Постанова

від 12.11.2019 по справі 826/11954/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11954/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Лічевецького І.О., Собківа Я.М.,

за участю секретаря Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інноваційні рішення Анфер до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Телефонні системи і мережі Анфер (в подальшому за рішенням Загальних зборів учасників Товариства від 20.05.2019 змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю Інноваційні рішення Анфер ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.05.2016 №0014701303.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2019 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0014701303 від 16.05.2016.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску є правомірним.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що не заважає розгляду справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Телефонні системи і мережі Анфер (назва позивача на час виникнення спірних правовідносин) перебувало на обліку у відповідача як платник Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Скориставшись своїм правом, визначеним п.95 розділу VIII Закону №2464-VI та дотримавшись визначеному даним пунктом умов позивач, як платник єдиного внеску у звітних періодах (січень - березень 2015 року) застосував понижуючий коефіцієнт єдиного соціального внеску (ЄСВ), що підтверджується довідками-розрахунками за вказані періоди.

Проте, при складанні звіту про суми нарахованої заробітної плати в електронному вигляді (через M.E.Dok ) були відображені суми нарахування ЄСВ з понижуючим коефіцієнтом, але при відправленні звіту до контролюючого органу, програма цей коефіцієнт не врахувала (тобто суми податку без коефіцієнту) за січень, лютий 2015 року, що призвело до подання невірної звітності.

У зв`язку з виявленою помилкою, Товариством була відкоригована звітність у березні 2015 року, що не спростовується відповідачем.

16.05.2016 ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування прийнято рішення №0014701303, яким до Товариства застосований штраф у розмірі 3848,31 грн та нараховано пеню у розмірі 213,81 грн за період з 21.02.2015 по 30.03.2015.

Підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені слугував висновок контролюючого органу про несвоєчасну сплату єдиного внеску по звітах №1506563146 від 10.02.2015 і №1509896400 від 05.03.2015.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з 2014 року за позивачем рахувалась переплата по сплаті єдиного соціального внеску, яка станом на 19.02.2015 становила 15378,03 грн. Станом на 30.03.2015 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не обліковувалась.

Вважаючи рішення відповідача про нарахування штрафу та пені протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем зобов`язання зі сплати єдиного внеску виконані вчасно, у встановлені Законом терміни для такої сплати, а Технічна помилка, допущена у звіті з єдиного внеску з юридичних осіб, не є правопорушенням у розумінні п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI, оскільки визначена позивачем сума грошового зобов`язання перерахована до бюджету у визначений Законом строк та у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць.

Разом з тим, з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №77-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці (далі по тексту - Закон №77-VIII).

Так, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №77-VIII (в редакції, яка була чинна на момент подачі Товариством звіту) встановлювалося, що з 1 січня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами ставки єдиного внеску, встановлені частиною п`ятою статті 8 та статтею 10 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому та третьому пункту 1 частини першої статті 4 та статті 10, застосовуються з коефіцієнтом 0,4 (крім виключень, передбачених цією частиною), у випадку, якщо платником виконуються одночасно такі умови:

1) загальна база нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовими договорами, в 2,5 рази або більше перевищує загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік; або якщо загальна база нарахування єдиного внеску не перевищує в 2,5 рази, або більше загальну середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік, то платник замість коефіцієнту 0,4 застосовує коефіцієнт, що розраховується шляхом ділення загальної середньомісячної бази нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік на загальну базу нарахування єдиного внеску за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода, за цивільно-правовими договорами (але в будь-якому випадку коефіцієнт не може бути менше 0,4);

2) середня заробітна плата по підприємству збільшилася мінімум на 30 відсотків у порівнянні з середньою заробітною платою за 2014 рік;

3) середній платіж на одну застраховану особу після застосування коефіцієнта складе не менше ніж 700 гривень;

4) середня заробітна плата по підприємству складе не менше трьох мінімальних заробітних плат.

Отже, положеннями зазначеного Закону платникам єдиного внеску надано право на зменшення навантаження на фонд оплати праці, шляхом застосування роботодавцем коефіцієнта понижуючої ставки єдиного внеску.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеної в постанові від 13.06.2018 у справі № 826/1016/16, яка згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують те, що позивачем було виконано всі умови, встановлені п. 3 розділу II Закону № 77-VIII, у зв`язку з чим в січні 2015 року позивач отримав право на застосування понижуючого коефіцієнта 0,4.

При складанні звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період січня 2015 року була допущена технічна помилка, а саме не було враховано понижуючого коефіцієнту 0,4.

В березні 2015 року позивачем засобами електронного зв`язку надіслано до ДПІ звіт про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за березень 2015 року, у якому останній виправив помилки, допущені у звіті за січень 2015 року.

Відтак, мало місце помилкове завищення суми єдиного внеску у зв`язку з не врахуванням понижуючого коефіцієнта 0,4. Сплата позивачем єдиного внеску підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень №2245 від 29.01.2015, №2257 від 03.02.2015, №2296 від 19.02.2015, №77 від 02.03.2015, №98 від 11.03.2015, №128 від 19.03.2015, №157 від 30.03.2015, №176 від 02.04.2015, №194 від 07.04.2015.

В частині доводів апелянта стосовно того, що звітність за формою, передбаченою Порядком № 435 подається платниками з 01.06.2015 (лист ДФСУ від 30.04.2015 №15939/7/99-99-17-03-01-17), то такі посилання аргументовано відхилено судом першої інстанції, який вказав, що дані обставини не можуть позбавляти позивача гарантованого Законом № 2464-VI права на застосування при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами розміру єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом.

Враховуючи викладене нормативне регулювання, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 18.11.2019)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя І.О. Лічевецький

Суддя Я.М. Собків