Рішення

від 19.11.2019 по справі 910/11664/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/11664/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Київпастранс"

в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо

(04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код: 31725604)

до Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ч Д Л"

(01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1, кв. 21; ідентифікаційний код: 16480539)

про стягнення заборгованості в розмірі 27 600,79 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо (позивач) до Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ч Д Л" про стягнення заборгованості в розмірі 27 600,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови Договору про надання послуг по зберіганню майна № 02/15-п від 01.08.2015 щодо оплати вартості наданих послуг та комунальних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на суму 23 186,47 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 069,38 грн пені та 344,94 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

10.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

25.09.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код 16480539) є: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1, кв. 21.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 16.09.2019 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

09.10.2019 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.09.2019, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку не вручене під час доставки відповідачу та за закінченням встановленого строку зберігання повернуто до суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 16.09.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

01.08.2015 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір про надання послуг по зберіганню майна № 02/15-п (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого виконавець виділяє замовнику приміщення для розміщення його майна, за адресою: м. Київ, вул. П.Усенка, 6, загальною площею 54,3 кв.м. (послуги) на підставі акту прийому-передачі, а замовник розміщує своє майно у виділеному приміщенні та своєчасно і в повному обсязі сплачує вартість наданих послуг на умовах даного Договору.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору вартість послуг становить 4 900,00 грн на місяць, крім того ПДВ 20% - 980,00 грн, всього 5 880,00 грн, без урахування відшкодування комунальних послуг. Вартість послуг щомісячно визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

За умовами п. 2.3 Договору вартість комунальних послуг розраховується виконавцем і надається замовнику окремим рахунком до сплати.

Відповідно до п. 2.4 Договору замовник, не пізніше 20 числа поточного місяця сплачує вартість наданих послуг виконавцю згідно наданого рахунку.

У підп. 3.1.6 п. 3.1 Договору замовник взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату за надані послуги та сплачувати комунальні платежі щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, що лишились невиконаними. Після закінчення терміну дії Договору, він пролонгується на такий же період, якщо при цьому жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну не заявила іншій про розірвання Договору, без обмеження кількості разів продовження (пункти 6.1, 6.2 Договору).

Згідно з наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі приміщення від 01.08.2015, позивач передав, а відповідач прийняв приміщення для розміщення товарно-матеріальних цінностей, площею 54,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. П.Усенка, 6.

30.09.2016 між сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв приміщення для розміщення товарно-матеріальних цінностей, площею 54,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. П.Усенка, 6.

Як зазначає позивач, станом на 21.08.2019 за відповідачем рахується заборгованість з оплати вартості наданих послуг та відшкодування комунальних платежів за період червень - вересень 2016 в розмірі 23 186,47 грн, що підтверджується актами надання послуг, а саме:

- № 304 від 30.06.2016 на суму 7 000,09 грн;

- № 352 від 31.07.2016 на суму 6 873,52 грн;

- № 398 від 31.08.2016 на суму 6 862,22 грн;

- № 476 від 30.09.2016 на суму 6 821,41 грн.

При цьому, за твердженнями позивача, 30.06.2016 відповідачем було частково оплачено вартість наданих послуг на суму 3 732,16 грн.

З огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач звернувся до відповідача з претензією № 1781 від 30.12.2016 на суму 23 186,47 грн (доказів направлення або надання у будь-який спосіб претензії відповідачу матеріали справи не містять).

Оскільки відповідач в повному обсязі не оплатив вартість наданих позивачем послуг по зберіганню майна та не відшкодував вартість спожитих ним комунальних послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 23 186,47 грн основного боргу, 4 069,38 грн пені та 344,94 грн 3 % річних.

Оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення Договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, в якому містяться елементи договору зберігання та надання послуг та підпадає під правове регулювання глав 63 та 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд встановив, що на підставі акту приймання-передачі приміщення від 01.08.2015, позивач передав, а відповідач прийняв приміщення для розміщення товарно-матеріальних цінностей, площею 54,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. П.Усенка, 6.

Вказане приміщення було повернуто відповідачем позивачу, про що свідчить підписаний між сторонами акт приймання-передачі приміщення від 30.09.2016.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем акти надання послуг відповідачем не підписані, доказів на підтвердження направлення або надання вказаних актів відповідачу в будь-який спосіб матеріали справи не містять.

Водночас, зі змісту Договору не вбачається, що сторонами було погоджено порядок складення та підписання відповідних актів наданих послуг.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (тут і надалі в редакції станом на час складення позивачем актів надання послуг) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для з'ясування правової природи як господарських операцій (надання послуг), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цих операцій) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Суд дослідив наявні у матеріалах справи акти надання послуг та встановив, що вказані акти не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки по-перше, у вказаних актах міститься посилання на інший номер договору, аніж той, що укладений між сторонами, а по-друге, вказані акти не містять посад осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення з боку відповідача, їх особисті підписи та/або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд не може визнати вказані вище акти надання послуг належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження заявлених позивачем вимог.

Щодо поданих 25.09.2019 року через відділ діловодства суду доказів, а саме рахунків на оплату № 404 від 10.06.2016 на суму 7 000,09 грн, № 449 від 10.07.2016 на суму 6 873,52 грн, № 495 від 10.08.2016 на суму 6 862,22 грн та № 530 від 09.09.2016 на суму 6 821,41 грн, суд відзначає наступне.

Згідно з частинами 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Таким чином, оскільки позивач не повідомляв суд про неможливість подання ним вказаних рахунків на оплату разом з позовною заявою та не навів у поданому 25.09.2019 клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи мотивованих причин неподання таких доказів у встановленому процесуальним законом порядку, суд вважає, що позивачем допущено порушення порядку подання доказів на підтвердження заявлених вимог.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 та пунктів 1, 2 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд, керуючись завданням господарського судочинства, вважає за необхідне прийняти подані позивачем докази та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на положення п. 2.4, підп. 3.1.6 п. 3.1 Договору, обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг та відшкодування комунальних платежів мав бути виконаний щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця, згідно наданого рахунку.

Суд зазначає про те, що надані позивачем рахунки на оплату № 404 від 10.06.2016 на суму 7 000,09 грн, № 449 від 10.07.2016 на суму 6 873,52 грн, № 495 від 10.08.2016 на суму 6 862,22 грн та № 530 від 09.09.2016 на суму 6 821,41 грн не є первинними документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та не можуть підтвердити надання позивачем визначених Договором послуг.

При цьому, суд звертає увагу, що у вказаних рахунках на оплату міститься посилання на інший договір, аніж той який є підставою позовних вимог у цій справі, доказів на підтвердження направлення (надання) відповідачу вказаних рахунків на оплату матеріали справи також не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Проте, позивачем не було доведено суду факту порушення його прав відповідачем, що унеможливлює задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 23 186,47 грн.

Щодо решти вимог позивача, а саме стягнення з відповідача 4 069,38 грн пені та 344,94 грн 3 % річних, оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для стягнення з відповідача основного боргу, ці вимоги також визнаються судом необґрунтованими.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судовий збір у розмірі 1 921,00 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви, у зв'язку з необхідністю відмови в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.11.2019.

Суддя Нечай О.В.