Рішення

від 18.11.2019 по справі 908/2542/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/129/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2019 Справа № 908/2542/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; фактична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 79-а, код ЄДРПОУ 32121458)

До відповідача: Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 71, код ЄДРПОУ 20516496)

про стягнення 14 498,50 грн.

Без виклику представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

16.09.2019р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну "Міські теплові мережі" від 16.08.2019р. за вих. №914/юр (вх. №2723/08-07/19 від 16.09.2019 р.) до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району про стягнення 14 498,50 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2019р. справу №908/2542/19 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.09.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2542/19 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Присвоєно справі номер провадження - 5/129/19. Ухвалою суду від 16.10.2019р. судом оголошено перерву.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про теплопостачання" та "Правил користування тепловою енергією" не уклав з позивачем договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Концерном "МТМ" в період з жовтня 2017 р. по жовтень 2018 р. надано відповідачу послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання на суму 14 498,50 грн. за адресою м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 71. Однак, відповідач вказану суму заборгованості не сплатив. На підставі викладеного, посилаючись ст.ст. 11, 15, 16, 258, 509, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 193, 276 Господарського кодексу України, Закон України "Про теплопостачання", "Правила користування тепловою енергією", затвердженими Постановою КМУ від 03.10.2007 р. за №1198, позивач просить суд позов задовольнити.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі №908/2542/19 від 19.09.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 69002 , м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 71. З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав вказану ухвалу 22.10.2019р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та свідчить про обізнаність Відповідача про наявність цього спору в провадженні господарського суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Запропонований ухвалою суду про відкриття провадження від 19.09.2019р. відзив на позовну заяву та додані до нього докази відповідач на адресу суду не надіслав, правами, передбаченими ст. 42 ГПК України, не скористався.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Міські теплові мережі" діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (далі - Правила), Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами України.

Позивач є монополістом відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів (ст. 24 Закону України "Про теплопостачання"). Аналогічне положення закріплено у п. 14 Правил.

Частиною 2 ст. 275 ГК України визначено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття Споживач : споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

В розумінні Закону України Про теплопостачання та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

У позовній заяві Позивач зазначає, що КП „Комбінат комунальних підприємств Жовтневого району" всупереч вказаним вимогам Закону України „Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією не уклало з Концерном „МТМ договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, облік відпущеної теплової енергії здійснювався Позивачем по особовому рахунку №650467. Об`єкт теплопостачання - нежитлове приміщення цокольного поверху № 57 літ. А-4, / загальною площею 197,3 кв.м. розташоване у житловому будинку № 71 по вул. Фортечній у м. Запоріжжі, та належить на праві приватної власності Відповідачу з вересня 2017 року, на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області № 908/319/17 від 11.04.2016 року.

Дослідивши наявні у Державному реєстрі судових рішень процесуальні документи у справі № 908/319/17 суд встановив, що 11.04.2017р. Господарським судом Запорізької області прийнято не ухвалу, а рішення у вказаній справі, яким зокрема встановлено, що Запорізька міська рада, м. Запоріжжя звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга", м. Запоріжжя про розірвання договору оренди від 14 вересня 2006 року нежитлового приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57, та про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57, загальною площею 197,3 кв.м., шляхом виселення Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга".

Вказаним рішенням встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 84/46 від 26.02.1999р. Комбінату комунальних підприємств Жовтневого району м. Запоріжжя було передано в оперативне управління (баланс) нежитлове приміщення площею 229,25 кв.м. по вул. Грязнова, 71 (перейменовано на вул. Фортечну).

Наказом № 118 від 03.05.2006р. Управління комунальної власності Запорізької міської ради надало згоду Комбінату комунальних підприємств Жовтневого району на передачу в оренду нежитлового приміщення № 57 підвалу (літ. А-4) по вул. Грязнова, 71 Громадській організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" строком на п`ять років.

14.09.2006 р. між Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району (Орендодавцем, третьою особою у справі) та Громадською організацією "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" (Орендарем, відповідачем у справі) було укладено договір оренди майна, що є об`єктом права комунальної власності (надалі - Договір оренди), який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1791.

За змістом п. 1.3 Договору, об`єкт оренди належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно /серія ЯЯЯ № 507654/, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 12.08.2006 р. Право власності зареєстровано Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 23.08.2006 р.

Відносини щодо надання в оренду майна, яке перебуває в комунальній власності, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України, іншими законами та підзаконними актами.

Так, згідно з приписами ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", державну політику в сфері оренди щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, здійснюють органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності є орган місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Запорізька міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Запоріжжя.

Наведене свідчить, що Запорізька міська рада цілком обґрунтовано скористалась наданим їй Законом правом щодо звернення до суду з даним позовом.

Крім того, наданими третьої особою (Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району) доказами, зокрема, актом огляду приміщення по вул. Фортечна / Грязнова, 71, підтверджується погіршення стану об`єкту оренди. В акті зафіксовано, що доступ до об`єкту оренди відсутній і при зовнішньому огляді приміщення встановлено пошкодження вікон, вхідних дверей, занедбаний стан кабінетів, зірвані стелі, покриття підлоги та ін.

За твердженням позивача, станом на дату пред`явлення позовної заяви спірне нежитлове приміщення з користування відповідача не повернуто, що створює перешкоди у користуванні та здійсненні права власності на нежитлове приміщення власником майна.

Як вже зазначалося вище, згідно із п. 1.3 Договору об`єкт оренди належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

З огляду на вищевикладене, судом у справі № 908/319/17 задоволені позовні вимоги задоволені: розірвано договір оренди від 14.09.2006 р. нежитлового приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57 , укладений між Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району та Громадською організацією "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга", усунуто перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна/ Грязнова, буд. 71, прим. 57, загальною площею 197,3 кв. м., шляхом виселення Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" на користь Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

В силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, зазначені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 11.04.2017р. у справі 908/319/17 факти не потребують доведенню у цій справі № 908/2542/19.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними твердження Позивача про те, що нежитлове приміщення цокольного поверху № 57 літ. А-4, / загальною площею 197,3 кв.м. розташоване у житловому будинку № 71 по вул. Фортечній у м. Запоріжжі, та належить на праві приватної власності Відповідачу - Комбінату комунальних підприємств Жовтневого району з вересня 2017 року , на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області № 908/319/17 від 11.04.2016 року. З вказаного вище рішення вбачається, що відповідача було залучено до участі у вказаній справі в якості тертої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача як балансоутримувача вказаного нерухомого майна, яке перебуває у нього на праві оперативного управління. Вказане рішення не змінювало правовий статус цього приміщення, та не визнавало на нього право приватної власності за Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району м. Запоріжжя і вказане майно не вибувало з власності Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Належних та допустимих доказів зворотного Позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України:

1. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

2. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Також з позовної заяви вбачається, що Позивач нарахував Відповідачу суму заборгованості за період з жовтня 2017 по жовтень 2018 року в розмірі 14498,50 грн. за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, наданих Концерном „Міські теплові мережі" Споживачу за вказаною адресою, а також зазначив, що Боржник за вказаний період жодних оплат за наданні послуги не здійснював.

При цьому судом встановлено, що помісячних рахунків про сплату поточних платежів за спожиту теплову енергію Позивач Відповідачу не направляв, а лише 21.11.2018р. на адресу Відповідача ним були надіслано єдиний зведений рахунок від 31.10.2018р. та єдиний зведений акт приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2018р з жовтня 2017 по жовтень 2018 року на загальну суму 14498,50 грн. та повідомлено про суму заборгованості, що підтверджується супровідним листом №1000/04 від 20.11.2018р. Відповідь на адресу Позивача не надходила, акт приймання-передачі з його боку не підписано на адресу Позивача не повернуто.

07.08.2019р. Позивач направив на адресу Позивача вимогу від 05.08.2019р. за № 860-04 щодо погашення заборгованості за теплову енергію за вказаний період на суму 14498,50 грн., а також щодо заборгованості, яка виникла на підставі укладеного з Відповідачем договору від 08.10.2018р. № НОМЕР_1 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді за період з листопада 2018р. по квітень 2019р. у сумі 44248,76 грн. Однак належним чином завіреної копії вказаного договору Позивачем суду не надано.

Також Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що система опалення об`єкта теплопостачання є відокремленою або не відокремлена від системи опалення житлового будинку, що має підтверджується Актом обстеження системи теплоспоживання об`єкту теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, договірними тепловими навантаженнями з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання Споживача у розрахунковому періоді, актами готовності до опалювального періоду, актами промивки системи центрального опалення, актами вводу в експлуатацію приладу обліку теплової енергії , тощо.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного позадоговірного надання Відповідачу послуг з теплопостачання у гарячій воді у спірному періоді, визначання строку розрахунків та його порушення Відповідачем.

Сам по собі факт не своєчасного укладання договору про постачання теплової енергії за наведених вище обставин справи не може свідчити про виникнення у Відповідача обов`язку з оплати вартості теплової енергії, яка за твердженнями Позивача начебто поставлялася до цього приміщення до моменту укладення договору, власником якого є не Відповідач а Територіальна громада м Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Доказів того, що умови укладеного у жовтні 2018 року договору поширюються на період з жовтня 2017 року Позивач суду також не представив.

Клопотань від Позивача в порядку ст. 48 ГПК України про залучення до участі у справі співвідповідача або заміну неналежного відповідача до суду не надходило.

Приймаючи рішення суд враховує, що згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочинну, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.

При цьому за встановленого судом факту відсутності укладеного з Відповідачем договору про постачання теплової енергії, Позивач всупереч його особистим твердженням в обґрунтування Позову посилається саме на факт укладання договору та норми права, які обґрунтовують стягнення заборгованості саме на підставі договірних зобов`язань:

"Згідно положень п. 40 Правил користування тепловою енергією, Споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та даних Правил.

Згідно ст. 276 ГК України Споживач зобов`язаний був оплатити відпущену теплову енергію у встановлений термін за встановленими цінами.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в строк, що встановлений законом, договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконанню сторонами.

Невиконанням своїх грошових зобов`язань Споживач порушив вищевказані вимоги законодавства й умови діючого Договору.

Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з Теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів (ч. 4 ст. 24 Закону України Про теплопостачання )."

Таким чином, окрім невірного визначення особи Відповідача у цій справі та відсутність обґрунтування підстав стягнення заборгованості з балансоутримувача, а не власника нерухомого майна, Позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, яким, за встановленого судом факту відсутності укладеного договору, мають бути норми законодавства, якими врегульовано набуття та збереження майна без достатніх правових підстав, зокрема глави 83 ЦК України.

При цьому суд враховує правові позиції, висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.09.2019р. у справі № 904/6293/17:

7.5 Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій на виконання вказівки, викладеної в постанові Верховного Суду від 26.04.2018р. у справі №904/6293/17, відповідач, який є власником нежитлового приміщення та фізичною особою - підприємцем відноситься до категорії споживачів теплової енергії - "інші споживачі". Даний критерій є визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами. Між сторонами відсутній договір постачання теплової енергії, але наданими до матеріалів справи документами (зокрема, актами готовності до опалювального періоду від 13.08.2015р., від 02.08.2016р., актами промивки системи центрального опалення від 19.08.2015р. та від 23.08.2016р., актами вводу в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 22.09.2016р.) підтверджено факт її постачання відповідачеві, що свідчить про надання позивачем та споживання відповідачем послуг з теплопостачання.

7.6 Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд виходив з того, що позов заявлено на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (ЦК України), але з огляду на те, що між сторонами фактично склалися договірні правовідносини названі правові норми не підлягають застосуванню з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.09.2014 у справі № 6-122цс14 та від 25.02.2015 у справі № 3-11гс15. Тобто, наведена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України .

7.7. Як вірно зазначив у своїй постанові суд апеляційної інстанції, відсутність між сторонами укладеного договору за наявності доказів надання відповідних послуг не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013р. у справі № 6-59цс13). Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015р. у справі №6-582цс15 наведено правову позицію, згідно з якою позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з огляду на принципи господарського судочинства, зокрема, рівності сторін перед законом і судом (ст. 7 ГПК України), верховенства права (ст. 11) змагальності (ст. 13) та диспозитивності господарського судочинства (ст. 14), суд дійшов висновку, що Позивач у встановлений ГПК України спосіб, належними та допустимими доказами не довів факт укладення договору з Відповідачем або виникнення фактичних договірних відносин з Відповідачем щодо постачання теплової енергії, а отже і не довів і факту виникнення та наявності заборгованості у Відповідача за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2017р. по жовтень 2018р. у розмірі 14498,50 грн., а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено: 22.11.2019р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.