Постанова

від 19.03.2020 по справі 908/2542/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2020 року м.Дніпро Справа № 908/2542/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 року, ухвалене суддею Проскуряковим К.В., повний текст якого складений 22.11.2019 у справі №908/2542/19

за позовом Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району, м. Запоріжжя

про стягнення 14 498,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року до Господарського суду Запорізької області звернувся Концерн "Міські теплові мережі" з позовною заявою до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району про стягнення заборгованості у розмірі 14 498,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов"язків щодо оплати отриманої за період з жовтня 2017 по жовтень 2018 року теплової енергії (по особовому рахунку № 650467). При цьому позивач зазначив, що всупереч вимог законодавства щодо договірної природи поставки теплової енергії, відповідач (споживач), як власник нежитлового приміщення цокольного поверху №57 літ.А-4, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 71, не уклав з Концерном "Міські теплові мережі" відповідного договору купівлі-продажу теплової енергії у воді, в той же час, надіслані на його адресу позивачем 21.11.2018 рахунки та акти наданих послуг за спірний період не підписав та не повернув, заборгованості не сплатив, чим порушив приписи законодавства та умови діючого договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 у справі №908/2542/19 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що погоджується з висновками суду щодо помилковості власних доводів про належність приміщення по вул. Фортечна, 71, на праві приватної власності Відповідачу, виходячи з рішення Господарського суду Запорізької області № 908/319/17 від 11.04.2017, вказує, що в позовній заяві була допущенна описка, а саме, - зазначено право приватної власності, замість право оперативного управління. В той же час, до позовної заяви був наданий лист № 1000/04 від 20.11.2018, відповідно до якого, згідно інформаційної довідки департаменту комунальної власності міста, спірне нежитлове приміщення знаходиться у господарському віданні КП "Комбінат комунальних підприємств Жовтневого району". Виходячи з аналізу норм Господарського кодексу України, зокрема, ст.ст.136, 137, апелянт зауважує, що суб`єкти права оперативного управління відповідають за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у їх розпорядженні, таким чином, вважає вірним Відповідачем по справі саме Комунальне підприємство "Комбінат комунальних підприємств Жовтневого району" як особа, що здійснює управління цим приміщенням.

Також апелянт зауважує, що в позовній заяві ним вказувалось, що приміщення Відповідача знаходиться в жилому будинку, а отже, факт отримання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської Ради про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018 років. Звертає увагу, що відповідачем не було жодного разу надано заперечення щодо нарахувань та наданих йому актів та рахунків за теплову енергію.

Підкреслює, що судом невірно встановлений факт відсутності наданої послуги в приміщення Відповідача, а також те, що Комунальне підприємство "Комбінат комунальних підприємств Жовтневого району" не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався; про надання строку для подання відзиву повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду від 20.01.2020 про відкриття апеляційного провадження, яке повернулось до суду з формулюванням "за закінченням встановленого строку зберігання".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2020 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Березкіна О.В., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 року у цій справі; з урахуванням ціни спору та положень ч.5 ст.12, ч.10 ст.270 ГПК України, справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Згідно позовної заяви, відповідач - КП "Комбінат комунальних підприємств Жовтневого району" всупереч вимогам Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією не уклав з позивачем - Концерном "Міські теплові мережі" договір купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді; облік відпущеної теплової енергії здійснювався Позивачем по особовому рахунку №650467; об`єкт теплопостачання - нежитлове приміщення цокольного поверху № 57 літ. А-4, загальною площею 197,3 кв.м. розташоване у житловому будинку № 71 по вул. Фортечній у м. Запоріжжі, належить на праві приватної власності Відповідачу з вересня 2017 року, на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області № 908/319/17 від 11.04.2016.

Заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, наданих Концерном "Міські теплові мережі" Споживачу за вказаною адресою за період з жовтня 2017 по жовтень 2018 року, становить 14498,50 грн.; Боржник за вказаний період жодних оплат за наданні послуги не здійснював.

21.11.2018 позивачем на адресу Відповідача надіслано єдиний зведений рахунок від 31.10.2018 та єдиний зведений акт приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2018 з жовтня 2017 по жовтень 2018 року на загальну суму 14498,50 грн. та повідомлено про суму заборгованості, що підтверджується супровідним листом №1000/04 від 20.11.2018, фіскальними чеками, реєстром відправки кореспонденції (а.с.10-12).

Відповідь на адресу Позивача не надходила, акт приймання-передачі з його боку не підписано на адресу Позивача не повернуто.

07.08.2019 Позивач направив на адресу Відповідача вимогу від 05.08.2019 за № 860-04 щодо погашення заборгованості за теплову енергію за вказаний період на суму 14498,50 грн., а також щодо заборгованості, яка виникла на підставі укладеного з Відповідачем договору від 08.10.2018 № 650467 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді за період з листопада 2018 по квітень 2019 року у сумі 44248,76 грн. (а.с.13-14). Однак, належним чином завіреної копії вказаного договору Позивачем суду не надано.

З урахуванням непогашення відповідачем існуючої заборгованості за період з жовтня 2017 по жовтень 2018 року на суму 14 498,50 грн., позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Також при розгляді справи судом першої інстанції згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 908/319/17, на яку послався позивач в обґрунтування належності відповідачу на праві власності приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 71, встановлено наступне.

11.04.2017 Господарським судом Запорізької області прийнято рішення, а не ухвалу, відповідно до якого Запорізька міська рада, м. Запоріжжя звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга", м. Запоріжжя про розірвання договору оренди від 14 вересня 2006 року нежитлового приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57, та про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57, загальною площею 197,3 кв.м., шляхом виселення Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга".

Відповідно до встановлених обставин справи, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 84/46 від 26.02.1999 Комбінату комунальних підприємств Жовтневого району м. Запоріжжя було передано в оперативне управління (баланс) нежитлове приміщення площею 229,25 кв.м. по вул. Грязнова, 71 (перейменовано на вул. Фортечну).

Наказом № 118 від 03.05.2006 Управління комунальної власності Запорізької міської ради надало згоду Комбінату комунальних підприємств Жовтневого району на передачу в оренду нежитлового приміщення № 57 підвалу (літ. А-4) по вул. Грязнова, 71 Громадській організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" строком на п`ять років.

14.09.2006 між Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району (Орендодавцем, третьою особою у справі) та Громадською організацією "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" (Орендарем, відповідачем у справі) було укладено договір оренди майна, що є об`єктом права комунальної власності (надалі - Договір оренди), який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1791.

За змістом п. 1.3 Договору, об`єкт оренди належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно /серія ЯЯЯ № 507654/, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 12.08.2006. Право власності зареєстровано Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 23.08.2006.

Відносини щодо надання в оренду майна, яке перебуває в комунальній власності, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом України, іншими законами та підзаконними актами.

З урахуванням приписів ст. 2, ч.3 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд дійшов висновку, що Запорізька міська рада обґрунтовано скористалась наданим їй Законом правом щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди та про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, шляхом виселення орендаря.

Судом у справі № 908/319/17 позовні вимоги задоволені: розірвано договір оренди від 14.09.2006 нежитлового приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 71, прим. 57, укладений між Комбінатом комунальних підприємств Жовтневого району та Громадською організацією "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга", усунуто перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна/ Грязнова, буд. 71, прим. 57, загальною площею 197,3 кв. м., шляхом виселення Громадської організації "Асоціація Майстрів Боді-Білдінга" на користь Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

З урахуванням положень ч.4 ст.75 ГПК України суд першої інстанції визнав факти, встановлені у справі № 908/319/17 щодо спірного об"єкту і відповідача у цій справі, преюдиціальними.

Тож господарський суд у даній справі зазначив, що відповідача було залучено до участі у справі №908/319/17 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, як балансоутримувача вказаного нерухомого майна, яке перебуває у нього на праві оперативного управління; а зазначене рішення не змінювало правовий статус цього приміщення, та не визнавало на нього право приватної власності за Комунальним підприємством "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району м. Запоріжжя і вказане майно не вибувало з власності Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичне позадоговірне надання відповідачу послуг, визначення строку розрахунків та порушення такого строку відповідачем. При цьому, окрім невірного визначення особи Відповідача у цій справі та відсутність обґрунтування підстав стягнення заборгованості з балансоутримувача, а не власника нерухомого майна, суд джійшов висновку, що Позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, яким, за встановленого судом факту відсутності укладеного договору, мають бути норми законодавства, якими врегульовано набуття та збереження майна без достатніх правових підстав, зокрема глави 83 ЦК України.

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Концерн "Міські теплові мережі" діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила №1198), Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами України.

Позивач є монополістом відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з частиною другою статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Аналогічні положення містяться у пункті 3 Правил №1198, відповідно до якого споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Матеріалами цієї справи встановлено та не заперечується позивачем, що договору між сторонами у заявлений період (з жовтня 2017 по жовтень 2018 року) не існує.

В той же час, частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

При цьому відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13).

Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням матеріалами справи факту її поставки споживачу, останній не звільняється від оплати такого товару.

Згідно матеріалів даної справи, Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів дійсної поставки теплоносія за спірною адресою, зокрема: ним не доведений факт, що система опалення об`єкта теплопостачання є відокремленою або не відокремлена від системи опалення житлового будинку, що має підтверджується Актом обстеження системи теплоспоживання об`єкту теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, договірними тепловими навантаженнями з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання Споживача у розрахунковому періоді, актами готовності до опалювального періоду, актами промивки системи центрального опалення, актами вводу в експлуатацію приладу обліку теплової енергії , тощо.

Крім того, позивачем не доведено, що відповідачу направлялись помісячні рахунки про сплату поточних платежів за спожиту теплову енергію, з визначеною датою їх оплати, та, відповідно, простроченням оплати. Як вже зазначалось вище, лише 21.11.2018 на адресу Відповідача ним було надіслано єдиний зведений рахунок від 31.10.2018 та єдиний зведений акт приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2018 з жовтня 2017 по жовтень 2018 року на загальну суму 14498,50 грн. та повідомлено про суму заборгованості; при цьому акт приймання-передачі з боку відповідача не підписаний, на адресу Позивача не повернутий.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів фактичної поставки теплоносія за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 71, в нежитлове приміщення цокольного поверху №57 літ.А-4, є обґрунтованими висновки господарського суду щодо недоведеності позивачем, за відсутності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії, наявності фактичних відносин між сторонами, які виникають із вказаного виду договору.

Посилання скаржника, що оскільки приміщення відповідача знаходиться в жилому будинку, а отже, факт отримання теплової енергії підтверджується рішеннями Запорізької міської Ради про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018 років, а також що відповідачем не було жодного разу надано заперечення щодо нарахувань та наданих йому актів та рахунків за теплову енергію не приймаються колегією суддів, оскільки не ґрунтується на нормах права стосовно доказовості певних обставин справи та є вільним тлумаченням позивачем норм процесуального права.

В той же час, колегія суддів не може погодитись з висновком господарського суду про невірне визначення особи відповідача у цій справі, з огляду на наступне.

Як правильно встановив суд першої інстанції, та з чим погодився апелянт, зазначивши, що вказане є опискою, нежитлове приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова (перейменована у вул. Фортечна), буд. 71, прим. 57, належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно /серія ЯЯЯ № 507654/, виданого Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 12.08.2006, зареєстрованого Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 23.08.2006, за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 84/46 від 26.02.1999 передано в оперативне управління (баланс) Комунальному підприємству "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району м. Запоріжжя.

Згідно довідки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач є комунальним підприємством, засновником якого є запорізька міська рада.

За приписами ч.1, 3 ст.78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (ч.1 ст.78 ГК України).

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном , закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

За приписами ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, як право власності, так і право оперативного управління поєднує можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

За нормами ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов`язує.

Отже, наявність у відповідача майна в оперативному управлінні не звільняє останнього від утримання такого майна.

Згідно зі ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).

Таким чином, з урахуванням наведених норм права, що регламентують поняття власності та оперативного управління, визначення поняття відповідач, цілком правомірним та обґрунтованим є зазначення відповідачем у цій справі особи, в оперативне управління якої (тобто, володіння, користування і розпорядження, зі всіма наслідками відповідальності за таке майно) було передане міською радою майно - нежитлове приміщення підвалу літ. А-4, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова (перейменована у вул. Фортечна), буд. 71, прим. 57, заборгованість за поставку теплової енергії в яке є предметом спору у цій справі.

Тому висновок господарського суду про невірне визначення відповідачем у цій справі Комунальне підприємство "Комбінат комунальних підприємств" Жовтневого району, з огляду на те, що власником є територіальна громада в особі Запорізької міської ради, не відповідає вищенаведеним нормам матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є вірними.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком суду про невірне обрання позивачем способу захисту свого порушеного права, який послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.09.2019р. у справі № 904/6293/17, з наступних підстав.

Приписами ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Позивач у цій справі звернувся з позовом про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію, при цьому посилався саме на норми зобов"язального права, що регулюють договірні відносини теплопостачання. Як встановлено судом та не заперечується позивачем договору між сторонами укладеного не було.

В той же час, з посиланням на правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.09.2019 у справі № 904/6293/17, суд першої інстанції вказав, що за встановленого судом факту відсутності укладеного договору, мають бути норми законодавства, якими врегульовано набуття та збереження майна без достатніх правових підстав, зокрема глави 83 ЦК України.

Колегія суддів наголошує, що судом здійснене невірне трактування правової позиції, висловленої Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.09.2019 у справі № 904/6293/17. Зокрема, у згадуваній справі позов теплопостачальним підприємством був заявлений саме на підставі ст..ст.1212, 1213 ЦК України, оскільки у позивача з відповідачем не був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії. Втім, касаційний суд наголосив, що за відсутності укладеного між сторонами договору, втім, доведення матеріалами справи фактичного виникнення між сторонами договірних відносин з поставки теплової енергії, норми ст.1212 ЦК України застосуватись не можуть, оскільки договірний характер відносин виключає можливість застосування вказаної статті.

В даній же справі, позивач, наголошуючи, що між сторонами не існує договору купівлі-продажу теплової енергії у спірний період, втім, наводив доводи, що фактично здійснював таку поставку (тобто, погоджувався з тим, що між сторонами виникли фактичні відносини, які виникають із договору постачання теплової енергії).

За приписами п.1 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

З огляду на те, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи здійснив правильний висновок про недоведеність матеріалами справи позовних вимог позивача та прийняв правильне остаточне рішення у справі, втім, дійшов неправильного висновку про невірне визначення позивачем особи відповідача у цій справі та невірне обрання позивачем способу захисту порушеного права, в зв"язку з чим доводи апеляційної скарги частково є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, змінивши рішення в мотивувальній частині в редакції цієї постанови, решту рішення залишити без змін.

З урахуванням того, що резолютивна частина рішення не змінюється, тобто рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Оскільки загальна ціна позову становить 14 498,50 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 у справі №908/2542/19 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 у справі №908/2542/19 - змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 у справі №908/2542/19 - залишити без змін.

Судові витрати Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна