Ухвала

від 14.11.2019 по справі 914/221/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

14.11.2019 р. Справа№ 914/221/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

скарги Фермерського господарства Кільгана Івана Степановича

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Гненного Дмитра Анатолійовича

у справі №914/221/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист»

до відповідача фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича»

про стягнення 399367,88 грн.

за участю представників :

від скаржника (відповідача) Мусаковський А.В.

від стягувача (позивача) не з?явився

від приватного виконавця Боєра В.С.

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/221/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» до відповідача Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про стягнення 399367,88 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2019р. у справі №914/221/19 позовні вимоги задоволено, вирішено стягнути з фермерського господарства Кільгана Івана Степановича на користь товариства з обмеженою відповідальністю Поділляагрозахист 318460,78 грн. - основного боргу, 42414,75 грн. - пені, 38492,35 грн. - відсотків річних та 5990,53 грн. - судового збору.

24.06.2019р. на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2019р. у справі №914/221/19 видано наказ про стягнення з фермерського господарства Кільгана Івана Степановича вищезазначених грошових коштів.

25.06.2019р. відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2019р., яка постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019р. залишена без задоволення, а рішення без змін.

31.10.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла скарга фермерського господарства Кільгана Івана Степановича на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Гненного Дмитра Анатолійовича у справі № 914/221/19.

Ухвалою суду від 31.10.2019р. вказану скаргу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 12.11.2019р. В судовому засіданні 12.11.2019р. розгляд скарги відкладено на 14.11.2019р.

В судове засідання 14.11.2019р. з?явилися представники скаржника та приватного виконавця. Представник стягувача в судове засідання 14.11.2019р. не з?явився.

Представник скаржника подану скаргу підтримав повністю.

Представник приватного виконавця проти скарги заперечив, просив відмовити у її задоволенні з підстав, що викладені у поданих запереченнях на скаргу.

Розглянувши скаргу фермерського господарства Кільгана Івана Степановича на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Гненного Дмитра Анатолійовича у справі №914/221/19, суд зазначає таке.

У поданій сказці боржник зазначає, що дії приватного виконавця - Гненного Дмитра Анатолійовича щодо відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій є неправомірними та такими, що порушують права боржника.

Зокрема скаржник, посилаючись на норми частини 2 статті 24 Закону України Про виконавче провадження , вважає, що приватний виконавець не мав права приймати виконавчий документ до виконання, оскільки, виконавчим округом приватного виконавця є місто Київ, а у боржника - фермерського господарства Кільгана Івана Степановича відсутні відокремлені підрозділи, філії на території виконавчого округу приватного виконавця, а також відсутнє і будь яке майно на цій території.

При цьому, скаржник зазначає, що при спробі здійснити переказ коштів із рахунку, який відкрито та який обслуговується у філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (код ЄДРПОУ ВП: 09325703, місцезнаходження ВП: 79000, Львівська область, місто Львів, вулиця Січових Стрільців, будинок 9), банком було повідомлено про наявність постанови від 23.10.2019р. про арешт коштів боржника.

Як зазначено у скарзі на дії приватного виконавця, положенням пункту 51 статуту акціонерного товариства Державний ощадний банк України унормовано, що з метою провадження своєї діяльності банк має право відповідно до законодавства, зокрема, відкривати на території України відокремлені підрозділи банку: філії, відділення і представництва, реорганізовувати та ліквідовувати (закривати) їх, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати дочірні підприємства, а також банк має право забезпечувати відокремлені підрозділи основними засобами та обіговими коштами, які йому належать.

Таким чином, скаржник стверджує, що майно боржника знаходиться виключно у Львівській області, оскільки знаходиться у відокремленому підрозділі, який згідно з чинним законодавством має свої основні засоби та обігові кошти.

Враховуючи наведене, скаржник звернувся до Господарського суду Львівської області із скаргою на дії приватного виконавця та просить:

- визнати неправомірною постанову приватного виконавця - Гненного Дмитра Анатолійовича від 23.10.2019р. про відкриття виконавчого провадження №60398026 та зобов`язати приватного виконавця усунути порушення;

- визнати неправомірною постанову приватного виконавця - Гненного Дмитра Анатолійовича від 23.10.2019р. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №60398026 та зобов`язати приватного виконавця усунути порушення.

Приватний виконавець проти скарги заперечив. У поданому запереченні приватний виконавець зазначив, що стягувач, подаючи заяву про відкриття виконавчого провадження, вказав відомий йому рахунок, що відкритий боржником в Акціонерному товаристві Комерційний банк Приват Банк , адресою реєстрації якого є місто Київ.

Також приватний виконавець посилається на статтю 2 Закону України Про банки і банківську діяльність , де зазначено, що банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків, а клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

При цьому, як стверджує приватний виконавець, відокремлені підрозділи банку (філії, відділення, представництва тощо) виконують функції представництва та захисту інтересів банку. Також, як на підставу своїх заперечень, приватний виконавець посилається на те, що відокремленим підрозділам (філіям, відділенням, представництвам) не видається ліцензія, на підставі якої може здійснюватися банківська діяльність.

Таким чином, за твердженням приватного виконавця, відокремлені підрозділи не є самостійними фінансовими установами які здійснюють банківську діяльність..

Щодо обігових коштів, якими банк забезпечує свої відокремлені підрозділи, приватний виконавець зазначив, що такими обіговими коштами можуть бути забезпечені усі відділення, пункти обміну валют і каси, шо не наділяє їх статусом фінансових установ і не надає права самостійно надавати банківські послуги.

Отже, як зазначив приватний виконавець, оскільки майно боржника знаходиться у виконавчому окрузі міста Києва, то поданий стягувачем виконавчий документ підлягає виконанню у виконавчому окрузі міста Києва.\

Також, як на підставу своїх заперечень, приватний виконавець посилається на те, що в ході виконавчого провадження ним було встановлено, що у боржника є 26 рахунків у різних фінансових установах, частина яких зареєстрована в місті Києві, тобто в межах виконавчого округу міста Києва, в підтвердження чого долучив до своїх заперечень копію відповіді Державної фіскальної служби України про наявність рахунків боржника у фінансових установах, що зареєстровані у місті Києві.

Враховуючи наведене, приватний виконавець у задоволенні скарги просив відмовити.

Стягувач проти скарги на дії приватного виконавця також проти скарги заперечив з тих самих підстав, що і приватний виконавець.

Дослідивши матеріали скарги, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення учасників справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні скарги на дії приватного виконавця слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Частиною 2 статті 24 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Про виконавче провадження , у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Як вбачається із заяви про відкриття виконавчого провадження, стягувачем вказано відомий йому рахунок, що відкритий боржником в Акціонерному товаристві Комерційний банк Приват Банк , адресою реєстрації якого є місто Київ.

Крім того, як вбачається із долученої відповіді Державної фіскальної служби України №1057995075 від 24.10.2019р. на запит приватного виконавця, у боржника є 26 рахунків, відкритих у фінансових установах, частина з яких зареєстровані у місті Києві.

Подаючи скаргу на дії приватного виконавця, скаржник в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Так, відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В поданій скарзі на дії приватного виконавця, скаржник посилається на те, що приватний виконавець не вправі був відкривати виконавче провадження у виконавчому окрузі міста Києва, оскільки у боржника відсутнє будь-яке майно, що знаходиться у місті Києві.

Однак, як вбачається із матеріалів скарги, скаржником не доведено належними та допустимими доказами вказаних обставин. Саме лише твердження скаржника про те, що у нього відсутнє будь яке майно на території виконавчого округу міста Києва не може вважатися достатньою підставою для задоволення скарги на дії приватного виконавця, адже скаржником не подано жодних доказів щодо відсутності грошових коштів на рахунках, що відкриті у фінансових установах, місцезнаходженням яких є місто Київ.

Як встановлено судом, наявність рахунків, що відкриті у фінансових установах, місцезнаходженням яких є місто Київ, підтверджується долученою приватним виконавцем до матеріалів справи відповіддю Державної фіскальної служби України №1057995075 від 24.10.2019р. на його запит щодо існуючих рахунків боржника у фінансових установах.

Щодо твердження скаржника про те, що місцезнаходженням грошових коштів, які знаходяться у філії - Львівське обласне управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , суд зазначає таке.

Так, статутом акціонерного товариства Державний ощадний банк України передбачено, що банк є державним банком, місцезнаходженням якого є Україна, місто Київ, вулиця Госпітальна, 12г.

Також статутом банку передбачено, що з метою провадження своєї діяльності банк має право відповідно до законодавства, зокрема, відкривати на території України відокремлені підрозділи банку: філії, відділення і представництва, реорганізовувати та ліквідовувати (закривати) їх, а також утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати дочірні підприємства. Банк також має право забезпечувати відокремлені підрозділи основними засобами та обіговими коштами, які йому належать.

Відповідно до статті 2 Закону України Про банки і банківську діяльність , банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України Про банки і банківську діяльність , банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України у разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Частинами 1 та 2 статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України Про банки і банківську діяльність , банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відокремленим підрозділам (філіям, відділенням, представництвам) Національним банком України не видається банківська ліцензія, на підставі якої може здійснюватися банківська діяльність. Таким чином, відокремлені підрозділи не здійснюють банківської діяльності на підставі окремо виданої ліцензії.

Пунктом 2 частини 3 статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачено, що до банківських послуг належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу).

Згідно з частиною 4 статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність , банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що забезпечення відокремлених підрозділів основними засобами та обіговими коштами не свідчить про наявність у відокремленого підрозділу статусу фінансової установи та не надає їй право самостійно надавати банківські послуги, адже такі послуги надаються відокремленим підрозділом від імені банку, тобто самим банком, як самостійною юридичною особою.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, скаржником не доведено, що відкривши виконавче провадження на території виконавчого округу міста Києва, приватним виконавцем було порушено вимог законодавства, у зв`язку з чим в даному випадку відсутні підстави для задоволення скарги на дії приватного виконавця.

Разом з цим суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 326 Господарського процесуального кодексу України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2012р. №18-рп/2012, відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

У вказаному рішенні Конституційного суду України від 13 грудня 2012р. №18-рп/2012 зазначено також, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 343 Господарського процесуального Кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Частиною 3 статті 343 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з пунктом 9.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» , за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку визнати доводи скаржника неправомірними та постановити ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Керуючись статтями 234, 235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

1 . У задоволенні скарги на дії приватного виконавця у справі №914/221/19 відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу може бути оскаржено відповідно до розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 18.11.2019р.

Суддя Петрашко М.М.