Постанова

від 25.11.2019 по справі 912/2160/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2019 року м. Дніпро Справа № 912/2160/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

судді Кузнецов В.О., Чус О.В.

розглянувши без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження апеляційну

скаргу Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан"

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.08.2019 року (повний текст підписано 27.08.2019 року)

у справі № 912/2160/19 (суддя - Бестаченко О.Л., м. Кропивницький)

за позовом Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан", м. Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро", с. Нова Осота Олександрівського району Кіровоградської області

про стягнення 18 039, 79 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 21.08.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" на користь Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" заборгованість у сумі 4 481,43 грн., з яких 1 065,21 грн. - 3 % річних, 3 416,22 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" 274, 40 грн. судових витрат.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.08.2019 року частково та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 12 758,36 грн. та штрафу у розмірі 800,00 грн. В іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати у розмірі 2 881,50 грн. покласти на відповідача.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Висновок суду про те, що договір № 1/49 від 24.08.2017 року був розірваний, не узгоджується із письмовими доказами, а саме з повідомленням № 30 від 02.10.2018 року, за яким позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про припинення дії договору на підставі пункту 10.2 договору. Повідомлення про розірвання дії договору від позивача не надходило. Даний договір не був розірваний. Умови припинення спірного договору визначені договором та не виходили за його межі. Суд в мотивувальній частині рішення також зазначив дату припинення договору - 05.11.2018 року, тобто погодився з позицією позивача, що договір був припинений саме з цієї дати, а не розірваний. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами даний договір був розірваний, оскільки за пунктом 10.2 договору його дія була припинена за вимогою позивача у зв`язку із тим, що відповідач допустив порушення умов взятого на себе зобов`язання та спричинив збитки. Таке право позивача не виходило за межі умов договору та узгоджується із нормами статей 598, 599, 610-612 Цивільного кодексу України. Факт припинення зобов`язання за договором зафіксовано 03.05.2019 року після стягнення в примусовому порядку та перерахунку заборгованості за договором на користь позивача. Тобто, навіть якщо взяти до уваги визнання сторонами обставини припинення умов договору, тоді позивач правомірно діяв нарахувавши штрафні санкції в межах строку, встановленого статтею 232 Господарського кодексу України та за умовами договору, який фактично припинив свою дію 03.05.2019 року. В договорі від 24.08.2017 року № 1/49 сторони погодили можливість розірвання договору в односторонньому порядку, в тому числі з ініціативи виконавця, який має право припинити договір за умови його невиконання іншою стороною умов договору. Таким чином, у разі неотримання відповіді від замовника договір є припиненим за фактом отримання повідомлення від виконавця. Право на нарахування та стягнення пені в розмірі 12 758,36 грн., штрафу в розмірі 800,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 3 416,22 грн., 1 065,21 грн. 3 % річних є правомірним з огляду на те, що саме з вини відповідача було допущено порушення зобов`язання і позивач поніс збитки внаслідок невчасного виконання грошових зобов`язань.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач звертає увагу на те, що він позовні вимоги не визнає, апеляційну скаргу вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що позивач, звертаючись до суду спотворює дійсне правове призначення неустойки та намагається віднайти додаткове джерело отримання невиправданих додаткових прибутків. Позивач нарахував відповідачеві штраф у сумі 800,00 грн., а також пеню за період з 26.11.2018 року по 06.05.2019 року у сумі 12 758,36 грн., тобто застосував договірну неустойку, передбачену пунктами 4.4, 4.5, 7.4 договору про надання охоронних послуг від 24.08.2017 року № 1/49. Разом з тим, позивач своїм листом від 02.10.2018 року № 30, посилаючись на пункт 10.2 договору про надання охоронних послуг від 24.08.2017 року № 1/49, повідомив відповідача про припинення зазначеного договору з 05.11.2018 року. Саме з вказаної дати припинились і зобов`язання сторін по договору. Відповідно нарахування штрафу та пені, передбачених пунктами 4.4, 4.5 та 7.4 договору після дати припинення дії договору є неправомірним. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.10.2018 року у справі № 910/19094/17, пеня є договірною величиною і підлягає застосуванню тільки в період дії договору. Таким чином, вимога про стягнення неустойки (штрафу та пені), що є способом забезпечення виконання зобов`язання (глава 49 Цивільного кодексу України) є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач, скориставшись передбаченими умовами договору оперативно-господарськими санкціями щодо односторонньої відмови від виконання зобов`язання, відмовився від договору про надання охоронних послуг від 24.08.2017 року № 1/49 з 05.11.2018 року.

2.3. Доводи скаржника, викладені в письмових поясненнях.

Позивач в письмових поясненнях звертає увагу на те, що припинення договору, яке мало місце між сторонами, передбачено умовами договору, і таке право сторін договору підкріплюється нормою статті 598 Цивільного кодексу України, а саме - припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Факт припинення договору і припинення зобов`язання не збігаються за висновком суду першої інстанції. Повідомлення позивача про припинення умов договору в дійсності відповідало нормі статті 610 Цивільного кодексу України, за якою визначено право сторони на відмову від зобов`язання в разі його порушення, якщо це встановлено договором. В даному випадку відповідач належно виконав зобов`язаня за договором лише 06.05.2019 року в порядку примусового виконання рішення лише за датою перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, а не раніше та не на дату припинення договору між сторонами. Дії позивача при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав, як учасника договору та сторони взятого на себе зобов`язання є абсолютно правомірними та виходили із змісту та умов договору, тому і нарахування штрафних санкцій передбачено домовленістю сторін та закріплено нормою закону. Реалізувавши свої права за договором позивач не ставив питання про відшкодування збитків, які останній поніс через умисне невиконання відповідачем своїх зобов`язань, оскільки на погашення заборгованості по виплаті заробітної плати перед своїми працівниками позивач взяв кредит та вже є боржником перед банківською установою.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати без повідомлення учасників провадження у справі за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

24.08.2017 року між Приватним підприємством "Спецпідрозділ Кажан" (надалі - виконавець, охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" (надалі - замовник) укладено договір № 1/49 про надання охоронних послуг (надалі - договір), відповідно до умов якого замовник замовляє, а охорона надає охоронні послуги, а саме приймає під охорону майно замовника, яке належить йому на праві власності або знаходиться в його користуванні на законних підставах, про що вказано в Дислокації постів (додаток № 1 до даного договору).

Вид охорони визначається за згодою сторін, як інспекторсько-сторожова служба охорони. Система охорони об`єкту та дислокація постів визначаються охороною та узгоджуються із замовником (пункт 1.2 договору).

Охорона надає послуги з першого дня чинності даного договору, здійснюючи функцію нагляду за об`єктом, що охороняється (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пункту 3.5 договору охорона надає послуги згідно умов і положень визначених: дислокацією (додаток № 1), Інструкції по охороні об`єкта (додаток № 2) та Інструкції про порядок приймання (здавання) об`єктів та окремих приміщень під охорону (додаток № 3).

Загальна ціна договору становить 50 000,00 грн. в місяць згідно додатку № 1 до даного договору. Вартість послуг за звітний місяць складає суму вартостей кількості задіяних та замовлених письмово замовником постів в даному звітному місяці, згідно акту погодження ціни, що є невід`ємною частиною даного договору (пункт 4.1 договору).

Оплата замовником вартості послуг здійснюється щомісячно наступним чином: до 25 числа місяця, що слідує за звітним. Оплата здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми грошових коштів, визначених договором, на поточний рахунок охорони після попереднього надання охороною рахунка для здійснення оплати або без такого (пункт 4.2 договору).

Сплата замовником вартості послуг здійснюється після підписання сторонами акту наданих послуг (пункт 4.3 Договору).

Фактом, що підтверджує надання охороною послуг є акт наданих послуг (приймання - передачі виконаних робіт), який складається щомісячно та затверджується представниками сторін. Замовник повинен підписати акт наданих послуг відповідно до умов даного договору не пізніше третього числа місяця наступного за звітним (пункт 7.1 договору).

В разі обґрунтованих зауважень до охорони, які можуть потягнути за собою питання вартості наданих послуг, замовник зобов`язаний в термін 3 (трьох) календарних днів з дня виявлення названих зауважень, письмово заявити про них охороні. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці зауваження, як порушення умов договору (пункт 7.2 Договору).

У разі необґрунтованої відмови замовника підписати (затвердити) акт наданих послуг, останній зобов`язаний сплатити штраф на користь охорони у розмірі 0,5 % від суми оплати за звітний місяць. Не підписання акту наданих послуг замовником не підтверджує факту не надання послуг за звітний період. Послуга передбачена цим договором вважається наданою якісно і в повному обсязі, якщо протягом місяця у якому вона надавалась, від замовника не надходило письмових претензій (пункт 7.4 договору).

Дія договору може бути припинена достроково, причому сторона - ініціатор припинення договору інформує про це іншу сторону у письмовій формі не менш, ніж за 30 календарних днів (пункт 10.2 договору).

В односторонньому порядку договір може бути розірваний при невиконанні однією із сторін умов договору. Сторона - ініціатор розірвання договору інформує у письмовій формі про це іншу сторону не менш ніж за 10 днів (пункт 10.4 договору).

Договір набуває чинності з 24.08.2017 року і діє один рік до 24.08.2018 року (пункт 11.1 договору).

Після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна із сторін має право припинити його дію на умовах даного договору (пункт 11.2 договору).

24.08.2017 року сторонами було підписано додаток № 1 до договору про надання охоронних послуг № 1/49 від 24.08.2018 року, згідно з яким сторони визначили дислокацію об`єктів, що передаються під охорону.

Договір та додаток № 1 підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.

02.10.2018 року позивач надіслав відповідачу повідомлення № 30 про припинення дії договору з вимогою оплатити заборгованість за надані послуги. У вказаному повідомленні позивач, посилаючись на пункт 10.2 договору, повідомив про припинення дії договору про надання послуг від 24.08.2017 року з 05.11.2018 року (а. с. 30-31).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 21.01.2019 року у справі № 912/3091/18 (залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2019 року) за позовом Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" про стягнення 80 000,00 грн. позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" на користь Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" заборгованість в сумі 80 000,00 грн. за надані послуги охорони, а також 1 762,00 грн. судового збору.

Господарським судом у справі № 912/3091/18, зокрема, встановлено, що договір від 24.08.2017 року поновлено сторонами на вересень-жовтень 2018 року, оскільки після 24.08.2018 року і до 10.10.2018 року сторони продовжували виконувати його умови, що підтверджується фактичним наданням послуг з охорони на об`єктах замовника у вересні - жовтні 2018 року, книгами прийому-здачі об`єктів під охорону, руху транспорту та ввозу-вивозу ТМЦ, прийому-здачі чергування за вересень-жовтень 2018 року на об`єктах замовника, отриманими замовником рахунками і актами прийому-передачі за вересень - жовтень 2018 року, відсутністю зауважень або додаткових угод про припинення договору з боку обох сторін або зауважень щодо наданих послуг.

За період з серпня 2018 року по жовтень 2018 року позивач надав послуги з охорони на суму 140 000 грн., що підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000038 від 31.08.2018 року за серпень 2018 року на суму 60 000,00 грн., № ОУ-0000044 від 30.09.2018 року за вересень 2018 року на суму 60 000,00 грн. та № ОУ-000049 від 10.10.2018 року за жовтень 2018 року на суму 20 000,00 грн. (а. с. 23, 26, 28).

Вказані акти здачі - приймання робіт (надання послуг) відповідачем не підписані.

Відповідачу були виставлені наступні рахунки на оплату: рахунок-фактура № СФ-0000039 від 31.08.2018 року за охороні послуги за серпень 2018 року на суму 60 000,00 грн. (який сплачено на суму 60 000 грн.), рахунок-фактура № СФ-0000045 від 30.09.2018 року за охоронні послуги за вересень 2018 року на суму 60 000,00 грн. та рахунок - фактура № СФ-0000050 від 10.10.2018 року за охоронні послуги за жовтень 2018 року на суму 20 000,00 грн. (а. с. 22, 25, 27).

Акти наданих послуг та рахунки на оплату послуг за серпень-жовтень 2018 року по договору направлені замовнику для підписання і оплати цінними листами з описом вкладення, що підтверджується поштовими квитанціями (а. с. 24, 29).

Відповідачем рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.01.2019 року у справі № 912/3091/18 виконано в повному обсязі 07.05.2019 року (платіжні доручення № 167 від 07.05.2019 року та № 168 від 07.05.2019 року), що свідчить про прострочення відповідачем виконання зобов`язань за договором.

23.07.2019 року позивач направив відповідачу претензію № 12, в якій просив перерахувати на свою користь 3 416,22 грн. інфляційних втрат, 12 758,36 грн. пені, 800,00 грн. штрафу та 1 065,21 грн. 3 % річних (а. с. 35-38).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до місцевого господарського суду. Так, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати наданих послуг, позивачем нараховано 3 416,22 грн. інфляційних втрат, 12 758,36 грн. пені, 800 грн. штрафу та 1 065,21 грн. 3% річних.

Розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції їх задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 4 481,43 грн., з яких 1 065,21 грн. - 3 % річних, 3 416,22 грн. інфляційні втрати. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, місцевий господарський суд виходив з того, що нарахування пені проведено за період після розірвання договору в односторонньому порядку, а тому застосувати норми договору з 05.11.2018 року в частині нарахування пені є неправомірним, оскільки таке нарахування здійснено поза межами дії договору. Домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань, проте лише в період дії договору. Аналогічно позивач нарахував штраф на підставі пунктів 4.4, 7.4 договору. З огляду на факт розірвання договору нарахування штрафу є необґрунтованим.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4).

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду позивачем оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 12 758,36 грн. та штрафу у розмірі 800,00 грн. В іншій частині рішення господарського суду не оскаржується.

Таким чином, предметом перегляду судового рішення є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.01.2019 року у справі № 912/3091/18 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед позивачем до ухвалення судового рішення на підставі договору № 1/49 про надання охоронних послуг від 24.08.2017 року.

Відповідно до статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (частина 1). Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина 2).

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статей 171, 174 Господарського кодексу України на підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Позивач нарахував 12 758,36 грн. пені за період з 26.11.2018 року по 06.05.2019 року на суму боргу 80 000 грн. відповідно до пункту 4.5. договору, згідно якого у разі, якщо замовник прострочив виконання грошового зобов`язання щодо здійснення обов`язкової і повної оплати послуг в строки, передбачені пунктом 4.2 даного договору, крім штрафу, передбаченого пунктом 4.4 договору, замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Крім того, позивач нарахував 800,00 грн. штрафу відповідно до пунктів 4.4, 7.4 договору.

Так, відповідно до пункту 4.4 договору сторони погодили, що у разі, якщо замовник прострочив виконання грошового зобов`язання щодо здійснення обов`язкової і повної оплати послуг в строки, передбачені пунктом 4.2 договору, охорона має право нарахувати замовнику штраф у розмірі 0,5 % від загальної вартості послуг, наданих у поточному місяці. Штраф нараховується замовнику при взаєморозрахунках у наступному місяці. Відповідно до пункту 7.4 договору у разі необґрунтованої відмови замовника підписати (затвердити) акт наданих послуг, останній зобов`язаний сплатити штраф на користь охорони у розмірі 0,5 % від суми оплати за звітний місяць.

Згідно із статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3).

З системного аналізу даної статті випливає, що сторони у договорі мають право передбачити право кожної зі сторін на односторонню відмову від договору, в результаті якої договір є розірваним і відповідь іншої сторони не є обов`язковою.

Так, пунктом 10.2 договору сторони погодили, що дія договору може бути припинена достроково, причому, сторона - ініціатор припинення Договору інформує про це іншу сторону у письмовій формі не менше, ніж за 30 календарних днів.

В односторонньому порядку договір може бути розірваний при невиконанні однією із сторін умов договору. Сторона - ініціатор розірвання договору інформує у письмовій формі про це іншу сторону не менш ніж за 10 днів (пункт 10.4 договору).

Матеріали справи свідчать про те, що 02.10.2018 року позивач надіслав відповідачу повідомлення № 30 про припинення дії договору. У вказаному повідомленні позивач посилався на пункт 10.2 договору та повідомив про припинення дії договору про надання послуг від 24.08.2017 року з 05.11.2018 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що є необґрунтованим твердження позивача про продовження дії договору у зв`язку з ненаданням відповідачем на його повідомлення відповіді.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За наведених обставин, пеня та штраф є договірними величинами і підлягають застосуванню тільки в період дії договору.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань, проте протягом дії договору.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, врахувавши те, що дія договору була припинена з 05.11.2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу.

Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній частині рішення. При цьому, апеляційний господарський суд погоджується із викладеними у відзиві на апеляційну скаргу доводами відповідача, відповідність яких чинному законодавству та фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками суду.

Звертаючись із апеляційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення у справі "Трофимчук проти України").

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваній частині рішення повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині має бути залишено без змін.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Як вбачається із відзиву на апеляційну скаргу відповідач просить суд провести розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, поклавши їх на позивача. Відповідач зазначив, що ним понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3 000,00 грн. з урахуванням виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також значенням справи для сторони.

Стосовно заяви відповідача про розподіл судових витрат у сумі 3 000,00 грн., апеляційний господарський суд враховує таке.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено наступний правовий висновок.

"За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом із тим згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарським процесуальним кодексом України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмірі судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

- розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки для її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, в частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на які такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріями суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи , керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Як вбачається із відзиву на апеляційну скаргу, відповідач заявив до стягнення з позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Обґрунтовуючи ці вимоги, відповідач надав копії договору № 01/07-2 про надання правової допомоги від 01.07.2019 року, укладеного між Адвокатським бюро "Кривенка Михайла Петровича" та ТОВ "Хлібоприймальний пункт "Промагро"; довіреності від 11.02.2019 року; додатку № 1 від 30.07.2019 року до договору № 01/07-2 про надання правової допомоги від 01.07.2019 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 07.10.2019 року № 07/10-1; рахунку-фактури № 09/19-1 від 30.09.2019 року; платіжного доручення № 348 від 07.10.2019 року; акту прийняття-передачі наданих послуг № 09/19-1 від 30.09.2019 року.

В детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 07.10.2019 року № 07/10-1 зазначено, що у зв`язку із розглядом в Центральному апеляційному господарському суді справи № 912/2160/19 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Спецпідрозділ "Кажан"" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.08.2019 року АБ " Кривенка М.П. " надало ТОВ "ХПП "Промагро" юридичні послуги, а саме - проведення зустрічі з клієнтом на предмет з`ясування обставин справи, правовий аналіз наданих клієнтом документів, надання усного висновку з питань правозастосування з урахуванням актуальної судової практики, узгодження правової позиції з клієнтом; підготовка відзиву на апеляційну скаргу, направлення відзиву до Центрального апеляційного господарського суду та іншим учасникам справи. За взаємною згодою бюро та клієнта вартість вказаних послуг становить 3 000,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги у обсягах, визначених додатком № 1 до договору від 01.07.2019 року, є фіксованою та не залежить від погодинної ставки та кількості витрачених годин.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", "East/West Alliance Limited" проти України" Суд встановив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд іще раз зауважує, що в даних умовах він не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе (див., inter alia, рішення у справі Екля від 21.06.1983 року, серія A, N 65, с. 15, п. 35). У даній справі не заперечувалося, що витрати були фактичними й необхідними; єдине питання полягає в тому, чи є розумним їх розмір.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 року у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 9009/371/18 та постанові від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18).

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини дійсності та необхідності відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та дослідивши докази на підтвердження понесених витрат, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи та оспорюваної позивачем суми, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відшкодуванню за рахунок позивача підлягають витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 800,00 грн.

Керуючись статтями 275-282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.08.2019 року у справі № 912/2160/19 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Спецпідрозділ Кажан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібоприймальний пункт "Промагро" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800,00 грн., пов`язані із розглядом апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя

---

І.О. Вечірко

Суддя

---

В.О. Кузнецов

Суддя

---

О.В. Чус