Рішення

від 13.11.2019 по справі 910/10986/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2019Справа № 910/10986/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЛЛАР ГРУП"

про стягнення 649 747,98 грн.,

за участю представників:

від позивача: Івченко Н.В.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЛЛАР ГРУП" 649 747,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач недобросовісно проводив розрахунки, внаслідок чого за договором оренди №18-026 від 03.05.2018 виникла заборгованість у розмірі 649 747,98 грн., яка складається з: основний борг - 549 624,21 грн., пеня - 92 276,03 грн., 3% річних - 7 847,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 16.10.2019. Крім того, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство, а також усіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі контррозрахунку позовних вимог).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 розгляд справи відкладено на 13.11.2019.

У судовому засіданні 13.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання 16.10.2019, 13.11.2019 не з`явився. Відзиву, заяв та клопотань до суду не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження сторони ухвал суду.

Так, копія ухвали Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050877314 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична адреса місцезнаходження відповідача.

Разом з цим, поштове відправлення № 0103050877314 (так само як і попереднє відправлення) не було вручено адресату, про що здійснено відмітку: "не вручено під час доставки, інші причини".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

03.05.2018 між Приватним акціонерним товариством "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок" (Позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЛЛАР ГРУП" (Відповідач, орендар) було укладено Договір оренди № 18-026 (надалі - Договір), предметом якого, згідно п. 1.1. Договору, є передача Позивачем у строкове платне користування Відповідача нежитлових приміщень за адресою м. Київ, вул. Солом`янська 3, які перебувають у власності Позивача, загальною площею 846,9 кв.м. (надалі - Майно).

Додатковими угодами № 1 та 2 до Договору сторони зменшували загальну площу орендованих приміщень до 588,6 кв.м. та 498,1 кв.м. відповідно. При цьому, актами приймання-передачі орендованого майна підтверджується фактичне повернення зайвої площі орендованих приміщень.

Згідно п. п. 3.1. Договору, сторони узгодили розмір орендної плати на рівні 80 грн. (без ПДВ) за 1 кв. м. орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16 грн., разом 96 грн. з ПДВ. Орендна плата за користування Майном Складає 67 752 грн., крім того ПДВ 20% - 13550 грн., всього розмір орендної плати за Договором становить 81302,40 грн. за місяць.

Згідно п.п. 3.4. та 3.5. Договору, Позивач до 25-го числа кожного місяця виставляє Відповідачу рахунок-фактуру, згідно якого останній здійснює авансові платежі до 5 числа місяця Відповідач зобов`язаний самостійно забирати у Позивача рахунок-фактуру.

Відповідно до п.п. 3.6. та 3.7. Договору, рахунок-фактура на комунальні послуги, експлуатаційні витрати та компенсацію земельного податку виставляються Позивачем, згідно якого Відповідач перераховує Позивачу кошти до 15-го числа наступного розрахункового місяця.

Отже, Відповідач був зобов`язаний перераховувати орендну плату до 5-го числа розрахункового місяця, а плату за комунальні платежі та експлуатаційні витрати - до 15-го числа наступного місяця.

Відповідно до п. 11.1. Договору, термін його дії становить: з 03.05.2018 до 02.04.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, угодою від 09.04.2019 про розірвання Договору оренди сторони дійшли згоди про розірвання Договору на підставі п. 11.4. Договору.

Актом приймання-передачі від 09.04.2019 підтверджується факт повного повернення орендованого майна орендодавцю.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, увесь період користування орендованими приміщенням та до моменту повернення об`єкту оренду позивачу (09.04.2019) відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі проводив оплату орендних платежів згідно умов Договору, через що позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму основної заборгованості, на яку також нараховано пеню та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірний Договір оренди за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди та договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58, 63 ЦК України.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору надано відповідачу в строкове платне користування майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Солом`янська 3, загальною площею 846,9 кв.м. Площа орендованих приміщень в подальшому зменшувалася, що оформлювалося сторонами шляхом підписання додаткових угод та актів приймання-передачі.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, сторони визначили такі строки оплати за договором: щодо орендних платежів - до 5-го числа кожного наступного місяця; щодо компенсацій за комунальні послуги - до 15-го числа наступного розрахункового місяця.

Із матеріалів справи вбачається, що в період спірних правовідносин, травень 2018 року - квітень 2019 року, позивачем виставлялися рахунки-фактури на оплату орендних платежів та комунальних послуг, складалися акти приймання-передачі робіт послуг за Договором по кожному окремому місяцю.

Враховуючи, що розмір орендної плати визначений умовами укладеного договору, а також, що пунктом 3.2 договору встановлений граничний строк оплати орендної плати, а пунктом 3.6. встановлений строк оплати комунальних платежів, суд дійшов висновку, що відповідач не був позбавлений права здійснювати свої зобов`язання щодо оплати орендних платежів на підставі договору (без рахунку позивача), і що строк виконання вказаних зобов`язань відповідача є таким, що настав 5 числа кожного календарного місяця в період дії договору з орендних платежів та 15 числа кожного календарного місяця щодо витрат на комунальні послуги.

У силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою позасудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 19.07.2019 №306/00 стосовно сплати боргу в розмірі 549 624,21 грн. за договором оренди, до якої також було додано акт звірки взаємних розрахунків з зазначенням як суми загальної заборгованості орендаря, так і суми часткових погашень, здійснених відповідачем.

Відповіді орендаря на зазначену претензію матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно порушення орендарем договірних зобов`язань по своєчасній сплаті платежів за Договором, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи підтверджено, що за період спірних правовідносин відповідач здійснив лише часткові розрахунки на загальну суму 278 948,45 грн., суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 549 624,21 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 92 276,03 грн. пені та 7 847,74 грн. 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за прострочення перерахування орендодавцю грошових коштів за будь-яким з платежів, обумовлених пунктами 3.1-3.9 цього договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок суми пені в розмірі 92 276,03 грн., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення вказаної суми пені є такою, що підлягає задоволенню.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 7 847,74 грн. підлягає задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРСТЕЛЛАР ГРУП" (03680, м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 22А, ідентифікаційний код 42013939) на користь Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, ідентифікаційний код 01168185) 549 624,21 грн. - основного боргу, 92 276,03 грн. - пені, 7 847,74 грн. - 3% річних та 9 746,22 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2019.

Суддя І.В. Приходько