Постанова

від 21.11.2019 по справі 910/2789/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2019 р. Справа№ 910/2789/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Хрипуна О.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 (повний текст рішення складено 30.08.2019)

у справі №910/2789/19 (суддя Зеленіна Н.І.)

За позовом Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор"

про стягнення 162 267, 64 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Державне підприємство "Коростишівський завод "Реммашторф" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" про стягнення 162 267, 64 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №б/н від 01.01.2015 року в частині розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" на користь Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" 162 267 грн. 64 коп. заборгованості та 2 434 грн. 01 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача, а останній в свою чергу не спростував доводів позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Камдор" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, надати можливість сформулювати повний текст апеляційної скарги після отримання повного тексту рішення суду першої інстанції.

Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, а саме подати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2643 грн. та докази надсилання копії скарги позивачу.

20.09.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" до Північного апеляційного господарського суду надійшли доповнення до апеляційної скарги з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі та докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу у справі листом з описом вкладення. Окрім того було надано доповнення до апеляційної скарги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що майно, яке розміщено на території позивача, знаходиться на даний час там не з волі відповідача. Скаржник також зазначає, що позивач втратив право на стягнення будь-якої плати та витрат оскільки його керівництво незаконно не допускало поклажодавця до майна і замість зберігання майна допустило його незаконне утримання, що не створює у поклажодавця обов`язку сплачувати за його зберігання. Крім того у відповідача є обґрунтовані сумніви щодо збереження майна в тій кількості та стані, які воно мало під час дії договору. Окрім цього, скаржник звертає увагу на те, що додаткова угода від 22.01.2018 року не може мати відношення до оскаржуваного договору про, що також зазначено в рішенні Господарського суду Житомирської області №906/552/18 від 17.01.2019 року. Також на думку відповідача заява про пролонгування дії спірного договору та протокол про внесення змін до договору, датований 2016 роком не мають відношення до оспорюваного договору оскільки вони підписані Герасименко Ю.М. , який згідно наказу міністра №11к/к заступив на посаду 14.02.2017 року через 5 (п`ять) місяців після закінчення договору від 01.01.2015 року. Також скаржник зазначає, що директор ТОВ Камдор Новак В .П. був підлеглим керівника позивача Герасименка Ю.М. та був підданий шантажу та залякуванню з метою отримання підписів на документах, які нібито пролонгують договір від 01.01.2015 року. Й наостанок відповідач зазначає, що майно, яке на даний час перебуває на території позивача не належить ТОВ Камдор , а належить власнику товариства - ОСОБА_3 , який на даний час не має статусу фізичної особи-підприємця, а тому даний спір взагалі не підвідомчий господарському судочинству, а підлягає розгляду в цивільному суді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі №910/2789/18. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі №910/2789/18 вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

11.10.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи повідомлення від 09.10.2019 року щодо можливої корупційної складової процесу.

15.10.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

18.10.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії довідки РВ Фонду Державного майна України від 18.10.2019 року.

18.10.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшла відповідь на відзив позивача в якій відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.01.2015 року між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" (Завод) та ТОВ "Камдор" (Споживач) укладено договір №б/н (далі-Договір) (т.1, а.с.25), згідно з п.1.1 якого Завод надає Споживачу послуги по розміщенню на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тонн. (т.1, а.с. 25).

Відповідно до пункту 1.2. Договору Споживач зобов`язується вчасно сплачувати заводу за надані послуги в розмірі 6500 грн. (включаючи ПДВ 20%) на кожний місяць до 7-го числа після звітного місяця.

При невиконанні п.1.2. Договору, завод має право на одностороннє розірвання даного договору, заборону допуску працівників, сировини та виробів з каменю споживача на територію підприємства (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 Договору після закінчення терміну дії або розірвання даного договору згідно п.1.3. та п.2.1, споживач зобов`язується повністю звільнити та прибрати з території заводу вироби та сировину з каменю на протязі одного місяця.

Пунктом 2.1. договору визначено термін дії договору з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року. За згодою сторін договір може бути пролонгований .

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Протоколом про внесення змін до договору від 01.01.2016 року. (т.1, а.с. 26) сторони пункт 1.2. виклали в новій редакції: "Споживач зобов`язується вчасно сплачувати Заводу за надані послуги в розмірі 7500 грн.(включаючи ПДВ 20%) за кожний місяць до 7-го числа після звітного місяця". Даний протокол є невід`ємною частиною Договору № б/н та вступає в силу 31березня 2017 року.

22.01.2018 року між ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" (зберігач) та ТОВ "Камдор" (споживач) укладено Додаткову угоду до договору №б/н від 01.01.2015 року (далі-Додаткова угода) (т.1, а.с.30), згідно п.1 якої внесено зміни до п.2.1 Договору №б/н від 01.01.2015 року та викладено його в наступній редакції: Термін дії договору з 01.01.2015 року по 31.12.2018 року.

Пунктом 2 Додаткової угоди внесено зміни до п.1.2 Договору оренди №б/н від 01.01.2015 року та викладено його в наступній редакції: Споживач зобов`язується вчасно сплачувати Заводу за надані послуги в розмірі 7500грн (включаючи ПДВ 20%) за кожен місяць до 7-го числа звітного місяця.

Пунктом 3 Додаткової угоди визначено, що інші умови договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по них свої зобов`язання.

Додаткова угода вступає в силу з 22.01.2018 року та є невід`ємною частиною договору №б/н від 01.01.2015 року (п. 5 додаткової угоди).

Крім того в матеріалах справи наявна довідка за результатами дослідження ефективності діяльності ДП "КЗ "Реммашторф" щодо виробництва інших машин і устаткування спеціального призначення, максимального використання внутрішніх резервів за період з 01.01.2013 року по 01.09.2017 року за результатами аудиту, здійсненого Міненерговугілля (а.с.100-144, т.1), в якій встановлено, зокрема, що договори відповідального зберігання, носять ознаки удаваного правочину, оскільки предметом договорів визначено зберігання у приміщеннях заводу сировини та виробів з каменю, при цьому в обліку заводу до оплати поклажодавцю нараховувалася як плата за зберігання, так і плата за використану електроенергію, яка сплачувалася ним, що по суті господарських операцій свідчить не про зберігання майна у приміщеннях заводу, а про здійснення поклажодавцями своєї господарської (виробничої) діяльності з використанням приміщень заводу та власної сировини чи обладнання (сторінка 33 Довідки). Комісією також зазначено, що візуальним оглядом підтверджено розміщення матеріальних цінностей за договором б/н від 01.01.2015 у приміщенні ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" у частині гаражу на 4 бокси площею 40 кв.м. та частині штампувального цеху площею 145 кв.м.; згідно даних обліку в період із 01.01.2017 року по 31.08.2017 року нараховувалася ТОВ "Камдор" плата за послуги в розмірі 6 500 грн. з ПДВ (за період з 01.01.2017 року по 28.02.2017 року) та 7 500 грн. з ПДВ (за період із 01.03.2017 року по 31.08.2017 року) кожен місяць, та плата за використання електроенергії за окремим договором протягом 8 місяців 2017 в загальній сумі 81 919,84 грн. ТОВ "Камдор" сплачено 50 674 грн. заборгованості, заборгованість перед ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" 31 245, 84 грн. (за 2017 рік).

В матеріалах справи також наявна претензія №4 від 04.01.2018 року, яку позивач надав відповідачу та просив погасити заборгованість за договором від 01.01.2015 року. (т.1, а.с. 27).

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що відповідач не сплатив заборгованості за договором зберігання від 01.01.2015 року у зв`язку з чим станом на час звернення до суду (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, т.2, а.с. 15-16) заборгованість становить 162 267, 64 грн. за період з 01.01.2017 року по 30.12.2018 року.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Частиною 1 статті 626 Кодексу визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом частин 1, 2 статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частини 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 949 цього Кодексу зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Частиною 3 ст. 946 ЦК України передбачено, що у разі якщо поклажодавець після закінчення строку зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Стаття 948 Цивільного кодексу України передбачає, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 ЦК України).

У відповідності до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній акт приймання речей позивачем на зберігання, проте відповідач не заперечує того факту, що передав позивачу на підставі договору від 01.01.2015 року на зберігання речі, отже факт того, що сторони здійснили дії з виконання договору від 01.01.2015 року, а саме відповідач передав позивачу, а останній прийняв на зберігання вироби та сировину з каменю сторонами не заперечується.

Згідно з ч.1, ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до п. 2.1. договору сторони передбачили, що договір може бути за згодою сторін пролонгований .

Колегія суддів зазначає, що пролонгація договору за звичаями ділового обороту може відбуватись, як шляхом укладення спеціальної угоди, так і автоматично у разі відсутності заперечень сторін (що можна кваліфікувати, як мовчазну згоду сторін на пролонгацію договору).

Як вбачається, матеріали справи не містять доказів того, що у спірний період одна із сторін договору заперечувала про пролонгацію договору від 01.01.2015 року; відповідач сплачував плату за зберігання протягом 2016 та 2017 років; та уклав додаткову угоду до договору від 22.01.2018 року.

Сторони своїми діями підтверджують факт пролонгації договору на новий строк. Таким чином колегія суддів вважає, що за загальними правилами автоматична пролонгація договору, це продовження строку його дії на той самий строк та на тих самих умовах. Таким чином, враховуючи, що договір від 01.01.2015 року був укладений строком на 21 (двадцять один) місяць (з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року), то договір відповідно поновлювався з 01.10.2016 року по 30.06.2018 року, з 01.08.2018 року по 30.03.2019 року.

При цьому відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення .

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не звертався до позивача (зберігача) з вимогою щодо повернення майна. Твердження відповідача щодо неповернення йому позивачем (зберігачем) майна спростовуються матеріалами справи. Так, відповідачем надано до суду документи щодо звернення до Міністру енергетики та вугільної промисловості України (т.1, а.с. 40, 70), до генерального директора ДП Укрторф (т.1, а.с. 41), однак доказів звернення безпосередньо до позивача (зберігача), як то передбачено ст. 938 Цивільного кодексу відсутні.

Натомість, в матеріалах справи наявний протокол про внесення змін до договору від 01.01.2016 року (а.с.26 т.1), яким пункт 1.2. викладено в новій редакції, а саме "Споживач зобов`язується вчасно сплачувати Заводу за надані послуги в розмірі 7500 грн.(включаючи ПДВ 20%) за кожний місяць до 7-го числа після звітного місяця". Даний протокол є невід`ємною частиною Договору № б/н та вступає в силу 31березня 2017 року.

Вказаний протокол підписаний сторонами, матеріали справи не містять доказів того, що з 2016 року одна з сторін, яка підписала даний протокол заперечувала його дійсність та оскаржувала його, з огляду на вище вищевикладене, оскільки сторони в договорі не передбачили порядок внесення змін у договір, колегія суддів приймає до увагу даний протокол та погоджується з судом першої інстанції.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявної описки в даному протоколі, а саме у даті договору, про що свідчить відсутність інших договорів, укладених між сторонами.

З огляду на вище викладене, з 01.03.2017 року відповідач повинен був сплачувати позивачу плату за зберігання у розмірі 7 500, 00 грн. за кожний місяць.

Доводи апелянта стосовно того, що речі знаходять у позивача не з волі відповідача колегією суддів відхиляються, оскільки відповідач лише у 2019 році звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення позивачем, що підтверджується витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань. (т.2 а.с. 78).

З огляду на те, що майно відповідача (вироби та сировина з каменю), зберігання яких є предметом договору №б/н від 01.01.2015 року перебувало у позивача у спірний період (з 01.01.2017 року по 30.12.2018 року), відповідач повинен сплатити позивачу заборгованість за зберігання в розмірі 162 267, 64 грн., що було правомірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи правовідносини сторін, які виникли на підставі договору від 01.01.2015 року, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника стосовно того, що договір припинив свою дію у 2016 році, а також те, що додаткова угода від 22.01.2018 року не має відношення до договору від 01.01.2015 року не спростовують факту того, що відповідач передав на зберігання майно (вироби та сировина з каменю) позивачу та на день звернення до суду не забрав його, а також не звернувся до позивача з вимогою повернути таке майно, а тому відповідач повинен у будь-якому випадку сплатити за фактичне зберігання майна у розмірах встановленими умовами договору та додаткових угод.

При цьому, наявність рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2019 року №906/552/18 також не спростовує зобов`язання відповідача сплатити заборгованість, оскільки в даному рішенні підтверджено дійсність договору від 01.01.2015 року.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника, що протокол датований 2016 роком не має відношення до договору від 01.01.2015 року оскільки він підписаний Герасименко Ю.М. , який згідно наказу міністра №11к/к заступив на посаду 14.02.2017 року оскільки з матеріалів справи не вбачається, що протокол, яким сторони визначили нову ціну договору в розмірі 7 500, 00 грн. не датований 2016 роком, при цьому, як було вище встановлено, що в даному протоколі наявна описка саме у даті договору до якого він був укладений, тобто до договору від 01.01.2015 року. (т.1, а.с. 26).

Окрім цього, відповідно до змісту проколу, нова ціна договору починає діяти з 01.03.2017 року , тобто вже у періоді часу коли Герасименко Ю.М. перебував на посаді виконуючого обов`язки директора ДП Коростишівський завод Реммашторф , а тому відповідачем не доведено, що протокол підписано саме до 14.02.2017 року.

У даному випадку колегія суддів вважає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний суд, зокрема, у Постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання .

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К . та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

В рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 р. (заява № 22750/02) у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. Ukraine) суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у медичному експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

У даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість колегії суддів зробити наступний висновок, ґрунтуючись на встановлених судом першої інстанції фактах цілком вірогідним є підписання сторонами протоколу про внесення змін до договору.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на додаткову угоду від 22.01.2018 року, а саме на встановлений факт в рішенні Господарського суду Житомирської області від 17.01.2019 року №906/552/18, що дана додаткова угода не відноситься до договору від 01.01.2015 року з огляду на те, що колегія суддів при встановленні наявного зобов`язання відповідача перед позивачем у сплаті заборгованості за договором від 01.01.2015 року не враховувала вказану додаткову угоду, оскільки вона не підтверджує та не спростовує фактів, які належить встановити у межах заявленого позову, та її дійсність не входить до кола доказів на підставі, яких суд першої інстанції робив висновки у даній справі.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі №910/2789/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі № 910/2789/18 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2789/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

О.О. Хрипун