Рішення

від 12.11.2019 по справі 713/1220/19

ВИЖНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 713/1220/19

Провадження №2/713/502/19

РІШЕННЯ

іменем України

12.11.2019 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кибич І.А., з участю секретаря судового засідання Мірчева О.І., за участю представників позивачки ОСОБА_1 .А ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , за участю представників відповідача ОСОБА_5 , Берник ОСОБА_6 В ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вижниця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_8 , інтереси якої згідно довіреності представляє ОСОБА_9 до Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивачка ОСОБА_8 , інтереси якої згідно довіреності представляє ОСОБА_9 , звернулась в суд з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди до відповідача Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги .

Просить стягнути з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2018 року по 02 липня 2019 року в сумі 41855,67 грн. та моральну шкоду в сумі 15000,00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтувала наступним.

26.09.2018 року ОСОБА_8 звільнено з роботи по ст.36 п.6 КЗпП України, за відмовою працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27.06.2019 року по справі №713/2019/18 визнано звільнення незаконним та поновлено ОСОБА_8 на посаді завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги . На виконання Постанови головним лікарем ОСОБА_10 Т.А. видано наказ № 26-(к) від 03.07.2019 року, про поновлення на роботі ОСОБА_8 на підставі Постанови Чернівецького апеляційного суду. Оскільки, при визнанні звільнення незаконним та поновленні на роботі ОСОБА_8 Чернівецьким апеляційним судом не вирішено питання про виплату ОСОБА_8 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то виникла необхідність звернутися з даним позовом до суду.

Згідно довідки про доходи №19 від 08 липня 2019 року ОСОБА_8 в серпні місяці не отримала дохід, а тому слід брати до розрахунку попередні два місяці роботи. Згідно розрахункових листів за червень 2018 року ОСОБА_8 відпрацювала 22 робочих дні, за які їй нараховано 5206,50 грн. заробітної плати, за липень 2018 року - 19 робочих днів, за які нараховано 4094,94 грн. (5206,50 + 4094,94) : 41 = 226,86 грн. - середньоденна заробітна плата;

41:2 = 20,5 - середня кількість робочих днів в місяць; 20,5 х 9 = 184,5 - робочих днів вимушеного прогулу; 184.5 х 226,86 = 41855,67 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу. Таким чином, слід стягнути з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2018 року по 02 липня 2019 року в сумі 41855,67 гривень.

У зв`язку з вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудових договорів, та безпідставного систематичного порушення прав ОСОБА_8 , їй завдано значної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.ст. 23, 216 Цивільного Кодексу України. Завдана моральна шкода полягає в наступному: 1. Незаконне звільнення спричинило ОСОБА_8 важкий психологічний шок, що полягав у переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень щодо її звільнення. 2.Відповідач протиправно порушив право на працю ОСОБА_8 , у зв`язку із цим вже більше 9 місяців позивач позбавлена свого основного джерела заробітку. Це призвело до побутових проблем та протиправного погіршення життєвого рівня, позивач приклала значних додаткових зусиль для організації свого життя. 3. Звільнення без законних підстав принизило честь та гідність позивача, погіршило її ділову репутацію. 4.Значні емоційні переживання через незаконні дії щодо звільнення та наслідкові явища після нього, безповоротно погіршили здоров`я ОСОБА_8 .

Оскільки незаконні дії відповідача порушили гарантовані Конституцією України права ОСОБА_8 , що призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації нею життя, просять стягнути з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

Представники Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги позовні вимоги не визнали, надали письмовий відзив, в якому зазначили наступне.

Посилаючись на ЗУ Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення від 19.10.2017р. №2168-УІІІ, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я від 06.04.2017р.№2002-УІІІ, Закону України Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості від 14.11.2017 року №2206-УІІІ, фактичних статутних основ діяльності підприємства Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги зазначають про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_8 та незаконність можливого стягнення на її користь 41853,82 грн., як за вимушений прогул, оскільки фактично прогулу у ОСОБА_8 не було, бо вона у зазначений в позові період була працевлаштована і працювала у Вижницькій районній лікарні на посаді невропатолога і повністю отримувала заробітну плату. Крім того сплата таких грошових коштів не передбачена законодавчими актами по реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення та програмами медичних гарантій для первинної медичної допомоги з державного бюджету та субвенцій. Також гроші пацієнтів є їхніми особистими грошовими коштами та мають конкретне цільове використання, а саме на безпосереднє лікування та обслуговування цих самих пацієнтів, а відтак їх вилучення на інші цілі, як і кошти державного бюджету та субвенцій, як то для виплат ОСОБА_8 , є протизаконним.

Стягнення зазначених грошових коштів, як плати за вимушений прогул, порушить права іншого працівника Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги - лікаря загальної практики - сімейного лікаря, завідувача Боднарашека І.Ю., який виконуючи свої обов`язки, в т.ч. і обов`язки завідувача, отримував у вказаний період визначену оплату праці за займану посаду, а саме і в т.ч., оплату за завідувача якої повторно вимагає здійснити собі позивач - ОСОБА_8

КНП Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги не визнає в повному обсязі також вимоги ОСОБА_8 про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 15000,00 гривень, за вимоги яких, треба зазначити суду, не сплачено судовий збір. За всіма обставинами справи та наявності доказів на їх підтвердження, процедура дій по подальшому звільненню позивачки вчинялася відповідачем у відповідності та з дотриманням усіх вимог підпункту 1) частини 1 ст.40 КЗпП України, а саме - зміна в організації виробництва і праці..., скорочення чисельності та штату працівників.

Але в порушення вказаної норми закону, запис у трудовій книжці ОСОБА_8 як законодавча підстава її звільнення помилково вказана Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги , замість необхідності записати правильно: звільнено на підставі підпункту 1) пункту 1 ст.40 КЗпП України, - зміна в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, записано неправильно, -звільнено по ст.36 п.6 КЗпП України, - за відмовою працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Даний факт встановлено Чернівецьким апеляційним судом у Постанові від 27 червня 2019 року по справі №713/2019/18, де на стор.8 абз.7,8 зазначено,-... Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що стосовно посади позивача відбулася не зміна істотних умов праці, а зміна організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, отже звільнення за ст.36 п.6 КЗпП України є незаконним. Враховуючи вищевкладене, суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення позивачки за п.6 ст.36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог закону. Усуваючи зазначені апеляційним судом порушення в записі підстав звільнення відповідачем 09 вересня 2019 року ОСОБА_8 звільнено за правилах підстав - підпункту 1) частини 1 ст.40 КЗпП України, а саме -зміна в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників. Тобто фактичне звільнення позивачки з роботи по суті було правильним як і 26.09.2018 року так і в даний час 09.09.2019 року, але з формальних підстав її тимчасово було поновлено на роботі, на виконання Постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року. За таких обставин вважають, що підстави вимоги про відшкодування моральної шкоди є ОСОБА_8 штучно надуманими, а також зовсім нічим не підтверджені.

Зазначають, що в зв`язку з медичною реформою та пов`язаним з нею запровадженням зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівників у КНП Берегометський ЦПМСД були введені нові посади в штатний розклад, в тому числі, лікар загальної практики - сімейний лікар, завідувач. ОСОБА_8 неодноразово пропонувалася дана посада, про що є письмові докази, але вона від неї відмовлялася. З власної волі не бажала проходити і не пройшла медичної переатестації та перепідготовки для зайняття даної посади, а термін дії раніше наявного у неї кваліфікаційного свідоцтва закінчився, відтак вона не могла і не мала бажання виконувати обов`язки лікаря загальної практики - сімейного лікаря, а тільки хотіла обіймати посаду завідувача, яка практично, як посада була скорочена. Тобто ні про яке приниження її честі та гідності, як фізичної особи, а також ділової репутації як спеціаліста не може бути і мови. Навпаки Комунальне некомерційне підприємство Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на протязі всього періоду дії попередження про скорочення чисельності і штату працівників та можливе майбутнє звільнення працівників, намагався надати ОСОБА_8 відповідну посаду по її професійним даним, пропонуючи при цьому пройти за рахунок лікувальної установи перепідготовку та підвищення своєї кваліфікації і отримання відповідних кваліфікаційних документів для виконання неї обов`язків лікаря загальної практики - сімейний лікар, завідувач. Проте ОСОБА_8 категорично від таких пропозицій відмовлялася сама, в зв`язку з чим була звільнена 09.09.2019 року по пункту 1) частини 1 ст.40 КЗпП України,- зміна в організації виробництва і праці скорочення чисельності та штату працівників. Даний Наказ про її звільнення не оскаржувався.

Заяви (клопотання) учасників справи.

В судове засідання позивачка ОСОБА_8 не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_9 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позові, просив задовольнити. Подав заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності, згідно якої зазначив, що на момент подачі ОСОБА_8 позовної заяви про поновлення на роботі від 29.10.2018 року, так і на момент подачі позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу від. 25.07.2019 року, діяла усталена практика та роз`яснення Верховного Суду стосовно строків подання заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Дані роз`яснення полягали в наступному. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02 листопада 2016 року (№6-1395цс16) вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду (рішення ВС по справі № 223/30/16-й від 25.09.2017). Посилається, на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року по справі №369/10046/18 провадження № 61-9664сво19, відповідно до якої об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду підтверджено факт існування різного підходу до розуміння та застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Постановою змінено тлумачення застосування строків щодо подання позову до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилаючись на ч.1 ст.127 ЦПК України просить поновити строки, як такі що пропущені з поважної причини.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_11 П ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позовній заяві, просив задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_12 позовні вимоги не визнали, підтримали поданий відзив, просили в задоволені позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 . позовні вимоги не визнала, підтримала подану нею заяву про застосування пропуску тримісячного строку звернення до суду, посилаючись на те, що згідно Наказу по КЗ Берегометський ЦПМСД №59 від 26.06.2018 року відбулася зміна в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, в зв`язку з чим посада завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КНП Берегометський ЦПМСД скорочена і змінено штат працівників. Про зміну в організації виробництва і праці, заплановане скорочення чисельності та штату працівників та, в зв`язку з цим, майбутнім звільненням з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України працівника ОСОБА_8 було повідомлено на підставі листа-попередження про майбутнє звільнення з роботи за №506 від 29.06.2018 року з дотримання процедури належності вручення попередження та узгодження з профспілковим комітетом. Факт наявності і дійсності змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в КНП Берегометський ЦПМСД , встановлено і підтверджено Постановою Чернівецького Апеляційного Суду від 27 червня 2019 року по справі №22-ц/822/600/19, №713/2019/18.

Оскільки працівника ОСОБА_8 було попереджено про зміну в організації виробництва і праці, заплановане скорочення чисельності та штату працівників та, в зв`язку з цим, майбутнім звільненням її з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а фактично згідно Наказу №17-(к) параграф 1 від 26.09.2018 року підставою її звільнення помилково було записано - звільнити з роботи ОСОБА_8 , завідувача Берегометською АЗПСМ, по ст.36 п.6 КЗпП України, за відмовою працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, замість правильного запису підстави звільнення - зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, судом було зобов`язано поновити вказаного працівника на роботі, але без нарахування виплат за вимушений прогул, як за рішенням суду так і з-за відсутності таких вимог у позивачки по справі №713/2019\18.

Вважає, що ОСОБА_8 порушила вимоги ст.ст.233 (225) КЗпП України, яка передбачає, що, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу - це не спір про звільнення. Тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк. Строк для звернення обчислюється з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, ст.233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Хоча ОСОБА_8 і поновлено на роботі, але без нарахування судом і без наявності таких вимог у позивачки про виплату за час вимушеного прогулу, вимоги про які повинні були бути пред`явлені до вирішення судом в межах тримісячного строку з моменту коли позивач дізналась про звільнення, а саме: з 27-го вересня 2018 року по 27-е грудня 2018 року, то, оскільки дізнатися два рази про одне те саме неможливо, вважає, що при першій же дії роботодавця (вручення 27.09.2018 року копії наказу та трудової книжки із записом про звільнення) ОСОБА_8 дізналась про порушення свого права і зобов`язана була у тримісячний термін пред`явити до відповідача вимоги про виплату грошових коштів за вимушений прогул, якщо такий мав місце. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові копію наказу про звільнення, то до цього моменту працівник уже знає про порушення свого права. Просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представників позивачки, представників відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 необхідно відмовити.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивачка ОСОБА_8 визначила спосіб для відновлення порушених прав, шляхом стягнення з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2018 року по 02 липня 2019 року в сумі 41855,67 грн. та моральну шкоду в сумі 15000,00 грн., мотивуючи свою позицію тим, що на підставі постанови Чернівецького апеляційного суду від 27.06.2019 року її поновлено на посаді завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги , однак не вирішено питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підтвердження позивачкою ОСОБА_8 позовних вимог, надано наступні докази:

Копія наказу Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги №26-(к) &1 від 03.07.2019 року Про поновлення на роботі ОСОБА_8 на підставі постанови Чернівецького апеляційного суду вбачається, що на підставі постанови Чернівецького апеляційного суду від 27.06.2019 року ОСОБА_8 поновлено на посаді завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги з 03.07.2019 року.

Копії розрахункових листів з квітня 2018 року по вересень 2018 року;

Довідка про доходи №19 від 08.07.2019 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_8 в період роботи на посаді завідувача амбулаторії з квітня 2018 року по вересень 2018 року була нарахована заробітна плата в сумі 40484,40 гривень, податок з доходів фізичних осіб склав 7128,61 гривень.

При зверненні з даним позовом до суду позивачка посилається на норми КЗпП України, які регулюють порядок виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці з в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 марного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Згідно п. 2 розділу II Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Позивачкою ОСОБА_8 здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2018 року по 02 липня 2019 року, що становить 41855,67 гривень.

На спростування позовних вимог та на підтвердження заперечень проти позову представниками відповідача надано наступні докази:

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року згідно якої ОСОБА_8 поновлено на посаді завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги .

Вказаною постановою встановлено і відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України не потребує доказуванню, що: стосовно посади ОСОБА_8 відбулась не зміна істотних умов праці, а зміна організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, отже звільнення за ст.36 п.6 КЗпП України є незаконним.

Копія рішення двадцять третьої сесії VІІ скликання Вижницької районної ради №53-23/18 від 20 червня 2018 року Про вирішення окремих питань, пов`язаних з реорганізацією комунального закладу Вижницької районної ради Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство.

Копія наказу КЗ Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги №59 від 26.06.2018 року Про скорочення чисельності і штату працівників з даних якого вбачається, що посада позивачки ОСОБА_8 завідувача Берегометської амбулаторії ЗПСМ підпадає під скорочення.

Копія повідомлення про реорганізацію від 12.04.2018 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_8 попереджено про реорганізацію комунального закладу Вижницької районної ради Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги .

Копія розрахункових листів по оплаті праці лікаря загальної практики - сімейного лікаря ОСОБА_13 згідно яких ОСОБА_13 у березні 2019 року отримав заробітну плату в сумі - 6217,03 грн.; у квітні 2019 року - 6217,03 грн.; у травні 2019 року - 6217,02 грн.; у червні 2019 року - 9455,06 грн.; у липні 2019 року - 14268,96 грн.; у серпні 2019 року 5360,79 грн.

Копія повідомлення про заплановане вивільнення від 29.06.2018 року адресоване ОСОБА_8

Копія акту про відмову у підписі на повідомленні працівника про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням займаної посади від 18.07.2019 року з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 відмовилась отримати та підписати повідомлення про заплановане вивільнення.

Копія повідомлення адресоване ОСОБА_8 з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 запропоновано посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря, завідувача Берегометської амбулаторії ЗПСМ з 01.10.2018 року.

Довідка КНП Вижницька районна лікарня Вижницької районної ради №01-22/1232 від 28.10.2019 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_8 до 01.10.2018 року, будучи працівником КНП Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги , працювала в КУ Вижницька центральна районна лікарня як зовнішній сумісник. Згідно наказу №36пр-1 від 01 жовтня 2018 року переведена в КУ Вижницька ЦРЛ (з 19.09.2019 року в зв`язку з реорганізацією назва установи змінена на КНП Вижницька РЛ Вижницької районної ради, як основний (постійний) працівник консультативно-діагностичного відділення лікар невропатолог 0,5 посади. Такий договір діяв до 02.07.2019 року. За цей період отримувала заробітну плату: жовтень 2018 року - 3527,70 грн., листопад 2018 року - 3564,52 грн.; грудень 2018 року - 1861,50 грн.; січень 2019 року - 1047,47 грн.; лютий 2019 року -2086,50 грн.; березень 2019 року - 2086,50 грн.; квітень 2019 року - 2097,60 грн.; травень 2019 року - 1943,21 грн.; червень 2019 року - -. З 02 липня 2019 року переведена на посаду за сумісництвом (зовнішній сумісник).

Витяг з наказу №36пр-1 від 1 жовтня 2018 року про прийняття на роботу ОСОБА_8 з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 прийнята на роботу з 02 жовтня 2018 року на посаду лікар-невропатолог на 0,5 посади Консультативно-діагностичного відділення.

Витяг з наказу №13 пр-2 від 02 липня 2019 року про прийняття на роботу ОСОБА_8 з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 прийнята на роботу з 03 липня 2019 року на посаду лікар-невропатолог на 0,25 посади та 25% суміщення посади Консультативно-діагностичного відділення.

Довідка про доходи ОСОБА_8 з даних якої вбачається, що ОСОБА_8 за період з жовтня 2018 року по червень 2019 року отримала заробітну плату в сумі 18215,00 гривень.

Копія наказу КНП Берегометський ЦПМСД №34-(к)&1 від 09.09.2019 року з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 звільнено з роботи з 09.09.2019 року в зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Копія акту про відмову працівника підписати наказ про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України від 09.09.2019 року з даних якого вбачається, що ОСОБА_8 відмовилась отримати наказ про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Копія акту про відсутність на робочому місці від 09 вересня 2019 року з даних якого вбачається, що 09.09.2019 року ОСОБА_8 , завідувач Берегометської АЗПСМ, була відсутня на робочому місці без поважних причин з 13-00 год. по 16 год. 12 хв.

Представником відповідача у справі заявлено клопотання про застосування строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачених ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права

Установлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Мотиви з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові ВСУ у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19) від 10 жовтня 2019 року визначено наступне.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

З досліджених в судовому засіданні наданих сторонами письмових доказів вбачається наступне:

Позивачка ОСОБА_8 була звільнена з посади завідувача Берегометської амбулаторії згідно наказу №17-(к) від 26.09.2018 року;

У жовтні 2018 року позивачка ОСОБА_8 звернулась до суду із позовом про поновлення на роботі. Вимоги про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги на користь ОСОБА_8 середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачкою заявлено не було.

03.07.2019 року на виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 27.06.2019 року ОСОБА_8 поновлено на посаді завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги .

15 липня 2019 року позивачка ОСОБА_8 звернулась до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що позивачка ОСОБА_8 звернулась з даним позовом до суду з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, а тому в задоволенні позову ОСОБА_8 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.09.2018 року по 02.07.2019 року в сумі 41855,67 гривень, необхідно відмовити.

Разом з цим, представником позивача було подано клопотання про поновлення процесуального строку, посилаючись на ч.1 ст.127 ЦПК України, в якій просив поновити пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.127 КЗпП України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Клопотання представника позивача містить посилання на практику Верховного суду України щодо застосування строків щодо подання позову до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Слід зазначити, що представником позивача не було заявлено клопотання відповідно до норм ст.234 КЗпП України, згідно якої у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Клопотання представника позивача не містить посилання на поважність та причини пропуску строків, установлених статтею 234 КЗпП України. Таким чином позивачем не доведені причини пропуску з даним позовом у встановлений законом тримісячний термін.

Що стосується заявленої позовної вимоги позивачки ОСОБА_8 про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги моральної шкоди в сумі 15000,00 грн. судом встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_8 звертаючись до суду із вимогою про стягнення на її користь моральної шкоди, обґрунтувала підстави такого звернення в зв`язку з тим, що внаслідок вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудових договорів, їй завдано значної моральної шкоди, яка п полягає в незаконному звільненні, порушення права на працю, оскільки більше 9 місяців позбавлена свого основного джерела заробітку; звільнення без законних підстав принизило її честь та гідність, погіршило ділову репутацію, безповоротно погіршили здоров`я ОСОБА_8 .

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно роз`яснень постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 р під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При застосуванні норм КЗпП щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди внаслідок звільнення з посади завідувача Берегометської амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Водночас, сам по собі факт звільнення позивачки з порушенням КЗпП відповідачем, не свідчить про завдання позивачці моральної шкоди.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_8 відповідачем було запропоновано посаду лікаря загальної практики- сімейного лікаря, після звільнення позивачка ОСОБА_8 згідно наказу №36пр-1 від 01 жовтня 2018 року була переведена в КУ Вижницька ЦРЛ (з 19.09.2019 року в зв`язку з реорганізацією назва установи змінена на КНП Вижницька РЛ Вижницької районної ради), як основний (постійний) працівник консультативно-діагностичного відділення лікар невропатолог 0,5 посади, де працювала до 02.07.2019 року, отримувала заробітну плату.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_8 про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги моральної шкоди в сумі 15000,00 грн., задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.228, 233, ст.237-1 КЗпП України, висновком ВСУ у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19) від 10 жовтня 2019 року, ст.23, ч.1 ст.1167 ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, ст.76, 77, 82 ч.4, 258-265, 274-279, 354 ЦПК України, Суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволені позову ОСОБА_8 , інтереси якої згідно довіреності представляє ОСОБА_9 до Комунального некомерційного підприємства Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.09.2018 року по 02.07.2019 року в сумі 41855,67 гривень та моральної шкоди в сумі 15000,00 гривень, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Чернівецького апеляційного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Позивачка: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги Вижницької районної ради, Код ЄДРПОУ 36753285, 59233, смт.Берегомет, вул.Центральна, 12, Вижницький район Чернівецька область.

Суддя І. А. Кибич