Рішення

від 22.11.2019 по справі 420/3719/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3719/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Буяклу Н.Я. (представник за ордером)

третя особа: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача товариство автомобілістів Гвардієць про визнання протиправним та скасування рішення № 623-VII від 24.01.2019 р., зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 листопада 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, з урахуванням доповнень (вх. № 30763/19 від 28.08.2019р.), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 623-VII від 24.01.2019 р.;

зобов`язати Чорноморську селищну раду Лиманською району Одеської області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України, а саме - 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою від 24.06.2019 р. у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Ухвалою від 02.07.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 17.07.2019 р.

Ухвалою суду від 17.07.2019 р., яку занесено до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 28.08.2019р. у зв`язку з неявкою позивача та відсутністю відомостей щодо належного повідомлення останньої про дату, час та місце судового засідання.

Ухвалою суду від 28.08.2019р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання. Призначено підготовче засідання по справі на 23.09.2019 р.

Ухвалою суду від 23.09.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство автомобілістів Гвардієць ; оголошено перерву до 15.10.2019р. для виклику третьої особи та направлення на адресу останньої позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 15.10.2019р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 31.10.2019 р.

У підготовче засідання 31.10.2019р. з`явився позивач, відповідач та третя особа до судового засідання не з`явилися, явку представників не забезпечили, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 31.10.2019р., яку занесено до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено за відсутності доказів поважності причин неявки в судове засідання.

Ухвалою суду від 31.10.2019р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.11.2019 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням відповідача № 623-VII від 24.01.2019 р. позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (в межах смт. Чорноморське). Позивач вважає зазначене рішення протиправним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, оскільки клопотання позивача від 21.03.2018р. відповідало приписам ст. 118 ЗК України. Посилання відповідача на приписи ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності є незаконним, оскільки зазначена норма надає суб`єкту владних повноважень можливість відмови в разі відсутності плану зонування населеного пункту, а в даному випадку наявний план зонування смт. Чорноморське. Оскаржуваним рішенням відповідач повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з тих самих підстав, що й попереднім рішенням від 11.04.2018р., яке визнано протиправним та скасоване за наслідками судового оскарження. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 22.03.2018р. у справі № 823/795/17, та повторну відмову у задоволенні клопотання позивача з тих самих підстав, акцентуючи увагу на необхідності ефективного захисту прав позивача, останній просив зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що згідно ч.3 ст. 24, п. 6-1 розділу V Закону України Про регулювання містобудівної діяльності з 01.01.2015р. заборонено надання земельних ділянок для містобудівних потреб, якщо для відповідної території не розроблений план зонування території або детальний план. Враховуючи, що обрана позивачем земельна ділянка розташована у зсувній зоні берегової смуги Чорного моря, проведення будівництва на ній не допускається до проведення берегоукріплювальних робіт. Рішення Чорноморської селищної ради народних депутатів № 19/П від 07.09.1994р. щодо відведення земельної ділянки розміром 6 га в районі смт Чорноморське СВА Каскад для гаражної діяльності жодного відношення не має до вказаної земельної ділянки. Рішенням виконкому Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 58 від 17.03.2000р. Про виділення земельної ділянки під гаражі була надана згода на вибір земельної ділянки під гаражами в довгострокову оренду загальною площею 5,83 га строком на 10 років при умові надання головою товариства автомобілістів Гвардієць проекту відводу земельної ділянки, який так і не було надано на затвердження ради.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться на території та у фактичному користуванні товариства автомобілістів Гвардієць . Враховуючи відсутність детального плану та плану зонування, мешканці смт. Чорноморське не мають можливості оформити право власності на існуючі гаражі. Рішенням відповідача № 559-VII від 23.10.2018р. визначено розробити детальний план території розміщення гаражів на земельній ділянці площею 8,00 га, джерелом фінансування якого є Товариство автомобілістів Гвардієць , в зв`язку з чим укладено договір № 02/11-2018 від 19.11.2018р. для проведення проектних робіт на розробку детального плану території розміщення гаражів. Крім того, позивач у 2017р. перестала сплачувати членські внески як член Товариства автомобілістів Гвардієць , у зв`язку з чим рішенням останнього від 05.08.2017р. була виключена з його складу.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Третя особа до судового засідання явку представника не забезпечила, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином та завчасно.

24.10.2019р. (вх. № 39232/19) від товариства автомобілістів Гвардієць надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

21.03.2018 р. позивач звернулася до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення гаражу по АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,0078 га за рахунок земель Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області, яке отримано відповідачем 21.03.2018 р. До клопотання позивачем додано: копії паспорта громадянина України, ідентифікаційного номеру та графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області №467-VII від 11.04.2018 р. позивачу відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання, у зв`язку із невідповідністю наданих документів вимогам п. 7 ст. 118 ЗК України, а саме: відсутність детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в межах смт. Чорноморське Лиманського району, Одеської області (а.с. 56).

Позивач, не погодившись з правомірністю відмови йому в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, оскаржив її в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2019р. у справі № 815/1983/18, яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018р. залишено без змін, визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 467-VII від 11.04.2018р.; зобов`язано Чорноморську селищну раду Лиманського району Одеської області повторно розглянути клопотання від 21.03.2018 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України.

Рішенням Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 623-VII від 24.01.2019 р. Про повторний розгляд клопотання громадянки України ОСОБА_1 за № О-41-29/250 від 21.03.2018р. на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2019р. у справі № 815/1983/18, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018р. у справі № 815/1983/18, за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 № О-41-29/250 від 21.03.2018р. відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради (в межах смт. Чорноморське) у зв`язку з невідповідністю наданих документів п. 7 ст. 118 ЗК України, а саме: відсутністю містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки, точна площа та межі, відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки (а.с. 13).

Вважаючи протиправним зазначене рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально - фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ст.ст. 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Статтею 12 ЗК України врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч.3 ст. 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктом б ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. д ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст. 118 ЗК України).

Згідно ч.2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №813/481/17, від 18.10.2018 р. у справі №527/43/17, від 25.02.2019 р. у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 р. у справі №263/16221/17.

При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №545/808/17.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Однак, рішенням Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 623-VII від 24.01.2019 р. позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради (в межах смт. Чорноморське) у зв`язку з невідповідністю наданих документів п. 7 ст. 118 ЗК України, а саме: відсутністю містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки, точна площа та межі, відсутнє погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки.

Тобто фактично відмова відповідача мотивована: 1) відсутністю містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ); 2) не зазначенням точної адреси розташування земельної ділянки, точної площі та межі; 3) відсутністю погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

По-перше, відсутністю містобудівної документації - детального плану або плану зонування території розміщення гаражів в смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ) позивач обґрунтовував рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області №467-VII від 11.04.2018 р., яке визнано в судовому порядку протиправним та скасовано (рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2019р. у справі № 815/1983/18, що набрало законної сили).

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.7 ст.1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівна документація це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 16 вказаного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності :

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон;

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до ст. 18 Закону план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Згідно зі ст.19 вказаного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації І функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9)порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території). Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Згідно матеріалів справи, рішенням Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області №404-V від 18.07.2008р. затверджено Генеральний план селища Чорноморське Комінтернівського району Одеської області (а.с. 106).

29.03.2013р. Чорноморською селищною радою Комінтернівського району Одеської області прийнято рішення № 414-VI Про розроблення проекту внесення змін до Генерального плану селища Чорноморське Комінтернівського району Одеської області (а.с. 108-109).

При вирішенні спору судом враховано, що рішенням Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 26-VII від 27.11.2015р. затверджено проект Внесення змін до генерального плану смт. Чорноморське Комінтернівського району Одеської області у зв`язку з розміщенням об`єктів транспортної інфраструктури морського транспорту на земельній ділянці загальною площею 38,9994 га та розміщення гаражів на земельній ділянці площею 8,00 га (в межах населеного пункту) (а.с.66, 85).

Зі змісту виписки з протоколу № 5 від 18.11.2015р. архітектурно -містобудівної ради відділу містобудування та архітектури Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області вбачається, що ділянка площею 8,00 га знаходиться на західному кордоні населеного пункту, сельбищно рекреаційний район, пункт має в плані складну форму, розділену на два об`єми і витягнутих до берегової лінії. На даний час на ділянці розміщена автостоянка товариства автомобілістів Гвардієць . Розміщення розпочалось в 70-х роках ХХ століття. Гаражі збудовано з кам`яних матеріалів та металевих конструкцій, усі інженерні комунікації діючі (а.с. 67-69).

Чорноморською селищною радою Лиманського району Одеської області вирішено розробити детальний план території розміщення гаражів на земельній ділянці орієнтовною площею 8,000 га в межах смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області (рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 559-VI від 23.10.2018р.) (а.с. 110-111).

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постановах 31.10.2019 р. у справі №607/4538/16-а, від 23.10.2019 р. у справі №392/1004/17(2-а/392/96/17).

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 545/808/17, від 22.05.2018 р., 468/1263/17-а; від 11.06.2019 р. у справі №826/841/17.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі 509/4722/16-а та від 29.08.2019 р. у справі №540/2441/18.

По-друге, доводи відповідача щодо не зазначення позивачем точної адреси розташування земельної ділянки, точної площі та межі не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно п. 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010р., межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Стосовно належності графічного матеріалу вимогам закону, то законодавством не визначені вимоги до графічного матеріалу на якому має бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Таким чином, з вказаного вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з посиланням на ст. 118 ЗК України та з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України, а відповідно, іншої можливості подання схеми розташування земельної ділянки законодавством не передбачено.

По-третє, посилання відповідача щодо відсутності погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки судом до уваги не беруться, оскільки з аналізу змісту приписів ч. 6 ст. 118 ЗК України вбачається, що громадянами, зацікавленими в одержанні безоплатно у власність відповідної земельної ділянки, разом з клопотанням подається погодження землекористувача саме у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

Доводи товариства автомобілістів Гвардієць щодо виключення позивача із товариства в зв`язку з несплатою членських внесків жодним чином не свідчать про правомірність рішення, яке є предметом оскарження у даній справі, оскільки ані відповідачем, ані третьою особою на надано до суду належних доказів того, що станом на момент звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою (21.03.2018 р.) товариство автомобілістів Гвардієць є землекористувачем відповідної земельної ділянки.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо правомірності оскаржуваного рішення з посиланням на тристоронній договір № 02/11/2018р. від 19.11.2018р., оскільки його укладено пізніше, ніж позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення гаражу по АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,0078 га за рахунок земель Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з таким клопотанням позивач звернувся до відповідача 21.03.2018 р.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 58 від 17.03.2000р. Про виділення ділянки під гаражі надано згоду на вибір ділянки під гаражами в довгострокову оренду загальною площею 5,83 га строком на 10 років при умові надання ТА Гвардієць проекту відводу земельної ділянки (а.с. 22).

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що проекту відводу земельної ділянки так і не було надано на затвердження місцевої ради.

Доказів передачі відповідно до вимог чинного законодавства в оренду чи інші види землекористування вказаної земельної ділянки товариству автомобілістів Гвардієць матеріали справи не містять.

Крім того, доводи відповідача щодо необхідності погодження землекористувача для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суперечать його ж доводам щодо неможливості надання такого дозволу, оскільки відповідна ділянка є зсувонебезпечною та проведення на ній будь-якого будівництва заборонено до проведення берегоукріплювальних робіт.

Між тим, надаючи копію інженерно-геологічних вишукувань Протизсувні та берегоукріплювальні роботи на ділянці морського узбережжя в районі гаражів у смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області , датованого 2019р., відповідач всупереч ч.2 ст. 77 КАС України посилається на обставини, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення, та докази в обґрунтування цих обставин, що станом на момент звернення позивача з відповідним клопотанням взагалі були відсутні.

Так, за приписами ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 623-VII від 24.01.2019 р.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Чорноморської селищної ради Лиманською району Одеської області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України, а саме - 30 днів з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Окрім того, в матеріалах справи з приводу даних правовідносин вже наявне рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2019р. у справі № 815/1983/18, що набрало законної сили, яким визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області № 467-VII від 11.04.2018 р.; зобов`язано Чорноморську селищну раду Лиманського району Одеської області повторно розглянути клопотання від 21.03.2018 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений ЗК України.

Однак, відповідач повторно відмовив позивачу у задоволенні клопотання рішенням № 623-VII від 24.01.2019 р.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд у вказаних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача. Підлягають застосуванню у даному випадку висновки суду від 02.07.2019р. у справі № 815/1983/18, згідно яких надано оцінку попередній відмові позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Визначаючи попередню відмову неправомірною та безпідставною, обов`язком суб`єкта владних повноважень є застосування вказаних висновків при повторному розгляді заяви особи і недопущення прийняття рішення на основі тих же підстав, які суд визнав необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В даному випадку не є втручанням суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав позивачу формальну відмову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018 р. у справі №804/1469/17, від 26.02.2019 р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019 р. у справі №2040/6320/18, де зазначено що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)» .

Беручи до уваги наведене, враховуючи повторну відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зважаючи на необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне, з урахуванням відповідних позицій Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, зобов`язати Чорноморську селищну раду Лиманською району Одеської області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України, а саме - 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, слугуватиме належним механізмом недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське; код ЄДРПОУ 05583176), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача товариство автомобілістів Гвардієць ( 67570, ., Лиманський район, ; код ЄДРПОУ 20998970) про визнання протиправним та скасування рішення № 623-VII від 24.01.2019 р., зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське; код ЄДРПОУ 05583176) № 623-VII від 24.01.2019 р.

Зобов`язати Чорноморську селищну раду Лиманською району Одеської області (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське; код ЄДРПОУ 05583176) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України, а саме - 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області (67570, Одеська обл., Лиманський район, селище міського типу Чорноморське; код ЄДРПОУ 05583176) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ Перехідні положення КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.11.2019р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.