Постанова

від 21.11.2019 по справі 826/13643/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13643/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,

представника позивача Назарця Д.А.,

представника відповідача Полякової С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Келеберда В.І.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Медіа Ферст Україна до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2018 року № 00004691402, № 00004711402, № 00004701402, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Медіа Ферст Україна звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24 квітня 2018 року № 00004691402, № 00004711402, № 00004701402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 24 квітня 2018 року № 00004691402, № 00004711402, № 00004701402.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2019 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що в ході перевірки позивача по взаємовідносинах з ТОВ МЕДІА АДВЕРТАЙЗІНГ ГРУП (код 38924265), ТОВ ФУЛЛ МОУШН (код 37395512, змінено назву на ТОВ ЕЛІТ СЕРВІС ГРУП ), ТОВ ФЕНІКС ГРУП ЮА (код 39485183), TOB СЕМІЛОГІСТИК (код 35135086) встановлено, що такі підприємства - постачальники фактично не постачали товар та не виконували роботи. І діяльність вказаних підприємств - постачальників має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарських операцій; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутні основні фонди; відсутній кваліфікований персонал; платник не звітує до контролюючого органу за місцем обліку; придбання реалізованих на адресу ТОВ МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА рекламних послуг згідно бази даних Єдиний реєстр податкових накладних контрагентами-постачальниками не встановлено (відсутнє джерело походження послуг); наявність пояснення посадової особи ТОВ ФУЛЛ МОУШН про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності СГД; наявність матеріалів по кримінальних правопорушеннях, в яких зазначені вищевказані контрагенти-постачальники та які задіяні в протиправних фінансово-економічних механізмах, і враховуючи таке, наявне проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального характеру.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у період з 26.02.2018 по 19.03.2018 (з продовженням терміну перевірки з 13.03.2018 по 19.03.2018) проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 07.11.2014 по 30.09.2017, про що складено акт від 26.03.2018 №26-15-14-02-02/39481655, яким встановлено порушення позивачем зокрема вимог:

1) пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), у результаті чого встановлено заниження ТОВ МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 30.09.2017 на загальну суму 727 133,00 грн., в тому числі по періодах: 2015 рік у сумі 424 519,00 грн.; 2016 рік у сумі 270 242,00 грн.; 9 міс. 2017 року у сумі 32 373,00 грн.

2) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), у результаті чого встановлено заниження ТОВ МЕДІА ФЕРСТ УКРАЇНА податку на додану вартість на вартість на загальну суму 524 387,00 грн., у тому числі по періодах: березень 2015 року - 86 026,00 грн.; квітень 2015 року - 52 167,00 грн.; березень 2016 року - 652,00 грн.; червень 2016 року - 108 707,00 грн.; липень 2016 року - 59 112,00 грн.; серпень 2016 року - 44 050,00 грн.; вересень 2016 року - 37 703,00 грн.; жовтень 2016 року - 18 733,00 грн.; листопад 2016 року - 51 025,00 грн.; січень 2017 року - 7 038,00 грн.; лютий 2017 року - 15 467,00 грн.; березень 2017 року - 10 761,00 грн.; травень 2017 року - 32 946,00 грн., та завищено ряд.19 декларації Від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за червень 2017 року на суму 29 430,00 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.04.2018:

№00004701402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 802 786,50 грн., з яких 727 133,00 грн. за основним платежем та 75 653,50 грн. штрафні (фінансові) санкції;

№00004711402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 547 951,25 грн., з яких 438 361,00 грн. за основним платежем та 109 590,25 грн. штрафні (фінансові) санкції;

№00004691402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 29 430,00 грн. за червень 2017 року.

Не погоджуючи з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дослідженні господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентом були реально (фактично) здійснені, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

У силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з акту перевірки, фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем витрат та податкового кредиту перевіреного періоду за результатом вчинення господарських взаємовідносин з ТОВ Медіа Адвертайзінг Груп , ТОВ Фулл Моушн (в подальшому було змінено назву на ТОВ Еліт Сервіс Груп ), ТОВ Фенікс Груп ЮА та ТОВ Семі Лігостикс .

Щодо висновку контролюючого органу, який став підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами у перевіряємий період не мали реального характеру, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в матеріалах справи міститься договір №01-0601 від 06.01.2015, який укладено між позивачем (Рекламодавець або Агентство) та ТОВ Медіа Адвертайзінг Груп (Компанія) про розповсюдження реклами, за умовами якого Компанія зобов`язалася надати Рекламодавцю за плату рекламні послуги (послуги з розповсюдження (розміщення) реклами в ефірі телеканалу).

Відповідно до умов пункту 3.5 Договору № 01-0601, терміни надання послуг, обсяг замовлених послуг, найменування товарно-матеріальних цінностей зазначаються у додатках до договору, а ціна договору складається з вартості рекламних послуг, визначених у актах про надання послуг за відповідні звітні періоди.

Відповідно до пунктів 3.2.3, 3.2.4. та 3.11 договору №01-0601, Рекламодавець формує замовлення на розміщення реклами шляхом використання комп`ютерної програми Emplacement Spot Online , а Компанія надає Рекламодавцю доступ до клієнтської частини такої програми і, відповідно до замовлених розміщень, формує вартість послуг.

Оплата здійснюється попередньою оплатою, по закінчені кожного звітного періоду Компанія надає Рекламодавцю акт виконаних робіт та ефірну довідку.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи ефірними довідками, рахунками-фактурами, актами, податковими накладними.

Зазначені послуги отримані позивачем на виконання своїх зобов`язань перед ТОВ Медінформ Україна за договором №03-01/2015 від 03.01.2015 та ПАТ ПроКредит Банк за договором №1 від 04.03.2015.

Позивачем проведено оплату за отримані послуги, що підтверджується виписками про рух коштів по рахунках, які додані до матеріалів справи.

Крім того, між позивачем та ТОВ Фулл Моушн (змінено назву на ТОВ Еліт Сервіс Груп у лютому 2016 року укладено договір у спрощеній формі про виготовлення 130 наліпок (рекламних матеріалів) на суму 3 911,70 грн.

Наліпки отримані позивачем за видатковою накладною №ФМ-0000031 від 04.03.2016, оплата здійснена відповідно до рахунку-фактури №ФМ-0000024 від 29.02.2016.

Оплата здійснена 01.03.2016, що підтверджується банківською випискою, контрагентом позивачу надано податкову накладну №2 від 01.03.2016.

Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ Фенікс Груп ЮА (Виконавець) укладено договір від 01.06.2016 №0106-16/01, за умовами якого Виконавець зобов`язався виконати наступні роботи/надати послуги: створення та адаптація рекламних матеріалів; створення веб-ресурсів, розміщення рекламних матеріалів Змовника/клієнтів - рекламодавців Замовника в мережі Інтернет на веб-сайтах, у соціальних мережах; послуги щодо організації виробництва рекламних матеріалів у кінцевому вигляді; послуги щодо організації та проведення заходів рекламного характеру, у тому числі заходів по зв`язкам з громадськістю; інші рекламні послуги.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, ефірними довідками про розміщення реклами на телеканалах за червень, липень, серпень, вересень 2016 року, червень 2017 року Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок.

Крім того, між позивачем та ТОВ Семі Логістик укладено договір про надання рекламних послуг, за результатами виконання якого позивачам сформовано податковий кредит у період з 01.01.2015 по 30.09.2017 у розмірі 135 426,00 грн.

На підтвердження виконання договірних відносин з вказаним контрагентом позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, факт придбання та оплати послуг, що були надані позивачу контрагентами підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Щодо доводів відповідача про те, що реалізація послуг ТОВ Медіа Адвертайзінг Груп оформлювалась лише документально, без наявності у останнього необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу (2 особи)), то такі спростовуються самою суттю вказаних договірних відносин.

Так, вказаним контрагентом надавались рекламні послуги (послуги з розповсюдження (розміщення) реклами в ефірі телеканалу), для яких не потрібні ані технічний персонал, ані виробничі активи, ані складські приміщення, ані транспортні засоби.

Щодо тверджень відповідача про те, що свідоцтво платника ТОВ Медіа Адвертайзінг Груп анульовано 09.10.2015 з підстави відсутності за місцезнаходженням, то судом вони відхиляються як необґрунтовані, оскільки господарські відносини сторін відбувалися до дати анулювання свідоцтва, та, крім того, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року в адміністративній справі №816/809/17 (К/9901/1349/17).

Також безпідставними є доводи відповідача щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатом вчинення господарських взаємовідносин з ТОВ Фулл Моушн , оскільки за інформацією акту перевірки, саме посадовою особою ТОВ Еліт Сервіс Груп надано пояснення про непричетність до реєстрації та діяльності підприємства.

Так, в акті перевірки зазначено, що ТОВ Еліт Сервіс Груп зареєстровано як суб`єкт господарської діяльності Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 02.11.2010 та зареєстроване платником податку на додану вартість згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 21.10.2010. яке анульоване 29.12.2017 , з причин неподання декларації протягом року (а.с.79, т.1).

Водночас, як свідчать матеріали справи, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ Фулл Моушн відбувались у березні 2016 року , тобто перейменування вказаного контрагента та зміна його керівного складу у грудні 2016 року жодним чином не впливає на формування позивачем бухгалтерського та податкового обліку у вказаному періоді.

Доводи відповідача щодо відсутності джерела походження реалізованих позивачу товарів ТОВ Фенікс Груп ЮА , відсутність фізичних (2 особи) і технічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій, як підстави для висновку про неправомірність формування витрат та кредиту, також спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, вказаним контрагентом надавались рекламні послуги (послуги з розміщення реклами в ефірі телеканалу), для яких не потрібні ані технічний персонал, ані виробничі активи, ані складські приміщення, ані транспортні засоби.

Щодо доводів податкового органу про відсутність звітування вказаним контрагентом до контролюючого органу з жовтня 2017 року, то господарські операції позивача з ним відбувалися раніше, та не можуть бути взяті судом до уваги.

Відносно контрагента позивача - ТОВ Семі Логістикс , відповідачем зазначено у акті перевірки про те, що ним залучалися сторонні організації, які в свою чергу не могли виконувати роботи власними силами у зв`язку з відсутністю спеціалізованих робітників та відсутністю залучених сторонніх організацій для виконання даних робіт, що свідчить про відсутність фізичних та технічних можливостей ТОВ Семі Логістикс на вчинення господарських операцій з позивачем, а відтак нереальність послуг.

Водночас, матеріали справи містять первинні документи, які свідчать про отримання позивачем послуг від ТОВ Семі Логістикс , які в подальшому були використані в господарській діяльності позивача, та відповідачем не враховано, що специфіка отриманих позивачем послуг не вимагає наявності у контрагента обладнання, транспорту, складських приміщень тощо.

При цьому, слід зазначити, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

Водночас, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності найманих працівників, основних засобів, сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Крім того Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами у повному обсязі підтверджується реальність здійснених господарських операцій при придбанні послуг у контрагента.

Щодо доводів відповідача про те, що за результатами аналізу інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі судових рішень, який знаходиться у відкритому (загальному) доступі в Інтернет - ресурсі, встановлено наявність судових ухвал у рамках кримінальних проваджень, передбачених за ст. 205, 212 Кримінального кодексу України, які стосуються контрагентів - постачальників ТОВ ФЕНІКС ГРУП ЮА (яке в даному випадку є контрагентом позивача), та наявність судових ухвал у рамках кримінальних проваджень, передбачених за ст. 205, 212 Кримінального кодексу України, які стосуються контрагентів-постачальників ТОВ СЕМІ ЛОГІСТИК (яке в даному випадку є контрагентом позивача), колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання контрагентами його контрагента зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тим паче - контрагентами таких постачальників, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом (як і контрагентами контрагента) податкових зобов`язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів зазначає, що наявність ухвал відносно контрагентів - постачальників ТОВ ФЕНІКС ГРУП ЮА та контрагентів-постачальників ТОВ СЕМІ ЛОГІСТИК жодним чином не підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених між позивачем та його контрагентами - ТОВ ФЕНІКС ГРУП ЮА та ТОВ СЕМІ ЛОГІСТИКС .

Окрім цього, посилання в Акті перевірки на вказані ухвали не можуть розцінюватись як належний та достатній доказ безтоварності проведених господарських операцій між позивачем та такими контрагентами, оскільки ні в акті перевірки ні в апеляційній скарзі не зазначено реквізити таких ухвал, реквізити чи будь-яку іншу інформацію щодо таких кримінальних проваджень, крім того, в матеріалах справи відсутні копії таких ухвал, а тому, взагалі неможливо встановити достовірність даних, наведених в акті перевірки, щодо контрагентів підприємств-контрагентів позивача.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №813/6835/14.

Так, досліджені колегією суддів господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентом були реально (фактично) здійснені, що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.

Натомість, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з надання послуг, адже у комерційній діяльності виконання послуг не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов