Ухвала

від 25.11.2019 по справі 913/168/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

25 листопада 2019 року Справа № 913/168/19

Провадження №19/913/168/19

Суддя Косенко Т.В. , розглянувши матеріали

за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області (вул. 8 Березня, 2, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ-ТРЕЙД ГРУП" (вул.Енергетиків, буд.52, офіс 214, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400)

про стягнення 13654 грн 62 коп.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ-ТРЕЙД ГРУП" про стягнення на користь Державної служби України з безпеки на транспорті плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин, механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 13654 грн 62 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.09.2018 уповноваженою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області виявлено факт перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, установлених Правилами дорожнього руху України, без дозволу, виданого Державною автомобільною інспекцією, та нараховано відповідачу плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в розмірі 420,66 євро, що еквівалентно 13654 грн 62 коп. Станом на момент звернення до суду із цим позовом заборгованості відповідач не сплатив.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.04.2019 повернуто позовну заяву №2645вих19 від 27.03.2019 та додані до неї документи керівнику Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області, у зв`язку з тим, що, на думку суду першої інстанції, вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивача без відповідних доказів не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Держслужбою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави; прокурор недотримався при зверненні до суду вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки на час подання позову до законодавства були внесені зміни, які дозволяли позивачу самостійно звернутись із позовом; судом першої інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави; сама по собі обставина відсутності наміру звернення до суду у Державної служби України з безпеки на транспорті, за висновком суду не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 апеляційну скаргу керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області на ухвалу Господарського суду Луганської області від 08.04.2019 у справі №913/168/19 - задоволено; ухвалу Господарського суду Луганської області від 08.04.2019 у справі №913/168/19 - скасувано; справу №913/168/19 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Луганської області.

В підставу скасування ухвали першої інстанції, судом апеляційної інстанції покладено наступні висновки.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Процесуальні підстави для залишення позовної заяви без руху або повернення позовної заяви в господарському судочинстві передбачені ст. 174 ГПК України, за приписами п. 4 ч. 5 якої передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", відповідно до ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі позивача прокурор вказував на те, що така необхідність зумовлена невжиттям Державною службою України з безпеки на транспорті протягом тривалого часу (з 13.09.2018 по 21.02.2019) жодних заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до Державного бюджету України, які полягають у стягненні плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, що свідчить про неналежне здійснення таким органом владних повноважень.

При цьому, прокурор наголошував на тому, що несплата відповідачем заявленої до стягнення суми коштів призведе до їх ненадходження у спеціальний фонд Державного бюджету України та, відповідно, порушить інтереси держави в бюджетній сфері та сфері забезпечення розвитку дорожнього господарства країни, що, в свою чергу, ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування та суттєво порушує економічні інтереси держави, у зв`язку з чим обов`язок пред`явити позов в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ТОВ "ВМ-ТРЕЙД ГРУП" покладається на прокурора.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (зі змінами і доповненнями) (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пп. 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Відповідно до пп. 2, 15, 27 п. 5 Положення Укртрансбезпека здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням ліцензійних умов під час провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу автомобільним, залізничним транспортом; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (абз. 1 п. 8 Положення).

Таким чином, Укртрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, у тому числі, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області.

З огляду на викладене, як правильно зазначає прокурор, Укртрансбезпека є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, зокрема, на звернення до суду щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, нормативні, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Досліджені судом апеляційної інстанції матеріали справи свідчать про те, що позивачем не було вжито жодних заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до Державного бюджету України.

На підтвердження бездіяльності позивача прокурором було надано лист Управління Укртрансбезпеки у Харківській області (вих. №493/37-19 від 21.02.2019), в якому позивач просить прокуратуру вжити заходів щодо представництва інтересів держави. Позивач пояснює обставини не звернення до суду з відповідним позовом тим, що Укртрансбезпека не має повноважень на звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ "ВМ-ТРЕЙД ГРУП", а також обґрунтовує свою бездіяльність у спірних правовідносинах обмеженістю фінансування установи (відсутністю коштів для сплати судового збору).

Зокрема, позиція позивача ґрунтується на тому, що ані Конституцією України, ані законами України позивача (Укртрансбезпеки) не наділено правом звернення саме до господарського суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів. Свої доводи представник позивача обґрунтовував з посиланням на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06.06.2018 у справі №820/1203/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пп. 27 п. 5 Положення №103 до 25.04.2018 мав наступну редакцію: "здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю".

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України №320 від 25.04.2018 внесено зміни до пп.27 п.5 Положення №103 та п.27, які набрали чинності з 03.05.2018, пп.27 п.5 Положення з 03.05.2018 має редакцію:

"здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю".

Отже, станом на момент звернення Укртрансбезпеки до прокуратури 21.02.2019 для здійснення представництва зазначений орган був наділений відповідними повноваженнями щодо самостійного звернення до суду з відповідним позовом.

Посилання Укртрансбезпеки, обґрунтовані висновком Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06.06.2018 у справі №820/1203/17, що ані Конституцією України, ані законами України позивача (Укртрансбезпеки) не наділено правом звернення саме до господарського суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів, у даному конкретному випадку судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, в судових рішеннях, які переглядались Великою Палатою Верховного Суду, застосовувалась інша редакція Положення №103, до внесення змін, які набрали чинності 25.04.2018.

Отже, після внесення зазначених вище змін, маючи згідно до Положення про Укртрансбезпеку повноваження щодо стягнення відповідної заборгованості, позивач не виконує покладених на нього повноважень.

Посилання позивача на те, що останній самостійно не звертається до суду у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору, не може братися судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки за умови ефективної позовної діяльності надходження до бюджету будуть значно перевищувати судові витрати, що має враховуватися органами Укртрансбезпеки при плануванні доходів та видатків установи, за умови належного обґрунтування позивачем необхідності достатнього фінансування видатків на сплату судового збору.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що нездійснення службовими особами Укртрансбезпека дій, які вони повинні були та могли здійснити, а також відсутність обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Сам факт звернення позивача 27.09.2018 до відповідача з письмовою вимогою про сплату нарахованих коштів без пред`явлення відповідного позову до суду, за висновком колегії суддів не є достатніми заходами стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, з урахуванням того, що Укртрансбезпека жодних заходів не здійснювало впродовж тривалого часу з вересня 2018 по березень 2019, в повній мірі розуміючи, що такі суми заборгованості не надходять до Державного бюджету України.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, тобто нездійснення захисту інтересів держави.

При цьому, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо необхідності подання прокурором доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 367 Кримінального кодексу України, наявності вироку суду відносно службових осіб, накладення на службових осіб позивача дисциплінарних стягнень, з огляду на наступне.

Застосування прокуратурою заходів прокурорського реагування на порушення законодавства, у даному випадку невиконання органом державної влади своїх обов`язків, має відповідати критеріям обґрунтованості, ефективності, доцільності та досягнення реальних наслідків такого реагування, та не повинно переслідувати мету створення штучних доказів для подальшого використання їх у суді.

Із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, органи прокуратури позбавлені права ініціювати дисциплінарне провадження шляхом внесення відповідних актів прокурорського реагування в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Застосування висновків Верховного Суду, викладених в постановах, які наведені місцевим судом, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки обставини зазначених справ та даної справи, зокрема, предмет спору та зміст правовідносин сторін є різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 наведено наступний висновок: незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Разом з тим, місцевим господарським судом не взято до уваги, що дотримання законності у питаннях наповнення бюджету безпосередньо належить до інтересів держави. Саме тому бездіяльність Укртрансбезпеки завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, оскільки ненадходження коштів до бюджету перешкоджає здійсненню функцій держави, передбачених Конституцією України та законами України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

За таких обставин, враховуючи предмет та підстави заявленого прокурором позову, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що Керівником Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області належним чином обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, як центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого законом віднесено стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, нормативні, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про те, що справа є малозначною та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в силу закону, а саме ч.1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до частини 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також необхідність дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.2 ГПК України, зокрема, принципів змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві, суд вважає доцільним розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Керуючись ст.12, 53, 120, 165-167, 176, 178, 234, 235, 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

3. Повідомити учасників справи про призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 24 грудня 2019 року о 10 год. 00 хв.

4. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду за адресою: м. Харків, проспект Науки, 5, в залі судових засідань №204 .

5. Відповідачу встановити строк для подачі відзиву на позов із урахуванням вимог ст.ст.165, 251 ГПК України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Попередити відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.2 ст.178 ГПК України).

6. Позивачу встановити строк для подачі відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.ст.166, 251 ГПК України - п`ять днів з дня отримання відзиву на позов.

7. Відповідачу встановити строк для подачі заперечень із урахуванням вимог ст.ст.167, 251 ГПК України - п`ять днів з дня отримання відповіді на відзив.

8. Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості забезпечення учасникам справи права брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://lg.arbitr.gov.ua/sud5014/.

Ухвала набрала законної сили 25.11.2019 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідно до ст.255 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.В. Косенко

Учасники справи мають можливість отримувати процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді.

Для отримання процесуальних документів в електронному вигляді потрібно:

1.Зареєструватися в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу (завести поштову скриньку електронного суду), розміщеній на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: mail.gov.ua.

2.Подати до суду заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яку необхідно роздрукувати на офіційному веб-порталі судової влади України у вищевказаному розділі.

Процесуальні документи у відповідній справі, що видані після дати подання вказаної заявки до суду, будуть надходити в електронному вигляді на зареєстровану електронну адресу учасника судового процесу в домені mail.gov.ua, зазначену в заявці.