Рішення

від 14.11.2019 по справі 200/9177/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2019 р. Справа№200/9177/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В.,

при секретарі судового засідання Скрипник К.О.,

за участю:

представника позивача - Лозового В.Г.,

представник відповідача - Довбиш В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Академічна, 25), з позовними вимогами:

- стягнути з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік, відповідно до п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 у розмірі 2568,08 грн.;

- зобов`язати Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати на користь позивача суму середнього заробітку згідно ст.117 КЗпП з 01.05.2015 року за увесь час затримки по день фактичного розрахунку і стягнути цю суму з відповідача на його користь.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.04.2015 року згідно наказу №136 о/с ГУ МВС України в Донецькій області позивача було звільнено з ОВС. Наказом №6 о/с від 20.03.2019 року було внесено зміни до наказу №136 о/с, та зазначено, що вислуга років на 30.04.2015 року у календарному обчисленні - 27 років 03 місяця 07 днів, для виплати одноразової грошової допомоги - 06 років 05 місяців 14 днів. Позивач зазначає, що 26.04.2019 року отримав на картковий рахунок 9348,97 грн., та вважав, що отримав грошову допомогу при звільненні, яку не виплатили при звільненні у 2015 року. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію за невикористану відпустку у рік звільнення у розмірі 2568,08 грн. Крім того, вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток з 01.05.2015 року за весь час затримки належних виплат по день фактичного розрахунку, відповідно до ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач позовні вимоги не визнав та надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки немає, оскільки наказом ГУМВС України в Донецькій області про звільнення позивачу не було оголошено кількість діб невикористаної в році звільнення (2015) відпустки. Крім того зазначає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, з огляду на те, що така відповідальність передбачена нормами загального законодавства - Кодексу законів про працю України. Також, Законом України Про Національну поліцію встановлено, що порядок проходження служби в Національній поліції регламентується спеціальним законодавством, а саме Законом України Про Національну поліцію , яким не передбачено проведення таких виплат. Зазначає, що позивач протягом певного часу не звертався до Краматорського МВ щодо ненарахування та невиплати йому належних коштів. За цей період сталась ліквідація органу, в якому він працював. З урахуванням наведеного, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/9177/19-а. У задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відмовлено. Призначено підготовче засідання на 26.09.2019 року на 11 год. 00 хв. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за адресою: 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1. Забов`язано відповідача надати (оригінали для огляду та копії для долучення до матеріалів справи): матеріалів особової справи ОСОБА_1 ; довідку щодо розміру середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивача.

У судовому засіданні 26.09.2019 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву у підготовчому засіданні до 16.10.2019 року до 12:00 год.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №200/9177/19-а на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання по справі на 29.10.2019 року на 10 год. 30 хв.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2019 року об 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 14.11.2019 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 14.11.2019 року до 14:00 год.

Представник позивача у судовому просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у адміністративному позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , громадянин України відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 1994 року по 30.04.2015 року працював в органах внутрішніх справ, останнє місце роботи - Краматорський міський відділ Головного управління МВС України в Донецькій області.

29.04.2015 року наказом №136 о/с ГУ МВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 ж (за власним бажанням) підполковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника міського відділу - начальника міліції громадської безпеки Краматорського міського відділу з 30.04.2015 року, встановивши у квітні 2015 року премію у розмірі 115 %.

Відповідно до довідки №31-2019 л/к від 07.11.2019 року Краматорського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області на момент звільнення позивачу було виплачено грошове забезпечення у сумі 6959,17 грн.

20.03.2019 року наказом №6 о/с лк ГУ МВС України в Донецькій області внесено зміни до наказів ГУМВС України в Донецької області від 29.04.2015 року №136 о/с у частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника міського відділу - начальника міліції громадської безпеки Краматорського міського відділу. Вважати вислугу років на 30 квітня 2015 року у календарному обчисленні - 19 років 04 місяці 19 днів, у пільговому обчисленні - 27 років 03 місяці 07 днів, для виплати одноразової грошової допомоги - 06 років 05 місяців 14 днів.

Згідно виписки по картковому рахунку акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк ОСОБА_1 , 26.04.2019 року останній отримав 9395,95 грн. від Краматорського МВГУМВСУ в Донецькій області.

Позивач 12.06.2019 року звернувся з листом до начальника Краматорського ВПГУНП в Донецькій області щодо розміру грошового забезпечення та нарахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в рік звільнення.

Листом Краматорського МВ ГУМВС в Донецькій області від 19.06.2019 року №17-2019л/к повідомлено ОСОБА_1 , що на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20.03.2019 року №6 о/с йому у квітні 2019 року була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 9547,20 грн. Крім того зазначено, що у зв`язку з тим, що в наказі про звільнення не було визначено кількість діб за невикористану в році звільнення відпустку, зазначена компенсація не нараховувалась та не виплачувалась.

З наданої Краматорським міським відділом Головного управління МВС України в Донецькій області довідки від 11.10.2019 року №212/12-л/к вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2015 року по 30.04.2015 року в черговій відпустці не перебував.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року №565-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №565-ХІІ), особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Частиною 1 ст.18 Закону №565-ХІІ визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №565-ХІІ, форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896, (в редакції від 29.05.2015 року, втрата чинності 13.12.2016 року) затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499).

Пунктом 1.5 Інструкції №499 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Відповідно до абз.1 п.1.6 Інструкції №499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно п.2.2.2 п.2.2 розділу ІІ Інструкції №499 конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду.

Нормою, що регулює оплату праці працівників є Закон України "Про оплату праці" та КЗпП України.

Аналізуючи зміст ч.2 ст.233 КЗпП, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.05.2019 року в справі №816/1791/17.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015 рік, суд зазначає наступне.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до п.49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

За приписами п.51 Положення, тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

Згідно ст.52 Положення №114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Відповідно до п.56 Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Крім того, відповідно до пп.3.4.8 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", за бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

За правилами абз.2 п.56 Положення №114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, до спірних правовідносин перш за все необхідно застосовувати положення спеціального законодавства. Проте, у випадку неврегульованості певних правовідносин, останнім необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, зокрема, ті, що містяться у Кодексі законів про працю України.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про те, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015 рік є протиправною та такою, що грубо порушує законні права та інтереси позивача.

Згідно з абз.1 п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Таким чином, Порядком №100 визначена спеціальна процедура обчислення середнього заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до абз.1 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Абзацем4 п.3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з абз.1 п.7 Порядку №100 нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував стосовно порядку здійснення позивачем розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік. При цьому зазначив, що оскільки в наказі ГУ МВС України в Донецькій області про звільнення позивача кількість діб не зазначено, підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки у відповідача немає.

Враховуючи висновок суду про те, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015 рік є протиправною, відсутність заперечень відповідача щодо порядку розрахунку грошової компенсації, з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача слід стягнути компенсацію за невикористану відпустку у рік звільнення у розмірі 2568,08 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2015 роки тривалістю 8 діб у розмірі 2 568,08 грн., є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2015 року, суд зазначає наступне.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988) та Порядком №260.

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абз.2 п.2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 року №95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст.43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі №21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби.

Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом встановлено, і ці обставини не заперечувались сторонами, що відповідач 26.04.2019 року перерахував на ім`я позивача кошти в розмірі 9348,97 грн.

При розгляді даної справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік у розмірі 2568,08 грн.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування ст.117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Таке правозастосування відповідає висновкам, висловленим Верховним Судом України в постанові від 18.07.2018 року (справа №825/325/16), від 30.10.2019 року (справа №806/2473/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні положення передбачено приписами ч.5 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З наявної в матеріалах справи довідки відповідача про грошове забезпечення позивача, вбачається що одноденний розмір грошового забезпечення складає 232,89 грн.

Загальна кількість робочих днів, з дня звільнення позивача по день ухвалення судом рішення (з 01.05.2015 року по 14.11.2019 року) склала 1137 робочих днів.

Загальна кількість робочих днів, з дня звільнення позивача по день перерахування на ім`я позивача коштів в розмірі 9348,97 грн.(з 01.05.2015 року по 26.04.2019 року) склала 1000 робочих днів.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 01.05.2015 року по 26.04.2019 року складає 11917,05 грн. (2568,08 грн. + 9348,97 грн.) / 232890 грн. ((232,89 грн. *1000 днів) середній заробіток за весь час затримки розрахунку в період з 01.05.2015 року по 26.04.2019 року) *100 = 5,12%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,12% за період з 01.05.2015 року по 26.04.2019 року становить: 232,89 грн. (середньоденна заробітна плата позивача)*5,12% = 11,92 грн.; 11,92 грн. *1000 (робочих днів затримки розрахунку) = 11920 гривень.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.04.2019 року по 14.11.2019 року складає 2568,08 грн. / 31905,93 грн. ((232,89 грн. *137 днів) середній заробіток за весь час затримки розрахунку в період з 26.04.2019 року по 14.11.2019 року) *100 = 8,04%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,04% за період з 26.04.2019 року по 14.11.2019 року становить: 232,89 грн. (середньоденна заробітна плата позивача)*8,04% = 18,72 грн.; 18,63 грн. *137 (робочих днів затримки розрахунку) = 2564,64 грн.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 14484,64 грн. (11920 грн.+2564,64 грн.) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Таке правозастосування відповідає висновкам, висловленим Верховним Судом України в постанові від 30.10.2019 року (справа №806/2473/18).

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд виходить з такого.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами стягнути з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік, відповідно до п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 у розмірі 2568,08 грн.; зобов`язати Краматорський МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати на користь позивача суму середнього заробітку, згідно ст.117 КЗпП з 01.05.2015 року за увесь час затримки по день фактичного розрахунку і стягнути цю суму з відповідача на його користь.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з положеннями ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

У контексті вищезазначеного суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено п.1 ст.1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі Ромашов проти України від 27.07.2004 (№67534/01).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 (№ 60750/00).

Враховуючи наведене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що для належного захисту прав позивача, адміністративний позов необхідно задовольнити з урахуванням положень ч.2 ст.9 КАС України, ч.2 ст.117 КЗпП України шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік у розмірі 2568,08 грн., та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.05.2015 року по 14.11.2019 року у розмірі 14484,64 грн.

Обов`язок проведення компенсації виникає після припинення трудових відносин, а тому відсутні підстави допускати до негайно виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Академічна, буд.25, ЄДРПОУ 08671509) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік у розмірі 2568,08 грн.

Стягнути з Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.05.2015 року по 14.11.2019 року у розмірі 14662,31 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14.11.2019 року.

Повний текст рішення складено 22.11.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька