Рішення

від 20.11.2019 по справі 560/2862/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/2862/19

РІШЕННЯ

іменем України

20 листопада 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області, в якому просить:

- визнати дії Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення та встановленні статусу інваліда війни, оскільки є належне та достатнє підтвердження про участь позивача у складі формувань Цивільної оборони, що відповідає пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.10.2019 року відповідач подав до суду відзив, в якому вказав, що обов`язковими умовами за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Зазначив, що позивач не надав документів, що підтверджують факт включення підприємства, з якого він був відряджений для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи до складу формувань Цивільної оборони, а тому законних підстав для надання статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у відповідача немає, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких грунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 відноситься до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.12.2017 року.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.06.2017 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році (категорія 3).

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 12.10.2017 року № 5583, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 1082845 ОСОБА_1 29.11.2017 року встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно.

Довідкою № 10 від 07.02.2005 року стверджено, що ОСОБА_2 був безпосередньо зайнятий на роботах, які передбачені постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 06.06.1986 року № 665-195, та постановою ЦК КПРС від 29.12.1986 року № 1497-878 Про умови оплати праці та пільги для працівників, зайнятих на експлуатації Чорнобильської АЕС та ліквідації наслідків аварії в зоні відселення, з 03.06.1986 року по 24.07.1986 року.

Відповідно до довідки № 20 від 10 листопада 1993 року, виданої КП "Авторемонтний комбінат облспілки", довідки № 12 від 16 листопада 1993 року виданої КП "Авторемонтний комбінат облспілки", ОСОБА_1 (водій), дійсно перебував в зоні відчуження у 1989 році та приймав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 17.08.1989 року по 18.09.1989 року в населеному пункті с. Омельники Народицького району і йому проведена оплата праці в 3-х кратному розмірі.

Позивач 12.08.2019 року звернувся до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Відповідач листом № 3269/02-10 від 09.09.2019 року, відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, на підставі відсутності в наданих документах документального підтвердження факту включення підприємства, з якого він був відряджений для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, до складу формувань Цивільної оборони.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо відмови у наданні статусу та посвідчення інваліда війни, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Суд звертає увагу на той факт, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Суд зазначає, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

У справі, що розглядається судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач не надав.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на наведене суд зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для набуття статусу інваліда війни у відповідності до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а, та від 30.112018 року у справі № 756/3226/16-а.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не встановлено порушень з боку відповідача прав чи інтересів позивача, який у даному випадку діяв правомірно, відмовляючи у наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації (вул. Центральна, 38а,Красилів,Хмельницька область,31000 , код ЄДРПОУ - 03198445)

Головуючий суддя В.К. Блонський