Постанова

від 18.11.2019 по справі 903/224/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Справа № 903/224/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Безпалов А.В.;

позивача - Охман Н.П.;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" на рішення Господарського суду Волинської області від 06 серпня 2019 року (повний текст складено 12.08.2019) у справі № 903/224/19 (суддя Шум М.С.)

за позовом Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні"

про стягнення 74 787 грн. 18 коп. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06 серпня 2019 року у справі №903/224/19 позов Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" про стягнення 74 787 грн. 18 коп. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у Луцькому районі/отг Забороль/22160100, код ЄДРПОУ 38009654, р/р 31216216003508, Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 74 787 грн. 18 коп.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" на користь Прокуратури Волинської області 1 921 грн. 00 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "П`ятидні" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Волинської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

04 жовтня 2019 року від ТОВ "П`ятидні" на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі, згідно якого відповідач просить суд зупинити розгляд даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/10810/19 про визнання протиправною та нечинною постанови КМУ від 27.06.2007 №879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування". Крім того зазначає, що ухвалами Великої Палати Верховного Суду у справах номер 926/16/19 та №917/210/19 аналогічні даній справі спори прийняті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми та необхідністю вирішення питання про порушення предметної юрисдикції, що на думку заявника є самостійною підставою для зупинення провадження у даній справі.

Крім того, 18 листопада 2019 року на адресу апеляційного суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю представника бути присутнім на судовому засіданні.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор та представник позивача заперечили проти вищевказаних клопотань та просили суд здійснювати розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника ТОВ "П`ятидні" про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів, враховуючи заперечення присутніх в судовому засіданні представників сторін, а також те, що з поданого клопотання про відкладення не вбачається поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату, враховуючи вимоги ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ТОВ "П`ятидні" про відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, то колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Таким чином, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи.

Як вбачається, клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі обгрунтоване тим, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа №640/10810/19 за позовом фізичної особи-підприємця Ярощук Р.Г. до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" №879 від 27.06.2007 у визначених відповідачем частинах. При цьому, відповідач вказує, що предметом вказаного позову є положення постанови Уряду України №879 від 27.06.2006, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог та проти яких заперечує відповідач.

Предметом спору у даній справі є стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем допущено порушення діючого законодавства в лютому 2018 року.

Водночас, згідно ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним.

Таким чином, оспорювані положення нормативно-правового акту були чинними на момент проведення перевірки та є чинними на даний час, а їх можливе визнання нечинними у справі №640/10810/19 не впливає на розгляд та вирішення даної справи, а відтак в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі слід відмовити.

Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ №926/16/19 та №917/210/19, оскільки положення п.7 ч.1 ст.228 ГПК України передбачають право, а не обов`язок, суду зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; представник позивача вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 лютого 2018 року Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області на 82 км автомобільної дороги Устилуг-Луцьк-Рівне проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу - автомобіля Scania, модель R500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причіпом марки Nora, модель 240, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "П`ятидні".

За наслідками перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 036043 від 21.02.2018 (т.1, а.с. 25).

Згідно з актом № 036043 від 21.02.2018 під час перевірки було виявлено порушення: відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень (ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт").

У зв`язку із перевищенням вагових обмежень Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області 21.02.2018 складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0003679 (т.1, а.с. 33) та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0010650 (т.1, а.с. 34), в якому зафіксовано перевезення вантажу з перевищенням встановлених вагових обмежень, а саме: повна фактична маса транспортного засобу склала 56,8 тонни при нормативно допустимій - 40 тонн.

До акту від 21.02.2018 №0010650 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №1 від 21.02.2018 на суму 2 238,6 євро.

06.03.2018 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області на адресу ТОВ "П`ятидні" надіслано запрошення на розгляд справи 19.03.2018 та повідомлення про заборгованість, а також копії довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0003679 від 21.02.2018, акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0010650 від 21.02.2018 та розрахунку плати за проїзд великовагових транспортних засобів № 1 від 21.02.2018, що підтверджується списком №260 згрупованих поштових відправлень зі штемпелем ДП "Урпошта"(т.1, а.с. 37-38).

Товариство з обмеженою відповідальністю "П`ятидні", в свою чергу, в листі від 19.03.2018 №102 просило Управління Укртрансбезпеки розгляд справи відкласти на іншу дату (т.1, а.с. 39).

20.03.2018 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області повторно надіслало запрошення ТОВ "П`ятидні" на розгляд справи 02.04.2018 (т.1, а.с. 40-41)

02.04.2018 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області винесено припис №004870 щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт ТзОВ "П`ятидні", а саме сплати за проїзд без дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень у розмірі 2 238,6 євро негайно з моменту отримання припису, але не пізніше 23.03.2018 (т.1, а.с. 42).

Відповідно до п. 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі - Порядок № 879), перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансінспекції.

Оскільки, ТзОВ "П`ятидні" не вніс плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, вказане стало підставою для Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до господарського суду з відповідним позовом.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно п.3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує фактичну масу 40 тон (для контейнеровозів понад 44 т), навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 16 т, строєні осі - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) здійснюється за спеціальними правилами.

Відповідно до п.16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.

Пунктом 21 Порядку № 879 передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки, подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування.

Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Відповідно до п.27 Порядку №879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України «Про єдиний збір» , який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Абзацом 1 пункту 28 Порядку №879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Пунктом 31 Порядку №879 встановлено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідачем було порушено вимоги ст.53 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки здійснено перевезення вантажу без наявності дозволу на перевищення вагових обмежень, який дає право на рух автодорогами України.

Вказаний факт підтверджується актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 21.02.2018 №036043, актом №0010650 від 21.02.2108 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0003679 від 21.02.2018 (т.1, а.с. 25, 33, 34).

Як вбачається з матеріалів справи, сума, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена із врахуванням курсу гривні до євро з інформації, взятої з офіційного сайту Національного банку України станом на 21.02.2018 (т.1, а.с. 43).

Згідно з розрахунком №1 від 21.02.2108 за перевищення вагових параметрів відповідачу нараховано 2 238, 6 євро, відтак в національній валюті ця сума становить 74 787 грн 18 коп.

При цьому, доводи скаржника про неправильність розрахунку плати за проїзд є безпідставними, оскільки рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 №803/947/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 21 лютого 2018 року №1 та припису від 02 квітня 2018 року №004870 відмовлено повністю.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у сумі 74 787,18 грн.

Щодо доводів скаржника про відсутність доказів на підтвердження повірки використаного засобу вимірювальної техніки ESIT ELEKTRONIK SISTEMLER IMALAT ve TICARE LTD/STI, Туреччина колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

При цьому, пункт 12 Порядку №879 передбачає, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку №879 визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

В матеріалах справи міститься сертифікат перевірки автоматичного приладу для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-AS2-PWIA, виданий 27.11.2017 у відповідності до Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою КМУ №94 від 13.01.2016 (т.1, а.с.30); Сертифікат відповідності від 07.12.2017, виданий ДП "Харківстандартметрологія" на підтвердження відповідності приладу вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки та Сертифікату перевірки на підставі Звіту про випробування (т.1, а.с. 31); Декларація про відповідність № 5 від 07.12.2017, які в свою чергу спростовують доводи апелянта про те, що результати зважування 21.02.2018 здійснено приладом, який не відповідає технічним вимогам, та є таким, що не пройшов належної повірки.

Також безпідставними є посилання апелянта на те, що даний спір є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з огляду на таке.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні п.1 ч.1 ст.3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Укртрансбезпеку, шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, встановлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З викладеного слідує, що Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Втім, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.

При цьому, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а є сумою на відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Крім того, за змістом частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17 та від 30.01.2019 у справі № 803/3/18.

Таким чином, аналіз наведеного правового врегулювання та суб`єктний склад сторін у цій справі свідчить про те, що спір про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Щодо доводів скаржника в частині процесуальної недієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

Частинами 1, 3 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закон України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктам звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Крім того, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, в основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Так, відповідно до абз.4 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

За приписами п.п. 2, 15, 27 п. 5 Положення №103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

У відповідності до абзацу першого п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Уктрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті", також утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком З, зокрема. Управління Укртрансбезпеки у Волинській області. Разом з тим, управління Укртрансбезпеки у Волинській області не є самостійною юридичною особою, а є самостійним структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека). Відтак, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

З листа Управління Укртрансбезпеки у Волинській області від 15.03.2019 № 678/21-19 вбачається, що Укртрансбезпека не зверталася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у сумі 74 787,18 грн, у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених повноважень на звернення до суду, відтак просить органи прокуратури подати позов про стягнення вказаної суми коштів.

Прокуратурою Волинської області, в свою чергу, на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті 26.12.2018 скеровувався лист із відповідними роз`ясненнями щодо можливості самостійного звернення останньої до суду.

Незважаючи на це, листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.01.2019 №118/05/15-19 повідомлено прокуратуру Волинської області про відсутність законодавчо визначених повноважень на звернення до суду з даним позовом.

Беручи до уваги норми Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мали підстави для стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Поряд з цим, положення наведених вище нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).

Також колегія звертає увагу на ту обставину, що Постановою Кабінету Міністрів України №320 від 25.04.2018 внесено зміни до підпункту 27 п.5 Положення №103, доповнивши п. 5 після слова нарахування словами: "вживає заходів щодо стягнення", що набрали чинності 03.05.2018.

Разом з тим, Державна служба України з безпеки на транспорті з листом про відсутність законодавчо визначених повноважень на звернення до суду з даним позовом звернулася до прокуратури 08.01.2019, тобто після набрання законної сили відповідних змін.

Таким чином, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з даним позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використав, мотивуючи це їх відсутністю, що в свою чергу свідчить про здійснення Укртрансбезпекою захисту інтересів держави неналежним чином, що проявляється в активній поведінці (сукупності дій), спрямованій на захист інтересів держави (звернення до органів прокуратури), але яка є неналежною, що підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора з даним позовом до суду.

У даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки суб`єкт владних повноважень Укртрансбезпека хоча і може захистити інтереси держави, але з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 74 787,18 гри не зверталася, мотивуючи це відсутністю законодавчо визначених повноважень.

Уктрансбезпека за наявності повноважень для захисту інтересів держави всупереч цим інтересам до суду не звернулася, жодних інших заходів з метою забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України не вжила, у зв`язку з чим, прокуратурою Волинської області і подано до суду відповідний позов.

Несплата суб`єктами господарювання плати за проїзд в добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України та, як наслідок, завдання економічних збитків державі, ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2018 №382, метою якої є відновлення і розвиток автомобільних доріг загального користування державного значення для інтеграції їх до європейської транспортної системи та підвищення на них рівня безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень, забезпечення доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об`єктів дорожньої інфраструктури, що суттєво порушує інтереси держави та зачіпає інтереси великого кола учасників.

Більше того, у постанові Верховного суду від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17 зазначено, що підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом, який, в тому числі, полягає в тривалому невжитті останнім заходів позовного характеру щодо забезпечення надходження до бюджету грошових коштів.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 дійшла висновку, що "незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".

За таких обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "П`ятидні" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 06 серпня 2019 року у справі №903/224/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

4. Справу №903/224/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "20" листопада 2019 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Тимошенко О.М.