Рішення

від 13.11.2019 по справі 560/843/19

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №560/843/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Сидоренко З.С.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

за участю представника позивача - адвоката Полейка С.П.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Дубровиця за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Лютинської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Лютинської сільської ради та просить визнати за ним право власності на одноповерховий житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , згідно Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого Дубровицьким міським бюро технічної інвентаризації станом на 01 березня 2016 року, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_2 , який за життя мав житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 . Після смерті батька відкрилася спадщина на спадкове майно для спадкоємців першої черги за законом, так як заповіту він не залишив. У своєму житловому будинку ОСОБА_2 проживав сам, який на протязі останнього року хворів, то починаючи з червня місяця 2001 року і до дня його смерті він проживав з батьком в його будинку без реєстрації, вів спільне господарство та доглядав його до смерті, якого і поховав. Після смерті батька він продовжує користуватися будинком, присадибною земельною ділянкою та іншим майном і фактично прийняв спадщину вступивши в управління та володіння спадковим майном. Саме за цією підставою він і прийняв спадщину після смерті батька, але юридично своїх спадкових прав не оформляв і свідоцтво про право на спадщину не отримував. Оформити спадщину на вказаний житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами через нотаріальну контору і отримати свідоцтво про право на спадщину, яке було б тим необхідним правовстановлюючим документом, немає можливості у зв`язку з неможливістю отримати та надати в нотаріальну контору витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно того, що спадкодавець ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . На даний час оформити первинну реєстрацію права власності на спадкодавця та внести дані про нього, як власника до реєстру прав власності на нерухоме майно уже неможливо у зв`язку з його смертю.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Полейко С.П. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача Лютинської сільської ради в судове засідання не з`явився, однак сільським головою Борсуком В.В. подано заяву про розгляд справи без участі представника сільської ради, позов визнає.

Суд, відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, вважає за можливе за результатами підготовчого судового засідання ухвалити рішення, оскільки відповідач визнав позов.

Вислухавши представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи та встановивши, що вимоги позивача не зачіпають інтереси третіх осіб, а прийняте рішення суду не суперечить вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.

Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 25.09.2001 року (а.с.4) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за №15.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 21.08.1960року року (а.с.7) ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 .

Як зазначено у словнику-довіднику Власних імен людей, копія витягу якого наявна у матеріалах справи, імена ОСОБА_2 , ОСОБА_2 є однотипними.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина у вигляді майна та майнових прав, до складу якої у відповідності до ст. 1218 ЦК України входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились у зв`язку з його смертю.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 фактично належав житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Лютинської сільської ради №478/02-23 від 30.05.2019 року(а.с.14).

З довідки, виданої 30.05.2019 року №483/02-23 Лютинською сільською радою (а.с.11) вбачається, що згідно погосподарської книги №4 особовий рахунок № НОМЕР_3 будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 .

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на день смерті свого батька ОСОБА_2 проживав з останнім та після його смерті вступив в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідками №477/02-23 від 30.05.2019 року та №479/02-23 від 30.05.2019 року, виданих Лютинською сільською радою (а.с.12, 13).

Однак, як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1 своїх спадкових прав саме на житловий будинок АДРЕСА_1 юридично не оформляв і свідоцтво про право на спадщину не отримував.

Як вбачається з архівної довідки №862/01-24 від 08.11.2019 року, виданої Рівненським обласним державним нотаріальним архівом (а.с.45) після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 заведена спадкова справа №644. Відповідно до матеріалів спадкової справи, із заявою про прийняття спадщини звернувся син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ №0215931, №0215930, майнового сертифіката серії НОМЕР_4 та грошового вкладу з належними до нього відсотками, індексаціями та компенсаціями. Свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок не видавалося.

Відповідно до положення ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року визначено, що спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

За нормами ст. 1216 ЦК України, ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено статтею 1217 ЦК України.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

У відповідності до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини першої ст. 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року"). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст. 16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (1957 року забудови), що підтверджується відомостями з погосподарської книги, проте за життя не встиг оформити та зареєструвати своє право власності, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємця права на спадщину, враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , постійно проживав разом із спадкодавцем на момент його смерті та прийняв спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не зміг через відсутність правовстановлюючого документа, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняються: позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З наявного у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_5 від 25.12.1992 року (а.с.15) позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 2.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 328, 392, 1216, 1296 ЦК України, ст.ст. 12, 16, 81, 141, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Лютинської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на одноповерховий житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 згідно Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого Дубровицьким міським бюро технічної інвентаризації станом на 01 березня 2016 року, як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з Лютинської сільської ради (Код ЄДРПОУ: 05272980), судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне рішення суду складено 21 листопада 2019 року.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно:

Голова Дубровицького

районного суду Сидоренко З.С.