Рішення

від 14.11.2019 по справі 915/1047/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

====================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року Справа № 915/1047/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури (56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, пров. Костенка,2) в інтересах держави

в особі: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34)

до відповідача: Фермерського господарства Компроміс (55525, Миколаївська область, Єланецький район, с. Ольгопіль, вул. Рибна, 1)

про повернення земельних ділянок

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: прокурор Григорян Е.Р. - за посвідченням

від позивача: Єгорова О.П., за довіреністю,

від відповідача: Черних О.В. - адвокат за довіреністю,

Суть спору:

26.09.2018 заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства Компроміс , в якому просить:

- зобов`язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 20,9 га, вартістю 475557,6 грн., розташовану у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування серії МК № 702, який зареєстровано 25.06.1996 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 67;

- зобов`язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 50,4 га, вартістю 1146799,08 грн., розташовану у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння № 9.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає про використання відповідачем спірних земельних ділянок без належних на те правових підстав та посилається на такі докази, як: державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею на ім`я ОСОБА_1 № 9; державний акт на право постійного користування землею серії МК № 702; акт обстеження земельної ділянки від 20.06.2018; акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки від 20.06.2018; протокол огляду місця події, проведеного 22.06.2018 слідчим СВ Єланецького ВП Новоодеського ВП ГУ НП в Миколаївській області; лист Вознесенської місцевої прокуратури від 20 вересня 2018 року № (15-33) 6225 вих-18; податкові декларації відповідача, лист відповідача на ім`я позивача від 08.06.2018; із застосуванням статей 13, 14, 131-1 Конституції України, статей 15, 16, 319, 373, 386, 407, 413, 1212, 1225 Цивільного кодексу України, статей 15-1, 31, 92, 116, 118, 122, 123, 124, 125, 126, 131 Земельного кодексу України, Закону України Про фермерське господарство , статті 23 Закону України Про прокуратуру ; постанову Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201; рішення Конституційного Суду України № 3-рн/09 від 08.04.1999.

Ухвалою від 17.10.2018, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд відкрив провадження у справі № 915/1047/18 та постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

05.11.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність у прокурора підстав для звернення до суду в інтересах держави у справі, що розглядається, зокрема, відсутність належних доказів наявності визначеної частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру підстави для здійснення представництва прокурором в суді законних інтересів держави. Відповідач зазначає, що спірна ділянка площею 50,4 га підлягає отриманню у власність членом Фермерського господарства Компроміс , ОСОБА_2 , в порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_1 , а права відповідача на іншу земельну ділянку площею 20,9 га не припинилися внаслідок смерті ОСОБА_1 . Приписи позивача про звільнення спірних земельних ділянок відповідач оскаржив в порядку адміністративного судочинства (справи № 1440/2050/18 та № 1440/2051/18). Крім того, відповідач у відзиві просить суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 476/977/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права власності на спірні земельні ділянки; зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративних справах № 1440/2050/18 та № 1440/2051/18; зупинити провадження у справі до ухвалення постанови палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 922/3312/17.

Слід вказати, що згодом, 25.04.2019 у письмовому клопотанні представник відповідача викладені у відзиві клопотання про зупинення провадження у справі не підтримав, просив суд їх не розглядати.

09.11.2018 від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду надійшов лист № 9/14-0.62-8268/2-18 від 06.11.2018, в якому управління підтримало в повному обсязі позовні вимоги, зазначені в позовній заяві заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області.

23.11.2018 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві, та підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

03.12.2018 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягає на відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, зазначає про незрозумілість предмету спору, зокрема, які обставини перешкоджають позивачу вільно розпоряджатися земельними ділянками, реалізовувати права на них на земельних торгах тощо. Відповідач зазначає про ненадання позивачем доказів самовільного використання відповідачем спірних земельних ділянок та доказів порушення відповідачем статей 125, 126 Земельного кодексу України.

10.12.2018 від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач просив відмовити у задоволенні клопотань відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, та задовольнити позовні вимоги.

12.12.2018 представник відповідача Черних О.В. звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, надавши суду копію листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 03.12.2018 № ПІ-196/0-195/0/63-18. В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача стверджував про відсутність належного обґрунтування з боку прокурора наявності встановлених законом підстав представництва інтересів держави у цій справі, посилаючись на невиконання прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру . Зокрема, наголошував, що прокурор надав суду лист від 20.09.2018 № (15-33) 6225вих-18 як доказ виконання приписів частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру в частині попереднього повідомлення суб`єкта владних повноважень про звернення прокурора до суду з метою представництва інтересів держави. Разом із тим, у відповідь на запит представника відповідача позивач листом від 03.12.2018 № ПІ-196/0-185/0/63-18 повідомив, що зазначений лист прокурора до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не надходив. Крім того, відповідач посилався на непідтвердженість доказами факту нездійснення або неналежного здійснення позивачем захисту інтересів держави.

За результатами розгляду зазначеного клопотання представника відповідача ухвалою від 13.12.2018 суд залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту першого частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою від 11.02.2019 Південно-західний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2018 про залишення позову без розгляду, а справу № 915/1047/18 повернув до Господарського суду Миколаївської області для продовження розгляду.

Ухвалою від 13.03.2019 Господарський суд Миколаївської області призначив підготовче засідання у справі.

01.04.2019 прокурор звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи копії супровідного листа Вознесенського управління Головного управління ДФС у Миколаївській області від 01.04.2019 № 257/9/14-29-52-05 з копіями податкових декларацій відповідача: розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2018 рік, податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2019 рік з додатками до нього. Зазначене клопотання суд задовольнив, приєднавши надані документи до матеріалів справи.

Ухвалою від 02.04.2019 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів (до 02.05.2019 включно).

24.04.2019 представник відповідача надав суду письмові пояснення від 24.04.2019, в яких зазначив, що правові підстави для використання відповідачем спірних земельних ділянок не відпали, тому позовні вимоги є безпідставними, незаконними, необґрунтованими і протиправними.

Ухвалою від 25.04.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 27.05.2019 за клопотанням відповідача суд зупинив провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

Ухвалою від 02.09.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 16.10.2019 суд поновив провадження у справі з призначенням її розгляду по суті на 31.10.2019.

У судове засідання 31.10.2019 з`явилися прокурор та представник відповідача. Представник позивача для участі в судовому розгляді не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був належно повідомлений.

31.10.2019 судом було оголошено судове засідання відкритим та розпочато розгляд справи по суті. Під час розгляду справи по суті у вступних словах прокурор підтвердив актуальність позовних вимог, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених як у позовній заяві, так і в інших заявах по суті справи. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві та інших заявах по суті справи.

Заслухавши вступні слова учасників справи та розпочавши з`ясування обставин справи та дослідження доказів, суд оголосив перерву до 14.11.2019.

У судовому засіданні 14.11.2019 за участю всіх учасників справи суд розглянув заявлене відповідачем клопотання від 07.11.2019 про зупинення провадження у справі № 915/1047/18 на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 368/54/17.

Так, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 07.11.2019 про зупинення провадження у справі з наведенням мотивування такого рішення, що відображене у протоколі судового засідання. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд керувався тим, що розгляд справи по суті розпочався, суд заслухав вступні слова учасників справи, а клопотання відповідача заявлене на підставі іншої норми, ніж передбачено частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, у судовому засіданні 14.11.2019 після дослідження доказів і з`ясування обставин справи представник відповідача заявив письмове клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Суд надав можливість прокурору та представнику позивача ознайомитися з клопотанням та наданими доказами, оголосивши перерву в судовому засіданні. Після перерви, вислухавши учасників, враховуючи відсутність категоричних заперечень проти задоволення клопотання з боку прокурора та представника позивача, а також з метою забезпечення повноти судового розгляду та беручи до уваги, що надані представником відповідача документи не містили по суті нових обставин, крім тих, на які учасники справи посилалися в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд задовольнив клопотання представника відповідача та долучив надані документи до матеріалів справи з відповідним їх дослідженням.

14.11.2019, за результатами розгляду справи, суд, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши у судовому засіданні представників учасників справи, суд -

В С Т А Н О В И В:

На підставі рішення ради народних депутатів Єланецького району Миколаївської області від 30.10.1991 за № 232 ОСОБА_1 передана у довічне успадковуване володіння земельна ділянка загальною площею 50,59 га, що розташована на території Возсіятської сільської ради Єланецького району, для ведення селянського господарства, на підтвердження чого ОСОБА_1. виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею № 9.

Матеріали справи свідчать, що на підставі розпорядження держадміністрації Єланецького району Миколаївської області від 11.04.1996 № 159-р ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 20,9 га, розташована на території Возсіятської сільської ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства, на підтвердження чого ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії МК № 702, зареєстрований 25.06.1996 за № 67 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

Зазначені обставини підтверджуються копіями вищенаведених державних актів та розпорядження від 11.04.1996 № 159-р.

Фермерське господарство Компроміс зареєстроване як юридична особа 15.02.1996, його засновником був ОСОБА_1, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

28.02.2018 ОСОБА_1 помер, про що Єланецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зроблено актовий запис № 41. Зазначене суд установив на підставі листа Єланецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20.04.2018 № 15.16 - 5.6.6/742.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 16.01.2014 керівником Фермерського господарства Компроміс є ОСОБА_6 .

У листі Фермерського господарства Компроміс за підписом його голови ОСОБА_6 від 08.06.2018 на ім`я Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області зазначено, що оскільки син померлого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є членом Фермерського господарства Компроміс та його спадкоємцем, господарство після сплати податків продовжує використовувати земельні ділянки площею 50,40 га та 20,9 га з метою завершення незакінченого виробництва сільськогосподарської продукції.

З листа відділу в Єланецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №188/102-18 від 30.07.2018 вбачається, що згідно з обліковими даними громадянину ОСОБА_1 видавався державний акт на право постійного користування землею від 25.06.1996 серії МК № 702, реєстраційний № 67 площею 20,90 га та державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, реєстраційний № 9 площею 50,40 га для ведення селянського (фермерського) господарства, на земельні ділянки, які розташовані на території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області. За даними відділу технічна документація з нормативної грошової оцінки на зазначені земельні ділянки на вказаній території не розраховувалася та не затверджувалася. За матеріалами нормативно-грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення Миколаївської області, виконаної на основі спільного наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 07.04.1995 №24/87/70/45 станом на 1995 рік середня вартість 1 га ріллі по КСП Авангард Ясногородської сільської ради складає 2701,80 грн. Відповідно до статті 289 Податкового кодексу України та листа Держгеокадастру України від 11.01.2018 №6-28-0.22-244/2-18 застосовувався коефіцієнт індексації 4,796 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 № 1185 застосувався коефіцієнт індексації 1,756. Станом на 01.01.2018 середня вартість 1 га ріллі складає 22753,95 грн. Також Відділ в Єланецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомив, що до останнього не надходили відомості про повернення земельних ділянок до земель запасу державної власності, не надходили накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про припинення права користування вказаними земельними ділянками або про їх розпаювання між членами фермерського господарства та відомості про укладання договорів емфітевзису та інші відомості про вищезазначені земельні ділянки.

З урахуванням вартості 1 га ріллі, наведеної у вищезазначеному листі, вартість земельної ділянки площею 50,4 га становить 1 146 799,08 грн., земельної ділянки площею 20,9 га - 475 557,60 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що на запит прокурора Єланецького відділу Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області Ольгопольська сільська рада Єланецького району Миколаївської області листом від 04.09.2018 № 275/04.09 повідомила, що на території сільради у користуванні ОСОБА_1 (до його смерті) перебувала земельна ділянка, розташована за адресою: вул . Рибна , 1 , с . Ольгополь , загальною площею 0,19 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель. Зазначена ділянка використовувалася ним на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 9 за рішенням народних депутатів Єланецького району Миколаївської області Української РСР від 30.10.1991 № 232. На цій земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомості, житловий будинок, господарські споруди. Інформація та документи щодо оформлення об`єктів, розташованих на цій земельній ділянці, у сільській раді відсутні.

Податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи відповідача за 2018 рік та 2019 рік свідчать про те, що відповідач звітує за спірні землі, зокрема, зазначає їх у відомостях про наявність землі та у стовпчику податкової декларації Документи, що засвідчують / підтверджують право власності та / або користування земельними ділянками зазначає реквізити документів (номер, дата, серія), аналогічні тим, що мають державні акти, які видавалися ОСОБА_1 . У стовпчику Площа земельної ділянки відповідач зазначає площу зазначених земельних ділянок: 50,8784 га та 20,9000 га.

Докази на спростування обставини використання відповідачем спірних земельних ділянок у матеріалах справи відсутні.

Суд звертає увагу, що відповідач прямо не заперечує обставину користування спірними земельними ділянками, а лише вказує на недоведеність цієї обставини з боку прокурора та позивача.

Суд оцінює копії податкових декларацій відповідача за 2018 та 2019 роки та копію листа Фермерського господарства Компроміс за підписом його голови ОСОБА_6 від 08.06.2018 на ім`я Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області як належні та допустимі докази, яких у своїй сукупності достатньо для встановлення обставини користування відповідачем спірними земельними ділянками.

Одночасно суд погоджується з доводами відповідача щодо критичної оцінки доказів протоколу огляду місця події від 22.06.2018, акту перевірки вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 20.06.2018, акту обстеження земельної ділянки від 20.06.2018, не взявши їх до уваги під час ухвалення рішення. Зокрема, протокол огляду місця події не містить інформації про особу, яка обробляє оглянуті земельні ділянки, а акти перевірки складені за фактом самовільного зайняття земельних ділянок тоді як самовільне зайняття земельних ділянок не є предметом спору.

Натомість користування відповідачем спірними земельними ділянками підтверджується іншими доказами, про що суд зазначав вище.

Отже, враховуючи зазначення відповідачем спірних земельних ділянок у податкових деклараціях як таких, що перебувають в його користуванні, та власноручне повідомлення про таке користування у листі від 08.06.2018, суд вважає доведеною прокурором обставину користування відповідачем зазначеними земельними ділянками.

З пояснень учасників справи суд установив, що відповідач як юридична особа не був стороною жодного правочину, внаслідок якого могло виникнути право користування або право власності на спірні земельні ділянки. Так само відповідач не має оформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки. Відповідач обґрунтовує свою позицію підставності використання цих земельних ділянок винятково посиланням на норми законодавства, виходячи з виділення цих ділянок нині померлому колишньому голові Фермерського господарства Компроміс ОСОБА_1

За частиною першою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставин або добровільності її визнання. Отже, суд вважає цю обставину встановленою.

На підставі вищенаведеного суд установив, що спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що після смерті засновника Фермерського господарства Компроміс ОСОБА_1 якому спірні земельні ділянки були надані в довічне успадковуване володіння та постійне користування, фермерське господарство продовжило користування цими ділянками. Спір між сторонами полягає в оцінці підставності та правової обґрунтованості такого використання.

Вирішуючи спір між сторонами, суд застосував норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та інші положення чинного законодавства, які регулюють спірні відносини.

Так, згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_1 державних актів) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Статтею 6 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII у редакції до 13.03.1992 передбачалось, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР, серед іншого, для ведення селянського (фермерського господарства), а порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Нова редакція зазначеного кодексу від 13.03.1992 уже не містила інституту довічного успадковуваного володіння, натомість передбачала постійне та тимчасове користування землею (стаття 7).

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою та права довічного успадковуваного володіння) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами першою і третьою статті 23 Земельного кодексу України у тій самій редакції було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV Про фермерське господарство , за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

З 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний кодекс України, статтею 92 якого право постійного користування земельною ділянкою було визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі статтею 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

У редакції пункту шостого Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте 22.09.2005 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту шостого розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22.09.2005. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 01.01.2002, можуть здійснювати таке переоформлення.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України Про фермерське господарство .

Відповідно до частини третьої статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України викладено у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16).

Суд зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Суд не установив обставин переоформлення ОСОБА_1 за життя наявних у нього прав на спірні земельні ділянки на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання спірних земельних ділянок у користування саме Фермерським господарством Компроміс до 1 січня 2002 року.

У справі відсутні докази, які б підтверджували наявність правового зв`язку між Фермерським господарством Компроміс і спірними земельними ділянками після смерті члена цього фермерського господарства ОСОБА_1 , якому вказані ділянки були надані.

З огляду на викладене, за встановлених судом обставин, котрі не свідчать про отримання відповідачем спірних земельних ділянок у користування або внесення їх до статутного капіталу фермерського господарства, враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд не має підстав вважати, що спірні земельні ділянки перебувають у користуванні відповідача на певному титулі, оскільки право відповідача як юридичної особи цими земельними ділянками припинилися у зв`язку зі смертю фізичної особи, яка таке право отримувала.

Аналогічні правові позиції наведені у постановах Верховного Суду від 02.08.2019 у справі № 915/823/19, від 16.05.2019 у справі № 922/2448/18, від 31.10.2018. Зазначені правові позиції є обов`язковими для врахування у цій справі господарським судом відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене дає підстави вважати, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав. З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора, заявлені на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, земельні ділянки, розташовані у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області державної форми власності, які перебували у користуванні та володінні ОСОБА_1 , повинні бути повернуті відповідачем у розпорядження держави, в особі уповноваженого державного органу.

Відповідним державним органом є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності відноситься до компетенції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру - підпункт а пункту 25-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, далі - Положення № 15). Згідно з пунктом 31 Положення № 15 Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Безпідставне використання відповідачем спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, оскільки перешкоджає реалізації правомочності держави як власника щодо розпорядження землею, серед іншого, унеможливлюючи передання земельної ділянки в оренду та надходження до бюджету орендної плати.

Суд зауважує про неможливість погодження із аргументом відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі, що розглядається, з огляду на таке.

За приписами пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру ).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Тому інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

За приписами частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Як вбачається з позовної заяви, звернення прокуратури з позовом в інтересах держави обумовлене порушенням інтересів держави та неналежним здійсненням позивачем своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави. Зокрема, зміст позову свідчить про те, що прокурор пов`язує початок порушення інтересів держави із стверджуваним ним використанням відповідачем спірних земельних ділянок після смерті громадянина ОСОБА_1 , якому ці земельні ділянки були надані в користування та довічне успадковуване володіння.

Суд установив, що про смерть ОСОБА_1 позивачу стало відомо з листа Єланецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20.04.2018 № 15.16-5.6.6/742. Разом із тим, після отримання зазначеної інформації позивач не звертався до суду з позовом для повернення зазначених ділянок у розпорядження держави. Незвернення позивача до суду обумовило необхідність застосування прокурором наданих йому Конституцією України та Законом України Про прокуратуру повноважень щодо представництва інтересів держави в суді та є підставою для звернення до суду з позовною заявою на захист інтересів держави.

Прокурор за текстом позову висловив позицію, відповідно до якої порушення прав держави у спірних правовідносинах полягає у безпідставному використанні відповідачем спірних земельних ділянок, яке перешкоджає реалізації правомочності держави як власника щодо розпорядження землею, серед іншого, унеможливлюючи передання земельної ділянки в оренду та надходження до бюджету орендної плати.

Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, прокурор належно обґрунтував наявність порушених інтересів держави та чітко зазначив про неналежне здійснення позивачем своїх повноважень.

Тобто у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - українського народу як власника землі, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади) й особи, що використовує земельну ділянку державної форми власності, відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою державної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Суд наголошує, що обставина наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах установлена Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 11.02.2019 у справі № 915/1047/18.

Також суд зазначає, що у пункті 6.43 постанови від 15.10.2019 у справі 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Так само суд вважає, що сам факт незвернення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду з позовом свідчить про неналежне виконання цим державним органом своїх повноважень незалежно від наявності фінансування на сплату судового збору.

Суд дійшов переконання про збалансованість інтересів держави і відповідача у цьому випадку, оскільки відповідач не позбавлений права отримати відповідні земельні ділянки в користування на правових підставах, передбачених чинним законодавством. Суд зауважує, що дотепер Фермерське господарство Компроміс не вчиняло дій, спрямованих на отримання зазначених земельних ділянок у користування відповідно до вимог чинного Земельного кодексу України.

Посилання відповідача на наявність підстав для спадкування сином ОСОБА_1 права на земельну ділянку, надану останньому в довічне успадковуване володіння, не можуть бути прийняті господарським судом, оскільки питання спадкування ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_1 не є предметом судового розгляду в межах справи № 915/1047/19. У цьому випадку господарський суд розглядає наявність підстав для користування та володіння спірними земельними ділянками у відповідача як юридичної особи.

Щодо посилання відповідача на відсутність доказів самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок суд зазначає, що самовільне зайняття зазначених земельних ділянок не виступає підставою позову, а, отже, не підлягає доказуванню в такому випадку.

Питання, чи мало місце з боку відповідача самовільне зайняття земельної ділянки, розглядав Миколаївський окружний адміністративний суд у межах справи № 1440/2051/18 за позовом Фермерського господарства Компроміс до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправною і скасування припису від 30.07.2018 № 247-ДК/0228Пр/03/01/-18 та у рішенні від 06.12.2018 установив, що оскільки ОСОБА_1 , якому за життя належало право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку площею 50,4 га, був членом Фермерського господарства Компроміс , доводи Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо самовільного зайняття цієї земельної ділянки є хибними.

У рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №1440/2050/18 за позовом Фермерського господарства Компроміс до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису від 30.07.2018 № 247-ДК/0229Пр/03/01/-18 суд зробив висновок, що право користування земельною ділянкою площею 20,9 га припинено після смерті ОСОБА_1 , але задовольнив позовні вимоги у зв`язку з ненаданням Головним управління Держгеокадастру суду доказів, на підставі яких відповідач зробив висновок, що саме головою ФГ Компроміс було засіяно вказану земельну ділянку.

Отже, суд не встановив будь-яких ознак самовільного зайняття земельних ділянок з боку Фермерського господарства Компроміс . Разом із тим, відсутність самовільного зайняття не є тотожним наявності правових підстав для користування відповідачем зазначеними ділянками після смерті ОСОБА_1 , якому ці ділянки виділялися.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

До переліку обставин, які є предметом доказування у цій справі, належали такі обставини: наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача у спірних правовідносинах; фактичне використання відповідачем спірних земельних ділянок, які належать до державної власності; наявність у відповідача правових підстав для використання спірних земельних ділянок (за умови доведення другої обставини), в тому числі наявність у відповідача документально оформлених прав на вказані земельні ділянки.

Відповідно до змісту статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд установив, що прокурор належними, допустимими і достовірними доказами довів наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, а також фактичне використання відповідачем спірних земельних ділянок, які належать до державної власності за відсутності правових підстав, а, отже, дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати у справі становлять сплачений Прокуратурою Миколаївської області судовий збір за позовом Вознесенської місцевої прокуратури у сумі 24 335,35 грн.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення у цій справі з відповідача на користь Прокуратури Миколаївської області судового збору в сумі 24 335,35 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-78, 80, 86, 129, 195, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Зобов`язати Фермерське господарство Компроміс (55525, Миколаївська область, Єланецький район, с. Ольгопіль, вул. Рибна, 1; ідентифікаційний код 20895648) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34; ідентифікаційний код 39825404) земельну ділянку площею 20,9 га, вартістю 475557,6 грн., розташовану у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування серії МК № 702, який зареєстровано 25.06.1996 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 67;

3. Зобов`язати Фермерське господарство Компроміс (55525, Миколаївська область, Єланецький район, с. Ольгопіль, вул. Рибна, 1; ідентифікаційний код 20895648) повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34; ідентифікаційний код 39825404) земельну ділянку площею 50,4 га, вартістю 1146799,08 грн., розташовану у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння № 9.

4. Стягнути з Фермерського господарства Компроміс (55525, Миколаївська область, Єланецький район, с. Ольгопіль, вул. Рибна, 1; ідентифікаційний код 20895648) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Спаська, будинок 28; ідентифікаційний код 02910048) судовий збір в розмірі 24335,35 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури (56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, пров. Костенка, 2)

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34; ідентифікаційний код 39825404).

Відповідач: Фермерське господарство Компроміс (55525, Миколаївська область, Єланецький район, с. Ольгопіль, вул. Рибна, 1; ідентифікаційний код 20895648).

Повне рішення складено та підписано судом 25.11.2019.

Суддя О.Г. Смородінова