ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2020 р. Справа № 520/10817/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків по справі № 520/10817/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке, починаючи з 25 квітня 2019 року, допустило порушення права позивача отримувати своєчасно та в повному обсязі пенсію як інваліду війни, інвалідність якого настала внаслідок виконання обов`язків військової служби під час ліквідації Чорнобильської катастрофи при виконанні радіаційних робіт в зоні відчуження, в обсязі та порядку, який існував до обмеження, скасування їх нормативними актами, які були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України та в розмірі встановленому рішенням Конституційного суду України № 1- р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 р. за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яке надало право позивачу з 26 квітня 2019 року отримувати пенсію в розмірі 80 процентів від п`ятикратного розміру заробітної плати встановленої станом на 01 січня поточного року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати належну йому пенсію в порядку та розмірі визначеному Законами № 2262 та № 796 з урахуванням рішень Конституційного Суду з цього приводу, без обмежень, визнаних неконституційними, в розмірі не меншому ніж 17747,20 грн. (сімнадцять тисяч сімсот сорок сім гривень 20 коп.) станом на 01.10.2019 року; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму протиправно не нарахованої та невиплаченої йому частини пенсії з 26 квітня 2019 року; допустити негайне виконання рішення суду, відповідно до частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідач подав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст.ст. 308, 311 КАС України справа розглядається в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у період з 07.12.1987р. по 02.03.1988 р. у якості військовозобов`язаного, викликаного на спеціальні військові збори.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, що підтверджується копією посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Відповідно до довідки серії 10 ААБ №681338 від 23.10.2013 року позивач одержав захворювання, пов`язане з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, набув статусу інваліда 2 групи безстроково (а.с. 15).
У зв`язку з цим заявнику була призначена пенсія у порядку ст.ст. 50 і 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
30.09.2019 р. позивач звернувся до ГУПФУ Харківської області із заявою встановленого зразка з приводу перерахунку та виплати пенсії у порядку ст. 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 р. №1-р(ІІ)/2019 (а.с. 27).
За наслідками вирішення порушеного заявником питання владний суб`єкт видав рішення №4544 від 04.10.2019р., яким у перерахунку відмовив, посилаючись на ту обставину, що пенсія заявнику має бути перерахована не з 26.04.2019 р., а з 01.07.2019 року (а.с. 28, 29).
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє порушене право у спірних правовідносинах, отже дії відповідача відповідають вимогам законодавства України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну Закону України Про пенсійне забезпечення .
Відносно заявника підлягають застосуванню також норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Але оскільки положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначають виключно підстави призначення пенсії, то у питаннях процедури (механізму) призначення пенсії слід керуватись у першу чергу положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Зокрема, п.4.1 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
За приписами п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
Відповідно до ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновком постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Як свідчать матеріали справи, за зверненням позивача встановленого зразка від 30.09.2019 р., ГУ ПФУ в Харківській області було прийнято рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 27-29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.
Зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що відмова відповідача як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.
У спірних випадках при розгляді звернення позивача вчинені владним суб`єктом управлінські діяння (розгляд по суті звернення позивача із вчиненням волевиявлення, оформленого письмово) мали активний характер.
Ці обставини виключають можливість кваліфікації форми правової поведінки адміністративного органу як бездіяльності, що зумовлює залишення позову у даній частині вимог без задоволення.
Вирішуючи спір, суд також відмічає, що у розумінні ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" заявник під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС діяв саме як військовослужбовець, бо проходив спеціальні військові збори.
До винесення Конституційним Судом України рішення № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 р. по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) заявник не мав суб`єктивного права на пенсійне забезпечення у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позаяк під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи дійсної строкової військової служби за призовом не проходив.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 25.04.2019 р. заявник набув суб`єктивне право на пенсійне забезпечення у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 44, ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 82 Закону України Про пенсійне забезпечення реалізація особою суб`єктивного права на соціальний захист у формі призначення пенсії поставлена у законодавцем у залежність від події письмового звернення до тероргану ПФУ з приводу призначення нового виду пенсії.
Така подія у спірних правовідносинах мала місце лише 30.09.2019 р.
Відтак, у силу закону адміністративний орган не мав правових підстав для прийняття рішення з приводу перерахунку пенсії заявника раніше від указаної календарної дати.
Проте, у ході розгляду справи судом з`ясовано, що станом на 30.09.2019р. заявнику вже було здійснено перерахунок пенсії у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за власною та самостійною ініціативою адміністративного органу.
При цьому, датою перерахунку є 01.07.2019 р.
Оскільки календарна дата - 01.07.2019 р. хронологічно передує календарній даті - 30.09.2019 р., то ця обставина виключає ймовірність порушення суб`єктивних прав та інтересів заявника з приводу перерахунку пенсії.
Отже, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до висновку про відсутність у заявника порушеного права у спірних правовідносинах.
Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення коштів за пенсією, колегія суддів зазначає наступне, відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Зміст ефективності розкрито рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Також зміст ефективності розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Вирішуючи спір, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України районного або обласного рівня, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться самим Пенсійним фондом України.
З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ районного чи регіонального рівня на набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України, за цільовим призначенням для виплати пенсій.
А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.
Натомість, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи владний суб`єкт, райУПФУ або регіональний орган ПФУ, повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Стосовно посилань скаржника на розмір пенсії суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 12.03.2018р. по зразковій справі №812/2196/17-а та від 06.08.2019р. по зразковій справі №160/3586/19 (провадження №Пз/9901/12/19) містяться правові висновки про обов`язковість урахування усіма учасниками суспільних відносин діючих постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, суд не знаходить підстав для висновку про наявність у Управління законних підстав для неврахування у спірних правовідносинах приписів п.9-1 постанови КМУ №1210 від 23.11.2011р.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року по справі № 520/10817/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 по справі № 520/10817/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.І. Сіренко
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.02.2020 |
Оприлюднено | 27.02.2020 |
Номер документу | 87861280 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Калиновський В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні