Постанова

від 18.11.2019 по справі 171/1355/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9157/19 Справа № 171/1355/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Чумак Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк , у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року, яке ухвалено суддею Чумак Т.А. у місті Апостолове Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 червня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

В обґрунтування позову зазначено, що 06.05.2005 року між Банком та ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на ОСОБА_4 , було укладено кредитний договір № DNH4KS03300070, згідно якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 13 446,12 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом згідно умов договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 померла.

31.01.2015 року Банком направлено претензію кредитора до Апостолівської державної нотаріальної контори та 05.03.2015 року отримано відповідь про те, що спадкоємцями померлої ОСОБА_4 , які звернулись із заявами про прийняття спадщини, є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2

04.05.2016 року до спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено лист - претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті заборгованість спадкодавця ОСОБА_4 перед Банком за кредитним договором № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року становила 98852,98 грн., яка складається з 5991,06 грн. - заборгованості за кредитом, 31300,78 грн. - заборгованості за відсотками, 61561,14 грн. - заборгованості з пені.

11.10.2017 року представником позивача подано до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , в якій позивач просив суд, у відповідності до положень статей 1218, 1219, 608, 1296, 1282 ЦК України, стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 98852,98 грн., яка складається з 5991,06 грн. - заборгованості за кредитом, 31300,78 грн. - заборгованості за відсотками, 61561,14 грн. - заборгованості з пені., з відповідача ОСОБА_1 , оскільки відповідач ОСОБА_1 , в порядку поділу спадщини, визнала борг спадкоємиці ОСОБА_4 та взяла на себе зобов`язання погасити заборгованість по кредиту, який мала ОСОБА_4 на день смерті та стягнути сплачені судові витрати (т.1 а.с.176-178).

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі не прийнято до уваги, що позивачем доведено отримання ОСОБА_5 грошових коштів, оскільки виписка по банківському рахунку, касові ордери та акт приймання передачі придбаного товару, містить інформацію про надходження коштів за кредитним договором, всі операції з визначенням дати операції та чітким зазначенням проведеної операції, зазначенням призначення платежу.

Крім того, суд першої інстанції було надано виписку за рахунком № 260090535005808 та меморіальний ордер на суму 10843,65 грн., яким суд першої інстанції не надав належної оцінки та безпідставно прийняв до уваги посилання представника відповідача про те, що підприємства ПП Альтернатива-Центр та ТОВ Приват-Кредит не існують.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення кредитного договору № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_3 не знайшов підтвердження, оскільки позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів для придбання товару ОСОБА_3 та отримання товару за кредитні кошти.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06.05.2005 року між ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,та ОСОБА_3 , яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_6 , було укладено кредитний договір № DNH4KS03300070, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику ОСОБА_3 для повного розрахунку за товар і сплати комісії ТОВ Приват-Кредит за даною угодою строковий кредит в сумі 13446,13 грн. на термін 36 місяців по 06.05.2008 року, включно, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Позичальник за даним договором доручила Банку здійснити списання кредитних засобів з позикового рахунку на користь продавця і Банку.

Відповідно до п.1.2 вказаного кредитного договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, за який приймається період з 3 по 10 число кожного місяця, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 537,67 грн. для погашення заборгованості за даним договором, яка складається із заборгованості за кредитом та відсотками, а також інші витрати Банку, відповідно до п.п.3.9, 3.18. Для виконання цього договору Банк відкриває позичальнику рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості 29095050014846.

Згідно п.1.3 договору, кредит надається Банком на наступні цілі: 1.3.1. придбання товарів, згідно з переліком, на загальну суму 10843,65 грн., 1.3.2. сплати комісії в розмірі 2602,48 грн. (з ПДВ).

Відповідно до п.1.4 договору, позичальник доручає Банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання в сумі 10843,65 грн. на поточний рахунок підприємства торгівельно-сервісної мережі ЧП Альтернатива-Центр , код 26508523, рахунок № НОМЕР_1 в ПриватБанк, МФО 305750, а також комісію в розмірі 2602,48 грн. на рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299 ТОВ Приват-Кредит .

Пунктом 3.2 вказаного договору визначено, що у разі порушення позичальником зобов`язання по погашенню кредиту позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 72% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.7.1 договору № DNH4KS03300070, даний договір діє з моменту його укладення до повного виконання зобов`язань сторонами (т.1, а.с.6-8).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно статей 526 , 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи 06.05.2005 року між ПАТ КБ ПриватБанк , у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк , та ОСОБА_3 , яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_6 , було укладено кредитний договір № DNH4KS03300070, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику ОСОБА_3 для повного розрахунку за товар і сплати комісії ТОВ Приват-Кредит за даною угодою строковий кредит в сумі 13446,13 грн. на термін 36 місяців по 06.05.2008 року, включно, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Позичальник за даним договором доручила Банку здійснити списання кредитних засобів з позикового рахунку на користь продавця і Банку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_7 померла.

Відповідно до ст.608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов`язанням.

Відповідно до ч.2 ст.1281 ЦК України, кредитору спадкодавця належить протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

04.05.2016 року до спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальниці ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено листи - претензії, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги.

Станом на дату смерті, за розрахунком позивача, заборгованість спадкодавця ОСОБА_4 перед Банком за кредитним договором № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року становила 98852,98 грн., яка складається з 5991,06 грн. - заборгованості за кредитом, 31300,78 грн. - заборгованості за відсотками, 61561,14 грн. - заборгованості з пені.

Таким чином, згідно уточнених позовних вимог позивача, відповідач по спаві ОСОБА_1 , яка являється спадкоємцем прав та обов`язків ОСОБА_9 , зобов`язана задовольнити вимоги Банку в межах вартості спадкового майна.

Однак, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому вимоги позивача про стягнення 98852,98 грн. заборгованості за кредитом та не підлягають задоволенню через сплив позовної давності, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальними положеннями ЦПК України, на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ, змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Згідно статті 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування стоків позовної давності до даних правовідносин (том 1 а.с.31).

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання, та 06.05.2005 року, відповідно до договору № DNH4KS03300070, надав позичальнику ОСОБА_12 для повного розрахунку за товар і сплати комісії ТОВ Приват-Кредит строковий кредит в сумі 13446,13 грн. на термін 36 місяців, по 06.05.2008 року, включно, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Позичальник за даним договором доручила Банку здійснити списання кредитних засобів з позикового рахунку на користь продавця і Банку.

Відповідно до п.1.4 договору, позичальник доручає Банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання в сумі 10843,65 грн. на поточний рахунок підприємства торгівельно-сервісної мережі ЧП Альтернатива-Центр , код 26508523, рахунок № НОМЕР_1 в ПриватБанк, МФО 305750, а також комісію в розмірі 2602,48 грн. на рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299 ТОВ Приват-Кредит .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позичальнику ОСОБА_12 позивачем було надано строковий кредит строком до 06.05.2008 року, включно. Із розрахукнку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем, вбачається, що останній платіж за кредитним договором позичальник здійснила 07.05.2018 року.

Отже, дізнавшись про порушення свого права, починаючи з 07.05.2008 року, позивач, в межах строків позовної давності, тобто до 07.05.2011 року, мав звернутися з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором протягом трьох років, проте, як вбачається із матеріалів справи, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_12 , за її життя, позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в листопаді 2013 року, поза межами трирічного строку.

Як вбачається із матеріалів справи, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2013 року у справі № 202/35812/13-ц задоволено частково позов ПАТ КТ ПриватБанк та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КТ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року в сумі 70867,28 грн. Крім того, вказаним рішенням на користь ПАТ КТ ПриватБанк з ПАТ Акцент-Банк стягнуто суму 10000 грн. та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПАТ Акцент-Банк на користь ПАТ КТ ПриватБанк судовий збір в розмірі 808,67 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.04.2018 року заочне рішення від 03.12.2013 року у справі № 202/35812/13-ц скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку, ухвалою вказаного суду від 06.09.2018 року ОСОБА_1 залучено в якості відповідача до участі у вказаній справі як правонаступника після померлої ОСОБА_3 (том 2, а.с.17,31).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2019 року вище вказану справу передано на розгляд по територіальності до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, в провадженні якого справа перебуває до теперішнього часу, рішення по справі не ухвалено.

Отже, з позовом 15.11.2016 року до спадкоємця ОСОБА_9 - ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, позивач також звернувся з порушенням строків позовної давності.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що позивачем доведено отримання ОСОБА_5 грошових коштів, оскільки виписка по банківському рахунку, касові ордери та акт приймання передачі придбаного товару, містить інформацію про надходження коштів за кредитним договором, всі операції з визначенням дати операції та чітким зазначенням проведеної операції, зазначенням призначення платежу, оскільки в даному випадку в задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити з підстав пропуску позивачем строків позовної давності, а не з підстав не доведення позивачем факту укладення кредитного договору № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року та не доведення факту перерахування кредитних коштів для придбання товару ОСОБА_3 та отримання товару за кредитні кошти.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватись лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо при розгляді справи встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Отже, одночасне застосування позовної давності разом з відмовою в задоволені позовних вимог по суті неможливе, оскільки дані підставі суперечать одна одній та підлягає застосуванню лише одна з них.

При цьому посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_1 , в порядку поділу спадщини визнала борг спадкоємиці ОСОБА_4 та взяла на себе зобов`язання погасити заборгованість по кредиту, який мала ОСОБА_4 на день смерті є безпідставними, оскільки, відповідно до договору про поділ спадкового майна переходить 1/2 частина житлового будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , вартістю 272 200 грн., та претензія кредитора - ПАТ КБ ПриватБанк від 14.01.2015 року, відповідно до якої перед банком рахується заборгованість боржника ОСОБА_4 , оскільки укладення вищевказаного договору не свідчить про визнання боргу спадкоємиці ОСОБА_4 відповідачем ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не вчинено жодних дій, які б могли свідчити про визнання нею боргу, крім того, наявність боргу заперечувалася відповідачем під час розгляду даної справи.

Отже, колегія суддів вважає, що за вказаних вище обставин, враховуючи що про порушення свого права позивач дізнався 07.05.2008 року, з позовом до боржника про стягнення заборгованості звернувся в листопаді 2013 року, та рішення по даній справі судом не прийнято, а також наявність відповідної заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотиви відмови в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що факт укладення кредитного договору № DNH4KS03300070 від 06.05.2005 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_3 не знайшов підтвердження, оскільки позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів для придбання товару ОСОБА_3 та отримання товару за кредитні кошти.

В даному випадку в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити з підстав пропуском позивачем строків позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк Приватбанк - залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне рішення суду складено 18 листопада 2019 року.

Головуючий:

Судді: