,61 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Державна установа "Чернігівська виправна колонія (№44)" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що оскаржувані рішення є незаконними, оскільки, чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

08 жовтня 2019 року від Головного управління ДФС у Чернігівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у Чернігівській області направлено на адресу позивача повідомлення від 14 грудня 2018 р. № 473/25-01-13-04-08 від 13 вересня 2018 р. щодо проведення з 26 грудня 2018 р. документальної планової перевірки з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, військового збору, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, статтей 77, 82 Податкового кодексу України від

02.12.2010 № 2755-VІ (далі - ПК України), ст. 13 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , наказу ГУ ДФС у Чернігівській області № 2414 від 14.12.2018 р. та, згідно плана-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на ІV квартал 2018 року, проведена документальна планова виїзна перевірка ДУ ЧВК № 44 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2015 р. по 30.09.2018 р., повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору за період з 01.10.2015 р. по 30.09.2018 р. правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2018 р., за результатами якої складено акт від 24.01.2019 р. № 81/13-06/08564943.

Актом перевірки встановлені порушення позивачем вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку зі змінами та доповненнями, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4 та п.2 ст.6, ст. 8, п. 2 ст.9 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , внаслідок чого визначено суму податкових зобов`язань з єдиного внеску за період, що перевірявся на суму 367295,61 грн, в тому числі за 2016 рік - 32335,29 грн, за 2017 рік - 200975,71 грн, за 2018 рік - 133984,61 грн.

Додаток до вказаного акту перевірки - розрахунок сум сплати єдиного соціального внеску.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем 11.02.2019 р. подано заперечення, однак, листом від 20.02.2019 р. № 2603/10/25-01-13-06-10 вказані заперечення ГУ ДФС у Чернігівській області залишені без задоволення.

В подальшому, 22.02.2019 р. ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято: рішення № 00002921306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 183156,38 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-00002911306 на суму 367295,61 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та вимогою, позивачем 07.03.2019 р. подано скаргу до Державної фіскальної служби України, про що повідомлено відповідача листом від 07.03.2019 р. № 17/1128.

Рішенням про результати розгляду скарги від 10.04.2019 р. № 16855/6/99-99-11-05-02-25 Державна фіскальна служба України оскаржувані позивачем рішення та вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Позивач не погодившись із вказаними рішенням та вимогою про сплату боргу, звернувся з позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі ПК України).

Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України, контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Положеннями підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень, далі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема є:

- роботодавці: 1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; 2) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 3) фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, під час проведення перевірки Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" встановив порушення п.2 ст.6, ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме: у період з 01.10.2016 року по 30.09.2018 року Державна установа Чернігівська виправна колонія (№44), податковий номер 08564943 занизило базу нарахування єдиного внеску на суму 1 666 522,50 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати (доходу) засуджених із врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску.

Також, відповідач надав пояснення у відзиві на позовну заяву про те, що у періоді, що перевірявся, позивачем залучено засуджених осіб позбавлених волі до оплачуваної праці на підставі договорів № 22-Г/122-Г від 28.02.2014 р. та № 52-Г/84-Г від 10.04.2018 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між Чернігівською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 44) (в подальшому змінену назву на ДУ Чернігівська виправна колонія (№ 44) ), (код ЄДРПОУ 08564943 - Виконавцем ) та ДП Підприємство Чернігівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№ 44) (в подальшому змінено назву на ДП Підприємство Державної Кримінально - виконавчої служби України (№ 44) ), (код ЄДРПОУ 08681086 - Замовником укладено Договір № 22-Г/122-Г від 28.02.2014 р. на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг (далі - договір).

Згідно п. 1.1 ч. 1 договору, Виконавець надає в розпорядження Замовника робочу силу з числа осіб, засуджених до позбавлення волі для виконання робіт на виробничих об`єктах та у допоміжних приміщеннях Замовника.

Відповідно до п.п. 2.2.2. п. 2.2. ч. 2 договору, робота осіб, засуджених до позбавленя волі, на об`єктах Замовника виконується під технічним контролем персоналу Замовника, на його обладнанні, з використанням його сировини, матеріалів, інструментів.

Підпунктом 2.2.4. п. 2.2. ч. 2 договору визначено, що замовник забезпечує зайнятість роботою робочу силу із числа осіб, засуджених до позбавлення волі, що погоджено в рознарядках, на території виробничих площ Замовника протягом всього строку дії Договору, при наявності замовлень.

Підпунктом 2.2.1. п. 2.2. ч. 2 договору встановлено, що Замовник зобов`язаний надавати Виконавцю 1 числа місяця, наступного за звітним, завірені копії табелів обліку робочого часу за звітний місяць всіх осіб, засуджених до позбавлення волі, які зазначені в рознарядках.

Відповідно п.4.1. ч.4 договору, всі розрахунки стосовно оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, замовник проводить безпосередньо з Виконавцем на підставі виставлених рахунків, шляхом перерахування коштів на рахунки Виконавця, окрім прибуткового податку та утриманих сум по виконавчим листам, що нараховуються та перераховуються Замовником самостійно. Зарахування коштів на особовий рахунок засуджених здійснюється Виконавцем, відповідно до розрахункової відомості на виплату заробітної плати (Т.1 а.с. 144- 146).

Аналогічний договір № 52-Г/84-Г укладено сторонами 10.04.2018 р., відповідно до п.п. 2.1.7 п. 2.1. ч. 2 якого, Виконавець проводить всі види відрахувань та утримань із отриманих сум оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі до праці, здійснює всі розрахунки із такими особами (а.с.147-151).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу повідомив, що розрахунки між ДП Підприємство Державної Кримінально - виконавчої служби України (№ 44) ) (далі - Державне підприємство) та ДУ Чернігівська виправна колонія (№ 44) проводились у безготівковій формі у відповідності до складених звітів про залучення засуджених до праці.

Апелянт посилається на те, що наведені договори не мають відношення до даних правовідносин, оскільки, засуджені залучалися до суспільнокорисної праці в майстерні установи, а не на підприємстві без укладання трудових договорів або цивільно - правових.

Також, зазначає, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Разом з цим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Як зазначалося, в силу п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується роботодавцями на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, з огляду на умови Договорів на використання праці осіб, засуджених до позбавлення волі, для виконання робіт і послуг, а також, той факт, що зарахування коштів на особовий рахунок засуджених здійснюється позивачем, відповідно до розрахункової відомості на виплату заробітної плати, відповідно до умов зазначених вище договорів та Наказу Міністерства юстиції України від 03.01.2013 № 26/5, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем нараховується щомісячно заробітна плата, одночасно виконується функція податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору (за період з 01.10.2016 р. по 30.09.2018 р.), як наслідок позивач є роботодавцем, відповідно до діючого законодавства.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі - Інструкція № 5).

Згідно п. 3 ст. 1 Закону № 2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Разом з цим, в силу ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (зі змінами, далі - КВК), засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Відповідно до ст.120 КВК україни, форми і системи оплати праці, норми та розцінки зазначених осіб встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Колегія суддів зазначає, статтею 122 КВК України встановлено, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає вірними доводи відповідача про те, що позивач у період з 01.10.2016 р. по 30.09.2018 р. - був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм слідує, що обов`язок нараховувати, утримувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковими агентами нерозривно пов`язаний із фактом нарахування та виплати доходу, зокрема, у вигляді заробітної плати, відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Разом з цим, жодних особливостей щодо порядку оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці чинними Податковим кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України чи будь - яким іншим нормативно - правовим актом не передбачено.

А тому, враховуючи наявність трудових відносин між особами, засудженими до позбавлення волі та ДУ ЧВК №44 , які виникли у результаті залучення таких осіб до суспільно корисної праці та отримання ними відповідної компенсації за виконану роботу - заробітної плати, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність визначення позивачу зобов`язань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосування до нього штрафних санкцій

Таким чином, оскаржувані позивачем рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Чернігівській області є правомірними та такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З аналізу апеляційної скарги Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" вбачається, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, зводяться до незгоди із встановленими судом першої інстанції обставинами справи та наданою судом оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи.

З цього приводу слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 12.02.2019 р. по справі 826/17196/17 зазначив наступне: У пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39 .

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243,250, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№44)" залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Карпушова О.В. Ключкович В.Ю.

Повний текст постанови виготовлено 18.11.2019 р.