Рішення

від 14.11.2019 по справі 420/5160/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5160/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

30.08.2019р. року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Танкех ОСОБА_2 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області , в якому позивач просить:

визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 157 від 19.08.2019 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно Танкех ОСОБА_2 ;

розглянути справу в порядку загального провадження за участі позивача та його представника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 серпня 2019 р. отримав повідомлення № 5/1-270 від 19.08.2019 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 157 від 19.08.2019 р. Позивач вважає рішення Управління з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області необґрунтованим та незаконним, оскільки останнє приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин справи, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Ухвалою від 03.09.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 30.09.2019р.

30.09.2019р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідачем зазначено, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Ухвалою суду від 17.10.2019р., підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.11.2019 р.

06.11.2019р. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

07.11.2019р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представники позивача та відповідача у судове засіданні 07.11.2019р. не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів особової справи №2019OD0153 вбачається, що Танкех Бертранд ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Камерун, уродженцем та мешканцем АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , нумерація відсутня На території України позивач проживає за адресою: АДРЕСА_4 . За етнічною належністю камерунець-акум, за віросповіданням християнин (православний католик) . Рідною мовою є англійська, вільно володіє мовою акум та французькою мовою . За сімейним станом неодружений. Невійськовозобов`язаний . Повну середню освіту здобув у школах: початковій Амазія протягом 1997-2002 рр., середній ОСОБА_4 протягом 2002-2009 рр. у м. Баменда (Камерун), оригінали про отримання освіти відсутні. На території України станом на час звернення працював вантажником на промисловому ринку 7 км .

Позивач легально вибув з Республіки Камеруну 30.07.2017 року на підставі оригіналу паспортного документу серії НОМЕР_1 та української візи серії НОМЕР_2 з метою ведення спортивної діяльності, виданої у Посольстві України у Федеративній Республіці Нігерія, автобусом з м. Баменда до м. Дуала, звідки авіасполученням Дуала (Камерун) - Дубай (ОАЕ) - АДРЕСА_5 . На АДРЕСА_6 ) перебував транзитом протягом 9 годин. Державний кордон України, зі слів позивача, він перетнув 31.07.2017 року.

Позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС 01.08.2019р., із зволіканнями, у зв`язку з чим на особу було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП серії ПР МОД 007401.

Щодо проблематики переслідування, у заяві про звернення за міжнародним захистом від 29.07.2019 року позивач зазначав, що вирішив виїхати з Камеруну до України у зв`язку із складною політичною ситуацією та бажанням здобути вищу освіту. На момент звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач повідомив, що на території Камеруну залишились проживати матір та сестра . За інформацією, наданою під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 19.08.2019 року позивач зазначив, що у нього відсутній зв`язок із близькими родичами та їхнє місцезнаходження йому невідоме . На території України, зі слів позивача, проживає його донька ОСОБА_5 (вік 5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у м.Хмельницькому, яка є громадянкою України .

12 серпня 2019 року за результатами розгляду особової справи заявника №2019OD0153 управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Камеруну Танкех ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, заступником начальника Головного управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області начальником управління Анатолієм Максименко видано наказ №157 від 19 серпня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Камеруну Танкех Бертранд ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2019ОD0153.

23 серпня 2019 року Танкех Бертранд ОСОБА_6 отримав повідомлення від 19 серпня 2019 року №5/1-270 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон).

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 6 ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Практичні рекомендації Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку , видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем.

Судом встановлено, що у матеріалах особової справи відсутні факти переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань . Разом з тим, позивач не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язано з расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами (арк. 4 анкетування від 05.08.2019 року, арк. 7 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року).

Суд зазначає, що звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС відбулось 01.08,2019 року, після нелегального перебування на території України з серпня 2017р., що вказує на необґрунтованість побоювань зазнати переслідувань у країні громадянської належності та першочергову потребу саме у міжнародному захисті та ставить під сумнів реальність загрози життю особи та вказує на те, що дане звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Верховним Судом в постанові від 16 лютого 2018 року по справі № 825/608/17 (№ К/9901/5193/17) зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Таким чином, вищевикладене свідчить, що позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме "особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, - повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України".

Крім того, позивач безперешкодно перетнув кордон Камеруну, що свідчить про відсутність утисків або переслідувань з боку державних агентів (арк. 6 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року). Причиною вибуття з Камеруну в 2017 році до України було бажання здобути вишу освіту, а однією із головних причин звернення за міжнародним захистом стала потреба не перебувати на території України нелегально (арк. З протоколу співбесіди від 14.08.2019 року).

Усі найближчі родичі позивача, а саме матір та рідна сестра залишились проживати у регіоні постійного місця проживання у районі Санта, м. АДРЕСА_3 анкетування від 05.08.2019 року). Позивач мав можливість отримати вищу освіту на Батьківщині, що свідчить про відсутність жодних утисків та перешкод у реалізації своїх громадянських прав (арк. 4 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року). Заявника ніколи не переслідували державні або недержавні суб`єкти на території Камеруну, не затримували, не заарештовували, не викрадали ані його ані членів родини, позивач не скоював злочин та не був засуджений у судовому порядку, немає вироку як стосовно нього так і його рідних (арк. 6 протоколу співбесіди від 14.08.2019року).

Позивач жодним чином не був обмежений в отриманні освіти, медичної допомоги, працевлаштуванні, сповідуванні власної релігії, свободі слова, вільному пересуванні у країні громадянської належності (арк. 7 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року), що додатково підтверджує відсутність дискримінації щодо нього на території країни громадянської належності та передбачає можливість добровільного повернення.

Позивач не відмовляється від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки він безперешкодно оформив новий паспортний документ гр. Камеруну серії НОМЕР_3 в дипломатичному представництві Камеруну в м. Москва (позивач не перебував особисто у м. Москва), терміном дії з 02.01.2019р. по 02.01.2024р. роки, при цьому знаходившись вже на території України з 31.07.2017 року.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач обирає для себе більш привабливіше місце для проживання, а до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).

При цьому, заявлена позивачем інформація стосовно конфлікту в країні походження носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Камеруні особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, він не зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношення до певної політичної або соціальної групи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, вказані вимоги не були дотримані позивачем, оскільки не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доводів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від`їзду до України, заявник не зазначив. Надана позивачем інформація при викладені причин неможливості повернення до країни громадянської належності є непослідовною, позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

При цьому, за час проживання на території України у позивача, за його твердженням, народилась донька - ОСОБА_5 (вік 5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) що мешкає у м.Хмельницькому, яка є громадянкою України, що надає йому можливість звернутись до відповідного підрозділу ДМС для оформлення дозволу на імміграцію в Україну відповідно до Закону України Про імміграцію .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу. Інших обґрунтованих аргументів, які б свідчили про факт переслідування на території Камеруну з будь-яких мотивів позивачем не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в заяві позивача, та співбесід із посадовими особами, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Камеруні жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Також, матеріали міграційної справи Танкех ОСОБА_2 та повідомлені ним обставини не містять обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження, чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 157 від 19.08.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 371,250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ Перехідні положення КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду .

Суддя Г.П. Самойлюк

.