Постанова

від 20.03.2020 по справі 560/2862/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2862/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

20 березня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

31 січня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 лютого 2020 року, з урахуванням ст. 306, ст.311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач відноситься до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.12.2017 року.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.06.2017 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році (категорія 3).

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 12.10.2017 року № 5583, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 1082845 ОСОБА_1 29.11.2017 року встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно.

Довідкою № 10 від 07.02.2005 року стверджено, що ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, які передбачені постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 06.06.1986 року № 665-195, та постановою ЦК КПРС від 29.12.1986 року № 1497-878 Про умови оплати праці та пільги для працівників, зайнятих на експлуатації Чорнобильської АЕС та ліквідації наслідків аварії в зоні відселення, з 03.06.1986 року по 24.07.1986 року.

Відповідно до довідки № 20 від 10 листопада 1993 року, виданої КП "Авторемонтний комбінат облспілки", довідки № 12 від 16 листопада 1993 року виданої КП "Авторемонтний комбінат облспілки", ОСОБА_1 (водій), дійсно перебував в зоні відчуження у 1989 році та приймав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 17.08.1989 року по 18.09.1989 року в населеному пункті с. Омельники Народицького району і йому проведена оплата праці в 3-х кратному розмірі.

12.08.2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Листом № 3269/02-10 від 09.09.2019 року, відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, на підставі відсутності в наданих документах документального підтвердження факту включення підприємства, з якого він був відряджений для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, до складу формувань Цивільної оборони.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним Законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Суд звертає увагу на той факт, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Так, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно наявності підстав для встановлення позивачу статусу інваліда та видачі відповідного посвідчення, колегія суддів зазначає слідуюче.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами позивач є учасником у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також має інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Зазначене свідчить про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

При цьому, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно виконати умови щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з інвалідністю інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Тобто, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених даною нормою, окрім як факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. з означений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків "аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

За роз`ясненням Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 14.08.2006 №04-9492/281 чинність Закону не поширюється на осіб, які направлялись на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Умови визначення правового статусу та соціального захисту осіб цих категорій визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Крім формувань Цивільної оборони, в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь працівники, які залучалися від інших міністерств і відомств. їх направляли в райони виконання таких робіт згідно з розпорядженнями керівників цих відомств. На громадян, які були у складі таких формувань чинність п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не поширюється.

Так, колегія суддів вказує на те, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач не надав.

Колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо відсутності однозначної вимоги про обов`язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме позивача у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на наведене суд зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для набуття статусу інваліда війни у відповідності до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21.08.2018 по справі № 279/2285/16-а, від 19.09.2019 по справі № 756/8323/16-а, від 10.10.2019 по справі №810/4584/18, 13.11.2019 року у справі №674/364/17,що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78 (ДСК), Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми щодо оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, затвердженого наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (ДСК) та Уставу формувань і військ цивільної оборони, затвердженого наказом начальника ЦО СРСР від 27.03.1967 (ДСК), Настанову про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об`єкті народного господарства, затверджену наказом начальника ЦО СРСР заступника Міністрів оборони СРСР від 29.06.1976 № 92, оскільки цими нормативними актами встановлено загальні положення функціонування системи Цивільної оборони в СРСР (на всій його території), однак, самі по собі вони не є доказом включення позивача у формування Цивільної оборони та участь його, у складі цих формувань, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Також, колегія суддів зазначає, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 1770-IV від 15.06.2004.

З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Разом з тим, позивач не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому не може бути визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.05.2018 по справі № 279/12162/15-а.

Згідно з частиною 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав належні докази правомірності прийнятого рішення.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.