Рішення

від 11.11.2019 по справі 910/11708/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/11708/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ОЛГА АУДИТ"

про стягнення 36 065,98 грн.,

за участю представників:

від позивача: Осадчук Т.А., Денисенко О.В.

від відповідача: Боженко І.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ОЛГА АУДИТ" про стягнення 36 065,98 грн. безпідставно набутого майна, з яких: теплова енергія на потреби опалення в сумі 30 356,32 грн. та послуги технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплоспоживання нежилих будинків в сумі 5 709,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач фактично спожив за рахунок позивача без договору теплову енергію на потреби опалення в опалювальних періодах 2016-2017 років та 2017-2018 років на суму 30 356,32 грн., а також використав послуги технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплоспоживання нежилих будинків в період з 01.08.2016 по 15.04.2018 на суму 5 709,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 09.10.2019.

У судовому засіданні 09.10.2019 оголошено перерву до 28.10.2019.

У судовому засіданні 28.10.2019 оголошено перерву до 11.11.2019.

У судовому засіданні 11.11.2019 представники позивача надали додаткові пояснення, підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.11.2019 надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

18.12.2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ОЛГА АУДИТ" укладено договір №950 купівлі-продажу нежилого приміщення комунальної власності шляхом викупу, відповідно до якого відповідач отримав у власність нежиле приміщення № 6-12 загальною площею 76,6 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 50 (літера Б).

18.12.2003 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (дирекція) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ОЛГА АУДИТ" (абонент) було укладено договір №119 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем центрального опалення, гарячого водопостачання та їх абонентських уводів (далі - Договір №119), за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги з теплопостачання та здійснювати технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем центрального опалення, гарячого водопостачання та їх абонентських уводів в нежитловому приміщенні по вул. Хрещатик, 50Б, а відповідач - своєчасно сплачувати спожиту енергію у гарячій воді та експлуатаційні витрати.

25.07.2016 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до Договору №119, у відповідності до якої сторони дійшли згоди про припинення (розірвання) Договору з 01.08.2016.

Факт припинення Договору № 119 підтверджуються сторонами, при цьому обставини розірвання Договору були встановлені у рішенні постійно діючого Незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації Ліга юридичного захисту інтересів споживачів від 29.11.2017 по справі № 12/17 під час розгляду якої було частково задоволені позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення заборгованості за Договором.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (абонент) та Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго (енергопостачальна організація) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 153-8567-9 від 16.11.2002 (далі - Договір № 153-8567-9), за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону: гарячого водопостачання - протягом року, за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик 48 - А,Б; 50 - Б,В.

Вказаний Договір № 153-8567-9 був чинним та виконувався, зокрема, у період опалювальних сезонів 2016-2017 років та 2017-2018 років, заборгованість за які заявлено до стягнення позивачем з відповідача у даній справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на даний час він не є балансоутримувачем будинків, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик 48 - А,Б; 50 - Б,В, оскільки переважну більшість приміщень в них було викуплено (приватизовано) іншими особами. Теплопостачальній організації та споживачам тепла у будинках було запропоновано припинити договірні відносини з позивачем та укласти споживачам прямі договори з теплопостачальною організацією у відповідності до вимог чинного законодавства. Теплове обладнання приміщень нежилого будинку, зокрема, і відповідача, є складовими частинами загальної системи теплопостачання будинку, що обладнана вузлом обліку теплової енергії, яким забезпечується загальнобудинковий облік спожитої теплової енергії.

Відповідно до п.2.3.4 Договору № 153-8567-9 перелік власників (орендарів) приміщень, теплове обладнання яких підключено до теплових мереж будинку зазначено у додатку №8 до вказаного договору.

Також позивач вказує на те, що інші споживачі тепла у нежилих будинках за адресою: вул. Хрещатик, 48-А,Б, 50-Б,В не погодились з припиненням договірних відносин, у зв'язку з чим, договори, укладені між позивачем з іншими, окрім відповідача, споживачами тепла у нежилих будинках, розташованих за адресою: вул.Хрещатик, 48-А,Б, 50-Б,В не було припинено і вони залишились чинними.

В той же час, Договір № 153-8567-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді з теплопостачальною організацією також не було припинено через відсутність у теплопостачальної організації технічної можливості укладання прямих договорів зі споживачами тепла у будинках. Так, енергопостачальна організація повідомила про відсутність технічної можливості укладання прямих договорів зі споживачами тепла у будинках, зазначивши при цьому, що системи опалення приміщень усіх установ (організацій), розташованих за адресою: вул. Хрещатик, 48-А,Б, 50-Б,В є складовими частинами загальної системи теплопостачання будівель, що обладнана вузлом обліку теплової енергії, і потребує технічного обслуговування, підготовки до опалювального періоду, та виконання інших функцій балансоутримувачем (управителем), які не можуть бути розділені між споживачами. За інформацією ПАТ Київенерго , укладання прямих договорів є можливим за умови відокремлення системи опалення приміщень споживача від загальної системи теплоспоживання будинку, що передбачає проведення її реконструкції у встановленому порядку. Для цього необхідно отримати технічні умови на реконструкцію системи теплопостачання, розробити проектну документацію, погодити її із службою технічних приєднань СВП Київські теплові мережі ПАТ Київенерго та отримати акт здійснення заходу з державного енергетичного нагляду (контролю) Державної інспекції з державного енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в місті Києві на проведену реконструкцію.

Позивач вказує, що за теплову енергію, яка подавалася у нежилі будинки за адресою: вул. Хрещатик, 48-А,Б, 50-Б,В у м. Києві протягом опалювальних періодів 2016-2017 років та 2017-2018 років позивач здійснював оплату у повному обсязі на рахунки ПАТ Київенерго , зазначені у Додатку №4 до Договору № 153-8567-9 Порядок розрахунків за теплову енергію .

Розрахунки за теплову енергію проводилися позивачем відповідно до п.п. 3,5 Додатку №4 до Договору № 153-8567-9 за фактичними показниками приладів обліку, зазначеними у відомостях обліку теплової енергії, у сумі нарахованій у облікових картках фактичного споживання теплової енергії за звітний період, які позивач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримував у РТМ Печерськ за адресою: вул. Курганівська, буд. 4. Позивач та ПАТ Київенерго щомісяця підписували акти приймання-передавання товарної продукції, в яких зазначено обсяги спожитої теплової енергії, її вартість, а також тарифи, які застосовувались для розрахунку.

За доводами позивача, згідно з розрахунками нарахувань за спожиту теплову енергію у будинках 48-А,Б, 50-Б,В по вул. Хрещатик, відповідачу за спірний період нараховано обсяг та вартість безпідставно отриманої ним теплової енергії, які визначені пропорційно до опалювальної площі приміщень відповідача у будинку №50 літ. Б по вул. Хрещатик, та тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Таким чином, позивач наполягає на тому, що застосована ним у розрахунках заборгованості за спожиту теплову енергію за листопад 2016 року - квітень 2017 року, грудень 2017 року - квітень 2018 року методика розрахунку обсягу фактично спожитої відповідачем теплової енергії, узгоджується з нормами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання .

Враховуючи викладене та зазначаючи про те, що протягом серпня 2016 року - квітня 2018 року (спірного періоду) позивач розподіляв надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді, гарячої води на потреби опалення (під час опалювального сезону), в кількості та в обсягах, що відповідають технічній документації будинку та площі, займаній споживачами (субабонентами), надавав їм послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення, абонентських уводів, а споживачі (окрім відповідача) відшкодовували (сплачували) вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми, позивач просить стягнути з ТОВ АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ОЛГА АУДИТ" борг з отримання теплової енергії на потреби опалення в сумі 30 356,32 грн., а також заборгованість з послуг технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплоспоживання нежилих будинків в сумі 5 709,66 грн. Вказану заборгованість у загальному розмірі 36 065,98 грн. позивач визначає як вартість безпідставно набутого майна та просить стягнути її на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Також позивачем зазначено, що у зв'язку з тим, що відповідач не може повернути послуги з теплопостачання, а тому за аналогією закону на підставі ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України, зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого набуття.

Суд зазначає про те, що відповідно до загальноприйнятого визначення, теплова енергія - енергія руху атомів, молекул або інших частинок, з яких складається тіло. Теплова енергія може виділятися завдяки хімічним та ядерним реакціям, механічним взаємодіям. Виходячи з положень статей 177, 179 ЦК України, статті 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія є матеріальним благом (товарною продукцією), яке отримує споживач від надавача послуг і важливою ознакою якого (завдяки якій таке благо є об'єктом цивільних прав) є здатність задовольняти ті чи інші потреби людей. Враховуючи положення статті 1 Закону України "Про теплопостачання", послугою є не теплова енергія, а постачання теплової енергії.

Суд звертає увагу, що укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. Відтак, сам факт неукладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період. Враховуючи зазначене, не виконуючи вимоги чинного законодавства щодо укладення зазначеного договору, споживач фактично сам створює ситуацію, в якій він позбавлений права впливати на якість, ціну, вибір постачальника послуг тощо, а також користуватись іншими правами, передбаченими Правилами користування тепловою енергією.

Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.03.2018 по справі № 910/12510/17, постачання теплової енергії є послугою та збитки, завдані постачальнику, не можуть стягуватися відповідно до статей 1212, 1213 ЦК України, оскільки є інше, спеціальне законодавство, яке визначає процедуру стягнення зазначених збитків (Закони України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", Правила користування тепловою енергією). Так, відповідно до змісту статті 1212 ЦК України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Суд погоджується з доводами позивача в частині того, що посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку з оплати отриманої теплової енергії внаслідок розірвання Договору № 119 не можуть бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати спожитих послуг.

В свою чергу, підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами.

У відповідності до п. 20 Правил користування тепловою енергією (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198), облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи теплопостачального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 23 наведених вище Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення розрахунку теплового навантаження на теплопостачання по спірному об`єкту після того як дію Договору № 119 було припинено, тобто після 01.08.2016, що є необхідною умовою для доведеності правомірності відповідних розрахунків за спожиту відповідачем теплову енергію у спірний період. Так само не надано доказів того, що уповноваженою особою чи органом було визначено теплове навантаження щодо нежилого приміщення № 6-12 загальною площею 76,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 50 (літера Б), та з якого документа це вбачається.

В свою чергу доводи позивача про те, що він фактично продовжував виконувати умови припиненого з 01.08.2016 Договору №119, а відтак і користувався його умовами та положеннями, не приймаються судом, оскільки згідно умов вказаного Договору та додатків до нього визначено, що абонент просив здійснювати облік споживання теплової енергії по приладах обліку, а не розрахунковим способом згідно договірних навантажень.

Також з наданих позивачем пояснень вбачається, що при визначенні обсягу спожитої відповідачем теплової енергії позивач здійснює обчислення пропорційно опалювальній площі приміщень відповідача із застосуванням встановлених тарифів. Разом з цим з наданого розрахунку вбачається, що позивач фактично здійснив його виходячи з загальної площі приміщення, а не опалювальної, та плутаючи поняття теплове навантаження об'єкту (в цілому) та теплове навантаження системи опалювання споживача.

Крім того позивачем не враховано, що з набуттям чинності ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування введено нові методики для визначення теплового навантаження системи опалення приміщення та визначення проектної (розрахункової) потужності системи опалення будівлі, які регламентуються ДСТУ Б EN 12831 Системи опалення будівель. Метод визначення проектного теплового навантаження .

Суд приймає доводи позивача про те, що відомостями обліку споживання теплової енергії та актами приймання передавання товарної продукції (теплової енергії), які позивач підписував у спірний період з ПАТ Київенерго , підтверджується обсяг теплової енергії, наданої енергопостачальною організацією за умовами Договору № 153-8567-9 по кожному окремому місяцю. Разом з цим, зазначеними відомостями обліку підтверджується виключно загальний обсяг теплової енергії, наданої енергопостачальною організацією відразу по чотирьом будинкам: 48-А,Б, 50-Б,В по вул. Хрещатик. Разом з цим, перевірити правильність розподілення теплової енергії, а також здійснити перевірку обчислення позивачем заборгованості відповідача з отримання теплової енергії та надання послуг технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплоспоживання саме по конкретному об'єкту: нежилому приміщенню № 6-12 загальною площею 76,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 50 (літера Б), на підставі тих доказів, які наявні у матеріалах справи, не є можливим, зважаючи на встановлені у даному рішенні фактичні обставини.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2019.

Суддя І.В. Приходько