Постанова

від 06.11.2019 по справі 280/2076/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 280/2076/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Баранник Н.П., Божко Л.А.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 (головуючий суддя Прасов О.О., повний текст складено 24.06.2019)

у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод гумотехнічних виробів" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся із адміністративним позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод гумотехнічних виробів" про стягнення з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 63 146 грн. 83 коп.

Позов обґрунтовано тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 61 особу. Таким чином, на думку позивача, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у відповідача повинна складати 2 особи. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2018 рік, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю на підприємстві склала 1 особу. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ТОВ "ЗЗГВ" 63146 грн. 83 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач виконав всі можливі, залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлюють обов`язок, а не право відповідача щодо забезпечення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає самостійне здійснення підприємствами працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, а ст. 18 цього Закону в свою чергу зобов`язує виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. На підприємстві відповідача в силу законодавства встановлено норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників, що працюють на підприємстві 67 осіб, кількість осіб з інвалідністю має становити 2 особи. Самостійно відповідач не сплатив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, тому їх слід стягнути в судовому порядку.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що, відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно поданого відповідачем «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік» за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за 2018 рік склала - 61 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, що працюють у відповідача за 2018 рік склала - 1 особу, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» складає - 2 особи (а.с. 5). Відповідачем у 2018 році були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин суд першої інстанції правильно застосував норми Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , Закону України «Про охорону праці» , Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012, норми «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» , затвердженої 10.02.2007 наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384, «Інструкції зі статистики кількості працівників» , затвердженої 28.09.2005 наказом Державного комітету статистики України №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722, норми «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування» , затвердженого 31.01.2007 постановою Кабінету Міністрів України №70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» .

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Зокрема, підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону праці» ).

Відтак, у випадку, коли з урахуванням специфіки підприємства більшість посад на підприємстві пов`язані з важкими умовами праці, де заборонена праця осіб з інвалідністю, то праця осіб з інвалідністю має використовуватися на цьому підприємстві не інакше, як з урахуванням такої специфіки.

Згідно з пп.3.1 п.3 «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» , затвердженої 10.02.2007 наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 (надалі - «Інструкція щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» ), середньооблікова кількість працівників відображається відповідно до п.3.2 «Інструкції зі статистики кількості працівників» , затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722.

Відповідно до абз.1 пп. 3. 2. 5 п. 3. 2 «Інструкції зі статистики кількості працівників» , затвердженої 28.09.2005 наказом Державного комітету статистики України №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, … 12. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ "Запорізький завод гумотехнічних виробів" за 2018 рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 1 особу.

Водночас, згідно з пп. 3.3 п.3 «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , для відповідача складає 2 особи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності з ч. 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.3 п.2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування» , затвердженого 31.01.2007 постановою Кабінету Міністрів України №70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) - інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відтак, з урахуванням наведених вище норм законодавства України обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладається не тільки на роботодавців, а і на державну службу зайнятості.

Частиною 6 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Водночас, згідно з п.5 ч.2 ст.24 Закону України «Про зайнятість населення» до заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: сприяння зайнятості осіб з інвалідністю.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач інформував Державну службу зайнятості України про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо працевлаштування інвалідів за сприяння Державної служби зайнятості України, вказуючи у розділі II мінімальні вимоги щодо посади, умов праці, освітньо-кваліфікаційного рівня інваліда, що підтверджується звітами (а.с. 27-56).

Про прийняття Державною службою зайнятості України від ТОВ "Запорізький завод гумотехнічних виробів" Звітів №3-ПН підтверджується проставленою датою надходження Звіту та підписом відповідальної особи Державної служби зайнятості України про прийняття Звіту Форми №3-ПН.

Отже, відповідачем у 2018 році були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, таким чином відповідач був готовий працевлаштувати осіб з інвалідністю.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги не надає доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, також матеріали справи не містять протиправної відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Аналіз вищезазначених обставин справи та норм законодавства України, дає підстави для висновку, що відповідачем доведено вжиття заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, водночас позивачем не доведено порушення відповідачем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» .

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виконав всі можливі та залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивачем не доведено тих обставин на які він посилався обґрунтовуючи свої позовні вимоги, водночас, відповідачем надано докази, які спростовують доводи, викладені позивачем в позові та в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки роботодавець (відповідач) вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини останнього.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України (постанови №21-60а11 від 20.06.2011 року; № 21-105а12 від 26.06.2012 року; № 21-95а13 від 02.04.2013 року), згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не знаходить підстав для не врахування зазначеної норми.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 - залишити без задоволення

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 06.11.2019 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 06.11.2019.

Повний текст постанови виготовлено 11.11.2019.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Н.П. Баранник

суддя Л.А. Божко