Постанова

від 22.11.2019 по справі 817/2887/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа №817/2887/14

адміністративне провадження №К/9901/9081/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року (головуючий суддя-Зозуля Д.П.)

та на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року

у справі №817/2887/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (ДПІ у м. Рівному) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, вимоги та рішення контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, позов задоволено:

- визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області щодо коригування (зменшення показників) податкової звітності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість листопад, грудень 2013 року, січень, лютий 2014 року, яке відбулося на підставі акту планової виїзної перевірки № 112/17-01/ НОМЕР_1 від 16.07.2014 та акту позапланової невиїзної перевірки № 118/1745/ НОМЕР_1 від 04.07.2014, в тому числі, щодо виключення з бази даних результатів автоматичного співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України сум податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, які визначені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад, грудень 2013 року та січень, лютий 2014 року;

- зобов`язано Державну податкову інспекцію у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відобразити в електронних базах податкової звітності по податку на додану вартість дані задекларовані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад, грудень 2013 року та січень, лютий 2014 року;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області № 0001641742 від 30.07. 2014;

- визнано протиправною та скасовано вимогу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) № 030 від 16.07. 2014;

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001661742 від 30.07. 2014;

- присуджено на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 297 грн 25 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили про безпідставність висновків контролюючого органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та витрат, що призвело до заниження податку на додану вартість та єдиного внеску.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивач не надав до перевірки жодних підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарів, робіт/послуг та первинних документів до них.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець у Виконавчому комітеті Рівненської міської Ради, з 14.11.2001 перебуває на обліку в органах державної податкової служби та з 21.10.2013 зареєстрований як платник податку на додану вартість (свідоцтво № 200146810 від 21.10.2013 ).

У період з 24.06.2014 по 01.07.2014 відповідно до наказу ДПІ у м. Рівному № 482 від 23.06.2014, посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 , щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків у січні, лютому 2014 року.

За результатами перевірки складено акт №118/1745/ НОМЕР_1 від 04.07.2014 (далі- Акт перевірки від 04.07.2014).

Як вбачається з Акту перевірки від 04.07.2014, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 встановлено відсутність об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств - постачальників за період січень 2014 року, лютий 2014 року.

- п.185.1, ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті чого встановлено відсутність об`єктів оподаткування по операціях з продажу цих товарів підприємствам -покупцям за період січень-лютий 2014 року

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на доводах посадових осіб відповідача про ненадання позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів.

Контролюючий орган дійшов висновку, що правочини, укладені, між позивачем і ТОВ Харвест Контракт , ТОВ Фірма ІНТЕРПРАЙЗ є безтоварними, тобто здійснені без мети настання реальних наслідків, оскільки перевіркою контрагентів позивача не виявлено документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують оприбуткування та відвантаження контрагентами позивача товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування та уникнення сплати податків до бюджету. Тому, на думку контролюючого органу, правочини укладені з вказаними контрагентами суперечать приписам законодавства, мають ознаки нікчемності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Крім того, у період з 18.06.2014 по 02.07.2014 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період 01.01.2011 по 31.12.2013 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 16.07.2014 №112/07-01/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки від 16.07.2014)

Як вбачається з акту, контролюючим органом встановлено:

- розбіжність у декларації про доходи, з даними про оподаткованого доходу в 2013 році на суму 403 970 грн. Розбіжність виникла порушення позивачем вимог п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.177.2 ст.177 ПК України, в результаті чого донараховано суму податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю у 2013 р. в розмірі 68 902, 54 грн.;

- на порушення п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 Закону України Про збір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , в результаті якого донараховано суму єдиного внеску за 2013 рік у розмірі 24 719, 35 грн;

- на порушення ч.1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України позивачем завищено податковий кредит на суму 424 477 грн., в тому числі за листопад 2013 року - 130 881 грн., за грудень 2013 року - 293 595 грн;

- на порушення ч.1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, п.185.1, ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, а саме ФОП ОСОБА_1 безпідставно віднесено до податкових зобов`язань суму 607 013 грн., в тому числі за листопад 2013 року - 309 774 грн, за грудень 2013 року - 297 239 грн.

Вказані зміни щодо зменшення сум податкового кредиту та зобов`язань, були внесенні до електронної бази даних Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України , що підтверджено представником відповідача.

Як на підставу для неврахування понесених витрат та податкового кредиту контролюючий орган в акті перевірки послався на ненадання позивачем документів, що підтверджують показники декларацій за 2013 рік та на наявність висновків актів перевірки контрагентів позивача, що свідчить про неналежне (протиправне) ведення господарської діяльності з боку даних контрагентів.

На підставі Акта перевірки від 16.07.2014, 30 липня 2014 року ДПІ у м. Рівному прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0001641742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 86 128, 18 грн, в тому числі 68 902, 54 грн за основним зобов`язанням та 17 225, 64 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- вимогу №Ф-030 від 16 липня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 24 719, 35 грн;

- рішення №0001661742 від 30.07.2014 про застосування штрафних санкцій за не вчасну сплату ЄСВ на суму 1 235,97 грн.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1 095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання- з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Абз.2 п. 44.6 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у межах строку визначеного ст. 44 ПК України, подав (повторно) до контролюючого органу усі первинні бухгалтерські документи, однак, зазначені документи відповідачем залишено поза увагою. Вказані обставини підтверджуються запереченнями позивача на акт перевірки №118/1745/ НОМЕР_1 від 04.07.2014 (до якого були додані зазначені первинні документи), копія яких долучена до матеріалів справи з відміткою про отримання їх відповідачем 07 липня 2014 року.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, що подані позивачем 07 липня 2014 року документи мають враховуватись контролюючим органом під час прийняття рішень за результатами перевірки.

Згідно з приписами п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Пунктом 138.1.1. Податкового кодексу визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 статті 198 ПК України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи діяльність позивача в січні-лютому 2014року в розрізі його операцій з окремими контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що на формування податкового кредиту в обумовленому періоді мало вплив проведення позивачем господарських операцій з ТОВ Фірма ІНТЕРПРАЙЗ , ТОВ Харвест Контракт .

Самостійно задекларовані позивачем витрати за 2013 рік, а також податкові зобов`язання та податковий кредит за листопад, грудень 2013 року, сформовані за результатом господарських операцій позивача з ТОВ Фірма ІНТЕРПРАЙЗ , ПП Інформаційно-консалтингова група , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , Красносільського малого приватного підприємства МВА , ФОП ОСОБА_4 , ПП ТК Укр-Петроль , ТОВ УКРБУДРЕММОНТАЖ ІНЖИНІРИНГ , ФОП ОСОБА_5 , ПВКФ ФІАЛКА , ФОП ОСОБА_6 , Гощанський завод продтоварів , ТОВ КАПІТАЛІНВЕСТБУД-77 , ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 .

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як податкові накладні, видаткові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів, товарно-транспортні накладні, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Рівному №0001641742 від 30.07.2014.

Крім того, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За змістом ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

З огляду на не підтвердження в ході судового розгляду справи висновків контролюючого органу про збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваної вимоги ДПІ у м. Рівному №Ф-030 від 16.07.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001661742 від 30.07.2014.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено коригування показників податкової звітності позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що самостійна зміна податковим органом задекларованих платником податків показників у інформаційній системі Податковий блок призвела до порушення прав та інтересів позивача, зважаючи на протиправність прийнятих за результатами перевірки податкового повідомлення, рішення, рішення та вимоги.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № П/811/2507/14.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Скаржником у касаційній скарзі наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.

Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова