Постанова

від 18.11.2019 по справі 915/411/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 915/411/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.

секретар судового засідання: Чеголя Є.О.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ «АКАМАНТ» - адвокат Єрмоленко О.О., адвокат Лавренюк Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКАМАНТ»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019

по справі №915/411/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКАМАНТ»

до фізичної особи - підприємця Шульмейстер Володимира Юрійовича

про стягнення 1681300,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «АКАМАНТ» (далі - ТОВ «АКАМАНТ» ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Шульмейстера Володимира Юрійовича (далі - ФОП Шульмейстера В.Ю.) в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 1 681 300 грн. безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «АКАМАНТ» посилаючись на приписи ст.ст. 1212, 1213 ЦК України зазначало, що починаючи з травня 2018 позивачем було здійснено ряд перерахувань на рахунок відповідача із призначенням платежу за договором №26-04/18 від 26.04.2018. При цьому, за твердженням позивача, договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 не було укладено, оскільки сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема, щодо його ціни.

Між тим, як стверджує позивач, не дивлячись на те, що договір з відповідачем укладено не було, бухгалтером ТОВ «АКАМАНТ» помилково здійснено ряд перерахувань грошових коштів на рахунок ФОП Шульмейстера В.Ю.

За твердженням позивача, жодних послуг відповідачем ТОВ «АКАМАНТ» надано не було, відповідачем не складалися, не підписувалися і не надавалися позивачеві акти приймання-передачі наданих послуг.

З огляду на що, позивач вважає, що грошові кошти були перераховані на рахунок позивача помилково, за відсутності правових підстав, а тому підлягають поверненню ТОВ «АКАМАНТ» .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2019 у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що між сторонами було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, який підписано сторонами, він містить всі ознаки, визначені ст. 207 ЦК України щодо форми правочину та щодо порядку укладення господарських договорів, визначеного ч. 1 ст. 181 ГК України, він у відповідності до вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України та ст. 180 ГК України, містить всі умови, визначені як обов`язкові для договору про надання послуг, зокрема, ст.ст. 901-907 ЦК України. Грошові кошти, про повернення яких йдеться в позові перераховано позивачем відповідачеві на підставі низки платіжних доручень, які містять посилання на цей договір.

Відтак, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, що зумовило відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ТОВ «АКАМАНТ» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 по справі №915/411/19 та прийняти нове рішення про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстав.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими недоведені обставини, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

На думку скаржника, оскаржуване рішення прийнято в результаті необ`єктивної оцінки судом всіх доказів та аргументів на доведення правової позиції позивача, а саме 1) відсутності у матеріалах справи юридично значущого факту - укладеного договору про надання інформаційно-консультаційних послуг з наявністю істотної умови договору щодо розміру оплати послуг; 2) відсутності у матеріалах справи юридично значущого факту - складання та підписання актів про надання інформаційно-консультаційних послуг; 3) відсутності у матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували факт надання інформаційно-консультаційних послуг відповідачем; 4) відсутності у матеріалах справи правової підстави для набуття та збереження відповідачем грошових коштів.

За твердженням апелянта, суд першої інстанції помилково посилається в оскаржуваному рішенні на наявність договірних відносин між сторонами, оскільки оригінал договору про надання інформаційно-консультаційних послуг судом не досліджувався.

До того ж, апелянт наголошує, що даний договір не містить істотних умов відносно розміру оплати послуг, які повинні бути погоджені сторонами господарського договору для того, щоб він вважався укладеним. Скаржник вважає, що відсутність такої істотної умови договору як розмір оплати послуг свідчить про не укладення договору та відповідно не погоджує правових наслідків, а тому правова підстава для набуття та збереження відповідачем грошових коштів відсутня.

Крім того, як вважає апелянт, важливим елементом спірних правовідносин є акти наданих послуг, які могли б бути належним доказом надання відповідних послуг, проте, такі акти у матеріалах справи відсутні.

З приводу сумнівів суду щодо тривалого помилкового перерахування грошових коштів апелянт зазначає, що наявність лише сумніву щодо помилкового перерахування грошових коштів за відсутності встановлених законодавством належних доказів відносно підстав отримання грошових коштів не відповідає вимогам щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі віх обставин справи в їх сукупності та винесенню законного та обґрунтованого рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №915/411/19 за апеляційною скаргою ТОВ «АКАМАНТ» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 призначено справу до розгляду на 19.09.2019.

19.09.2019 судом апеляційної інстанції отримано додаткові пояснення до апеляційної скарги від ТОВ «АКАМАНТ» в яких апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг є укладеним, оскільки останній не містить такої істотної умови як ціна договору.

До того ж, як зауважує апелянт відповідачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження існування оригіналу договору.

Також, як вважає апелянт суд першої інстанції неправомірно встановив факт надання послуг відповідачем на підставі заяви свідка та відео-файлів, оскільки єдиним належним доказом на підтвердження виконання відповідачем робіт за договором мали б бути акти приймання виконаних робіт, які у матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані. Крім того, надано відповідачем відео-файли стосуються виконання робіт на користь КВЦ Парковий , проте позивач не є власником або управителем даного центру.

Також, 19.09.2019 представником ТОВ «АКАМАНТ» подано до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів по справі в якому позивач просив витребувати у ФОП Шульмейстера Володимира Юрійовича оригінал письмового доказу - договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р. з додатками та Акти про надання інформаційно-консультаційних послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг № 26-04/18 від 26.04.2018 р.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 розгляд справи було відкладено на 04.10.2019 та витребувано у ФОП Шульмейстера В.Ю. оригінал договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р. з додатками та Акти про надання інформаційно-консультаційних послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р.

04.10.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано заяву ФОП Шульмейстера В.О. про відвід складу суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2019 зупинено апеляційне провадження у справі №915/411/19 за апеляційною скаргою ТОВ «АКАМАНТ» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 у справі №915/411/19 до вирішення питання про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (суддя Мишкіна М.А.) у задоволенні заяви ФОП Шульмейстера В.Ю. про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя О.Ю. Аленін, судді Л.В. Лавриненко, І.Г. Філінюк відмовлено.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 провадження у справі поновлено та призначено справу до розгляду на 07.11.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ «АКАМАНТ» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 у справі №915/411/19 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.

18.11.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано клопотання відповідача в якому він просить відкласти розгляд справи, у зв`язку із хворобою представника - адвоката Дуднік Л.О.

Щодо даного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ст. 43 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія відзначає, що відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності його представника. До того ж, клопотання відповідача не містять посилань на необхідність дослідження нових доводів по справі, окрім тих які визначені в апеляційній скарзі.

Крім того, колегія суддів наголошує, що явка представника апелянта у судове засідання суду апеляційної інстанції не визнавалася обов`язковою. До того ж, відповідач не обмежений законом в кількості уповноважених осіб для представництва його інтересів в тому рахунку і в суді апеляційної інстанції. Посилаючись в обґрунтування необхідності відкладення розгляду справи, на хворобу представника, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Судова колегія також зауважує, що представник відповідача був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчить розписка повноваженого представника ФОП Шульмейстра В.Ю. - Дуднік Л.О.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливість явки відповідача не позбавляє суд права вирішити спір, оскільки ним не заявлено про необхідність надання додаткових доказів, клопотань або інших заяв, які він не мав можливості своєчасно подати суду, які могли б вплинути на встановлені судом першої інстанції обставини.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні від 18.11.2019 представники апелянта підтримали вимоги за апеляційною скаргою на наполягали на її задоволенні.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «АКАМАНТ» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ «АКАМАНТ» перераховано на рахунок ФОП Шульмейстра В.Ю. грошові кошти у загальному розмірі 1 681 300 грн, зокрема 12800 грн відповідно до платіжного доручення №119 від 14.05.2018, 280000 грн відповідно до платіжного доручення №123 від 15.05.2018, 110000 грн відповідно до платіжного доручення №27 від 31.05.2018, 75000 грн відповідно до платіжного доручення №76 від 27.06.2018, 16000 грн відповідно до платіжного доручення №86 від 03.07.2018, 12000 відповідно до платіжного доручення №87 від 03.07.2018, 53200 грн відповідно до платіжного доручення №134 від 03.08.2018, 86800 грн відповідно до платіжного доручення №135 від 03.08.2018, 53200 грн відповідно до платіжного доручення №195 від 03.09.2018, 126800 грн відповідно до платіжного доручення №196 від 03.09.2018, 282000 грн відповідно до платіжного доручення №249 від 01.10.2018, 73000 грн відповідно до платіжного доручення №252 від 03.10.2018, 75000 грн відповідно до платіжного доручення №261 від 10.10.2018, 110000 грн відповідно до платіжного доручення №18 від 31.10.2018, 315500 грн відповідно до платіжного доручення №92 від 03.12.2018 (т.1, а.с. 13-27).

Призначенням платежу згідно з даними платіжними дорученнями визначено оплату за консультаційні послуги згідно з договором №26-04/18 від 26.04.2018.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції ТОВ «АКАМАНТ» в обґрунтування заявлених позовних вимог з посиланням на приписи ст.ст. 1212, 1213 ЦК України зазначило, що на підприємстві відсутні будь-які рахунки, які виставлялися б ФОП Шульмейстром В.Ю. на оплату наданих послуг, відсутні акти приймання-передачі наданих послуг, договір про надання консультаційних послуг з відповідачем не був укладений.

Позивачем зазначено, що у нього наявна ксерокопія проекту документу, який називається Договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 і містить підписи сторін. Проте, вказаний документ не містить істотних умов, які повинні бути погодженні сторонами господарського договору для того, що він вважався укладеним. Зокрема даний документ не містить ціни та всіх необхідних умов для визначення предмету потенційного договору, зокрема щодо кількості послуг та строків їх надання.

З огляду на викладене позивач вважає, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 з відповідачем укладено не було, оскільки сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору. До того ж, жодних послуг відповідач позивача не надавав, акти приймання-передачі наданих послуг між сторонами не підписувалися.

Проте, за твердженням позивача, не дивлячись на те, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 між сторонами не було укладено, бухгалтером ТОВ «АКАМАНТ» було помилково здійснено ряд перерахувань грошових коштів на рахунок відповідача.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з такими висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.

За приписами ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Вищевказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Наявні матеріали справи містять копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 який складено на підписано ФОП Шульмейстром В.Ю. (виконавець) та директором ТОВ «АКАМАНТ» Паловські Ю.О. (замовник).

За умовами п. 1.1. договору виконавець зобов`язується надавати замовнику визначені цим договором інформаційно-консультаційні послуги із супроводу господарської діяльності підприємства, послуги щодо надання професійної та технічної допомоги. Замовник зобов`язується оплачувати такі послуги. На підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається Акт наданих послуг (п.1.2. договору).

Розділом 2 договору сторонами погоджено порядок надання послуг виконавцем.

У відповідності до п.п. 3.1., 3.2. договору замовник зобов`язується надавати виконавцеві за його вказівкою необхідні документи та інформацію з мето надання виконавцем послуг. Замовник зобов`язується вчасно оплачувати послуги виконавця, у зв`язку із виконання умов цього договору.

Виконавець зобов`язаний виконувати послуги передбачені даним договором якісно та в обумовлені строки (п. 4.1. договору).

Пунктами 5.1., 5.3. договору визначено, що вартість послуг визначається на підставі чинних тарифів виконавця. Оплата послуг здійснюється на підставі Акту про надання послуг. Зобов`язання по оплаті послуг виконавця вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з п.п. 9.1., 9.2. цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності). Договір укладається на строк 12 (дванадцять) місяців з дати підписання і може бути розірваний по ініціативі кожної із сторін у будь-який час з попередженням іншої сторони за 10 (десять) календарних днів до розірвання.

ТОВ «АКАМАНТ» на виконання умов даного договору було перераховано на користь ФОП Шульмейстра В.Ю. грошові кошти у загальному розмірі 1 681 300 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т.1, а.с. 13-27) в призначенні платежу яких вказано реквізити договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 та період за який перераховано такі кошти.

Відтак, наявність договору між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України. Наявні матеріали свідчать про те, що дії позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів стосуються виконання обов`язку про оплату отриманих послуг, порядок виконання якого визначено позивачем самостійно.

Колегія суддів зазначає, що сплачені позивачем за платіжними дорученнями грошові кошти на користь відповідача, є платежами в рамках договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р. Про ідентифікацію цих платежів як договірних свідчать реквізити номеру договору вказані у призначені платежу.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції ТОВ «АКАМАНТ» в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначило, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 не був укладений, оскільки сторонами не було узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема щодо його ціни.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За приписами ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі №914/4540/14 Верховний Суд дійшов висновку, що виконання сторонами зобов`язань за договором виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору було перераховано на користь відповідача грошові кошти.

Відтак вчинення позивачем дії спрямованих на виконання взятих на себе договірних зобов`язань, зокрема щодо сплати отриманих за договором послуг, виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

В то же час в апеляційній скарзі ТОВ «АКАМАНТ» посилається на не дослідження судом першої інстанції обставин щодо відсутність оригіналу договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р.

Згідно з ст. 91 ГПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до п.5.27. Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003) , затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. №55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (нижче підпису).

Так колегія суддів зазначає, що ТОВ «АКАМАНТ» надано до суду першої інстанції копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, яка належним чином засвідчена директором Страшко Л.О. та містить відмітку "Згідно з оригіналом" та печатку товариства.

Згідно відомостей які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Страшко Л.О. є керівником ТОВ «АКАМАНТ» , отже є уповноваженою особою на вчинення відповідних дій від імені товариства.

Також, судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 витребувано у фізичної особи - підприємця Шульмейстера Володимира Юрійовича оригінал договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р. з додатками та Акти про надання інформаційно-консультаційних послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р.

Втім, за поясненнями представника відповідача, наданими під час судового засідання суду апеляційної інстанції, оригінал договору та акти приймання-передачі наданих послуг у ФОП Шульмейстра В.Ю. не збереглися.

Враховуючи обставини даного спору та поведінку позивача, який займає взаємовиключні правові позиції, зокрема щодо неукладеності договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р., ставлення під сумнім форми договору, за відсутності оригіналу такого договору, колегія суддів застосовує принцип contra proferentem, зокрема під час тлумачення п.п. 5.1., 5.3. договору.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) - особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party).

Сторонами на власний розсуд погоджено всі умови договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р., зокрема у розділах 2, 3, 4, 9 договору погоджено порядок надання послуг виконавцем, обов`язки замовника та виконавця, а також строк дії договору. У п.п. 5.1., 5.3. договору сторонами визначено, що вартість послуг визначається на підставі чинних тарифів виконавця. Оплата послуг здійснюється на підставі Акту про надання послуг. Зобов`язання по оплаті послуг виконавця вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача як на неукладеність договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р. так й на невідповідність його формі договору.

Судова колегія не приймає до уваги посилання позивача відносно того, що відповідачем не виконувались обов`язки за договором, зокрема не надавалися жодні послуги, оскільки дослідження питання належного виконання умов даного договору не стосуються предмету позову у даній справі.

Суд апеляційної інстанції ставиться критично до тверджень позивача щодо помилкового перерахування грошових коштів на користь ФОП Шульмейстра В.Ю., оскільки на думку суду, перерахування значної суми грошових коштів п`ятнадцятьма різними платежами протягом значного періоду часу (травня-грудня 2018) із зазначенням призначення платежу в якому визначено конкретний місяць у якому надавалися послуги згідно договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 р., не можна визнати помилковим, а таке пояснення розумним, оскільки це б суперечило таким стандартам поведінки осіб у цивільних правовідносинах як добросовісність та розумність (ст.ст. 3, 12 ЦК України).

Також, у позовні заяві ТОВ «АКАМАНТ» стверджує, що факт безпідставного перерахування на користь ФОП Шульмейстра В.Ю. грошових коштів був виявлених новим керівництвом на початку 2019 року.

Колегією суддів було вчинено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АКАМАНТ» та встановлено, що останні зміни щодо керівника юридичної особи внесено 22.10.2018.

Втім, після призначення нового керівника, ТОВ «АКАМАНТ» 31.10.2018 згідно платіжного доручення №18 та 03.12.2018 згідно платіжного доручення №92 (т.1, а.с. 26-27) було перераховано на користь ФОП Шульмейстра В.Ю. грошові кошти у розмірі 110000 грн та 315000 грн та в призначенні платежу визначено оплата за конс. послуги зг. дог. №26-04/18 від 26.04.2018 .

З огляду на вищевикладені обставини, які спростовують твердження позивача щодо безпідставного перерахування на користь відповідача грошових коштів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, що зумовлює відмову у їх задоволенні.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 відсутні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 р. у справі №915/411/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.11.2019 р.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Бєляновський В.В.

Суддя Лавриненко Л.В.