Рішення

від 20.11.2019 по справі 520/10817/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20 листопада 2019 р. справа № 520/10817/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке, починаючи з 25 квітня 2019 року, допустило порушення права позивача отримувати своєчасно та в повному обсязі пенсію як інваліду війни, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов`язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт в зоні відчуження, в обсязі та порядку, який існував до обмеження, скасування їх нормативними актами, які були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України та в розмірі встановленому рішенням Конституційного суду України № 1- р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 р. за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України ,.Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , яке надало право позивачу з 26 квітня 2019 року отримувати пенсію в розмірі 80 процентів від п`ятикратного розміру заробітної плати встановленої станом на 01 січня поточного року; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати належну позивачу пенсію в порядку та розмірі визначеному Законами № 2262 та № 796 з урахуванням рішень Конституційного Суду з цього приводу, без обмежень, визнаних неконституційними, в розмірі не меншому ніж 17747,20 грн. (Сімнадцять тисяч сімсот сорок сім гривень 20 коп.) станом на 01.10.2019 року; 3) стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму протиправно не нарахованої та невиплаченої позивачу частини пенсії з 26 квітня 2019 року; 4) допустити негайне виконання рішення суду, відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що терУПФУ протиправно відмовлено у призначенні пенсії за зверненням у вересні 2019р. у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження спеціальних військових зборів з 26.04.2019р.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що пенсія заявнику перерахована з 01.07.2019р., тобто з дати, коли набула чинності постанова КМУ від 26.06.2019 р. №543, якою внесені зміни до порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. До цієї дати, на думку відповідача, підстави для перерахунку пенсії відсутні.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у період з 07.12.1987р. по 02.03.1988 р. у якості військовозобов`язаного, викликаного на спеціальні військові збори.

Відповідно до медичних документів заявник одержав захворювання, пов`язане з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, набув статусу інваліда 2 групи.

У зв`язку з цим заявнику була призначена пенсія у порядку ст.ст. 50 і 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

30.09.2019 р. заявник звернувся до ГУПФУ Харківської області із заявою встановленого зразка з приводу перерахунку та виплати пенсії у порядку ст. 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 р. №1-р(ІІ)/2019

За наслідками вирішення порушеного заявником питання владний суб`єкт видав рішення №4544 від 04.10.2019р., яким у перерахунку відмовив, посилаючись на ту обставину, що пенсія заявнику має бути перерахована не з 26.04.2019 р., а з 01.07.2019 р.

Вважаючи таке діяння владного суб`єкту протиправною бездіяльністю, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну Закону України Про пенсійне забезпечення .

Відносно заявника підлягають застосуванню також норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Але оскільки положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначають виключно підстави призначення пенсії, то у питаннях процедури (механізму) призначення пенсії слід керуватись у першу чергу положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Зокрема, п.4.1 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

За приписами п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.

У силу ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновком постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

За зверненням позивача встановленого зразка від 30.09.2019 р., владним суб`єктом - ГУ ПФУ в Харківській області - було прийнято рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Суд зазначає, що відмова ж владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

У спірних випадках при розгляді звернення заявника вчинені владним суб`єктом управлінські діяння (розгляд по суті звернення позивача із вчиненням волевиявлення, оформленого письмово) мали активний характер.

Ці обставини виключають можливість кваліфікації форми правової поведінки адміністративного органу як бездіяльності, що зумовлює залишення позову у даній частині вимог без задоволення.

Вирішуючи спір, суд також відмічає, що у розумінні ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" заявник під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС діяв саме як військовослужбовець, бо проходив спеціальні військові збори.

До винесення Конституційним Судом України рішення № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 р. по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) заявник не мав суб`єктивного права на пенсійне забезпечення у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позаяк під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи дійсної строкової військової служби за призовом не проходив.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 25.04.2019 р. заявник набув суб`єктивне право на пенсійне забезпечення у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 44, ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 82 Закону України Про пенсійне забезпечення реалізація особою суб`єктивного права на соціальний захист у формі призначення пенсії поставлена у законодавцем у залежність від події письмового звернення до тероргану ПФУ з приводу призначення нового виду пенсії.

Така подія у спірних правовідносинах мала місце лише 30.09.2019 р.

Відтак, у силу закону адміністративний орган не мав правових підстав для прийняття рішення з приводу перерахунку пенсії заявника раніше від указаної календарної дати.

Проте, у ході розгляду справи судом з`ясовано, що станом на 30.09.2019р. заявнику вже було здійснено перерахунок пенсії у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за власною та самостійною ініціативою адміністративного органу.

При цьому, датою перерахунку є 01.07.2019 р.

Оскільки календарна дата - 01.07.2019 р. хронологічно передує календарній даті - 30.09.2019 р., то ця обставина виключає ймовірність порушення суб`єктивних прав та інтересів заявника з приводу перерахунку пенсії.

Отже, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до висновку про відсутність у заявника порушеного права у спірних правовідносинах.

Стосовно вимоги про стягнення коштів за пенсією суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст ефективності розкрито рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст ефективності розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Вирішуючи спір, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України районного або обласного рівня, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться самим Пенсійним фондом України.

З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ районного чи регіонального рівня на набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України, за цільовим призначенням для виплати пенсій.

А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.

Натомість, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи владний суб`єкт, райУПФУ або регіональний орган ПФУ, повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Отже, ця вимога до задоволення не підлягає.

Стосовно посилань заявника на розмір пенсії суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 12.03.2018р. по зразковій справі №812/2196/17-а та від 06.08.2019р. по зразковій справі №160/3586/19 (провадження №Пз/9901/12/19) містяться правові висновки про обов`язковість урахування усіма учасниками суспільних відносин діючих постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, суд не знаходить підстав для висновку про наявність у Управління законних підстав для неврахування у спірних правовідносинах приписів п.9-1 постанови КМУ №1210 від 23.11.2011р.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відсутність порушеного права (ущемленого інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» , від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії» , від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії» , від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України» , від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії» , від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії» , від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії» ) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України «Про судовий збір» .

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив :

Позов - залишити без задоволення

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Старосєльцева