Постанова

від 24.12.2019 по справі 420/5160/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 р. Категорія 113030000м.ОдесаСправа № 420/5160/19 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що вважає рішення відповідача необґрунтованим та незаконним, оскільки останнє приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин справи, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не дослідив інформацію по країні походження.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що Танкех ОСОБА_2 , є громадянином Республіки Камерун, уродженцем та мешканцем м. Санта Акум, району Баменда, нумерація відсутня. На території України позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За етнічною належністю камерунець-акум, за віросповіданням християнин (православний католик) . Рідною мовою є англійська, вільно володіє мовою акум та французькою мовою . За сімейним станом неодружений. Невійськовозобов`язаний . Повну середню освіту здобув у школах: початковій Амазія протягом 1997-2002 рр., середній Бафут протягом 2002-2009 рр. у м. Баменда (Камерун), оригінали про отримання освіти відсутні. На території України станом на час звернення працював вантажником на промисловому ринку 7 км .

Позивач легально вибув з Республіки Камеруну 30.07.2017 року на підставі оригіналу паспортного документу серії НОМЕР_1 та української візи серії НОМЕР_2 з метою ведення спортивної діяльності, виданої у Посольстві України у Федеративній Республіці Нігерія, автобусом з м. Баменда до м. Дуала, звідки авіасполученням Дуала (Камерун) - Дубай (ОАЕ) - Одеса (Україна). На території Туреччини (м. Стамбул) перебував транзитом протягом 9 годин. Державний кордон України, зі слів позивача, він перетнув 31.07.2017 року.

01.08.2019 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС із зволіканнями, у зв`язку з чим на особу було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП серії ПР МОД 007401.

У заяві про звернення за міжнародним захистом позивач зазначав, що вирішив виїхати з Камеруну до України у зв`язку із складною політичною ситуацією та бажанням здобути вищу освіту. На момент звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач повідомив, що на території Камеруну залишились проживати матір та сестра . За інформацією, наданою під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 19.08.2019 року позивач зазначив, що у нього відсутній зв`язок із близькими родичами та їхнє місцезнаходження йому невідоме . На території України, зі слів позивача, проживає його донька ОСОБА_3 (вік 5 місяців) у м.Хмельницькому, яка є громадянкою України .

15 серпня 2019 року за результатами розгляду особової справи заявника №2019OD0153 управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Танкех ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19 серпня 2019 року заступником начальника Головного управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області начальником управління Анатолієм Максименко видано наказ №157 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Камеруну ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2019ОD0153 на підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області.

23 серпня 2019 року Танкех Бертранд ОСОБА_4 отримав повідомлення від 19 серпня 2019 року №5/1-270 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог зазначив, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладено в п. 23 постанови від 04 жовтня 2018 року, справа №826/1407/16.

Перевіряючи законність рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на відповідність цих критеріїв, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушення зазначених норм права та оскаржуване рішення є законними та обґрунтованим.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання . Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання (п. 32 постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року, справа № 808/2817/16).

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Отже, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В матеріалах особової справи відсутні факти переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Разом з тим, позивач не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язано з расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами (арк. 4 анкетування від 05.08.2019 року, арк. 7 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року).

Звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС відбулось 01.08.2019 року, після нелегального перебування на території України з серпня 2017р., що вказує на необґрунтованість побоювань зазнати переслідувань у країні громадянської належності та першочергову потребу саме у міжнародному захисті та ставить під сумнів реальність загрози життю особи та вказує на те, що дане звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Таким чином, вищевикладене свідчить, що позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, - повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Крім того, позивач безперешкодно перетнув кордон Камеруну, що свідчить про відсутність утисків або переслідувань з боку державних агентів (арк. 6 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року). Причиною вибуття з Камеруну в 2017 році до України було бажання здобути вишу освіту, а однією із головних причин звернення за міжнародним захистом стала потреба не перебувати на території України нелегально (арк. 3 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року).

Усі найближчі родичі позивача, а саме матір та рідна сестра залишились проживати у регіоні постійного місця проживання у районі Санта, м. Баменда. Позивач мав можливість отримати вищу освіту на Батьківщині, що свідчить про відсутність жодних утисків та перешкод у реалізації своїх громадянських прав (арк. 4 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року). Заявника ніколи не переслідували державні або недержавні суб`єкти на території Камеруну, не затримували, не заарештовували, не викрадали ані його ані членів родини, позивач не скоював злочин та не був засуджений у судовому порядку, немає вироку як стосовно нього так і його рідних (арк. 6 протоколу співбесіди від 14.08.2019року).

Позивач жодним чином не був обмежений в отриманні освіти, медичної допомоги, працевлаштуванні, сповідуванні власної релігії, свободі слова, вільному пересуванні у країні громадянської належності (арк. 7 протоколу співбесіди від 14.08.2019 року), що додатково підтверджує відсутність дискримінації щодо нього на території країни громадянської належності та передбачає можливість добровільного повернення.

Танкех Бертранд ОСОБА_5 Венсан не відмовляється від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки він безперешкодно оформив новий паспортний документ гр. Камеруну серії НОМЕР_3 в дипломатичному представництві Камеруну в м. Москва (позивач не перебував особисто у м. Москва), терміном дії з 02.01.2019р. по 02.01.2024р. роки, при цьому знаходившись вже на території України з 31.07.2017 року.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач обирає для себе більш привабливіше місце для проживання, а до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).

Відповідно до роз`яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні , суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Безпідставними є посилання апелянта на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення, з огляду на наступне.

Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 826/14576/16, від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17, який в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

До того ж, заявлена позивачем інформація стосовно конфлікту в країні походження носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Камеруні особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, він не зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношення до певної політичної або соціальної групи.

У більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїздить до країни без особистих документів. Таким чином, хоча обов`язок надати докази покладено на заявника, задача встановлення і опрацювання відповідних фактів вирішується сумісно з перевіряючим. В деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати наявні засоби для зібрання всіх необхідних доказів на підтвердження заяви. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може завершитися успіхом, і можуть мати місце заяви, які неможливо підтвердити доказами. У таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий має тлумачити сумніви на користь заявника, якщо немає вагомих причин для протилежного.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту . З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.77 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність свого рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним, скасування наказу №157 від 19.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року по справі № 420/5160/19, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідача Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.