Постанова

від 19.08.2020 по справі 915/1047/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1047/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П.,

(у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф., у відпустці, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №244 від 17.08.2020 та протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020)

секретар судового засідання Арустамян К.А.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Коломійчук І.О. (посвідчення),

від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області - не з`явився,

від ФГ Компроміс - Черних О.В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Компроміс

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2019

у справі № 915/1047/18

за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до Фермерського господарства Компроміс

про повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2019 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Фермерського господарства Компроміс (далі - ФГ Компроміс , відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельні ділянки, які розташовані у межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, площею 20,9 га, вартістю 475 557,6 грн., яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування серії МК № 702, який зареєстровано 25.06.1996 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 67 та площею 50,4 га, вартістю 1 146 799,08 грн., яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння № 9.

Позов обґрунтований тим, що на підстав рішення ради народних депутатів Єланецького району Миколаївської області Української РСР від 30.10.1991 громадянину ОСОБА_1 видано держаний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 50,59 га, яка складалась з 50,4 га рілля та 0,19 га - присадибна ділянка. Земля була відведена для ведення селянського господарства. В 1996 році громадянин ОСОБА_1 створив та зареєстрував ФГ Компроміс . Також, в 1996 році, розпорядженням Єланецької районної державної адміністрації громадянину ОСОБА_1 була надано у постійне користування із земель запасу Возсіятської сільської ради Єланецького району земельну ділянку площею 20,9 га (яка складається з 20,8 га - рілля та 0,1 га - під будівлями лісами та іншими угіддями) пасовищ для ведення селянського (фермерського) господарства.

В 2018 році ОСОБА_1 помер. Після смерті ОСОБА_1 вказані землі використовуються ФГ Компроміс .

Так, позивач зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення селянського (ферсмерського) господарства у довічне успадкування володіння передбачалось ст. 5 Закону України від 20.12.1991 Про селянське (ферсмерське) господарство , однак введеним в дію 13.03.1992 Земельним кодексом України не передбачено право довічного успадкування володіння землею.

На думку позивача, право постійного користування земельною ділянкою площею 20,9 га підставі державного акту на право постійного користування, виданого Єланецькою районною державною адміністрацією та право користування земельною ділянкою площею 50,4 га на підставі державного акту на право довічного успадкованого володіння виданого рішенням ради народних депутатів Єланецього району Миколаївської області Української РСР Маляренко С.В. припинилось у 2018 році, у зв`язку з його смертю. Отже, позивач вважає, що земельні ділянки державної власності, загальною площею 71,3 га в межах території Возсіятської сільської ради Єланецького району використовуються ФГ Компроміс без належних правових підстав, що суперечить ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2019 позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа, однак доказів переоформлення ОСОБА_1 за життя наявних у нього прав на спірні земельні ділянки на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання спірних земельних ділянок у користування саме ФГ Компроміс до 1 січня 2002 року відповідач до суду не надав. Судом встановлено, що у справі відсутні докази, які б підтверджували наявність правового зв`язку між ФГ Компроміс і спірними земельними ділянками після смерті члена цього фермерського господарства ОСОБА_1 , якому вказані ділянки були надані. За встановлених судом обставин, котрі не свідчать про отримання відповідачем спірних земельних ділянок у користування або внесення їх до статутного капіталу фермерського господарства, враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки не перебувають у користуванні відповідача на певному титулі, оскільки право відповідача як юридичної особи цими земельними ділянками припинилися у зв`язку зі смертю фізичної особи, яка таке право отримувала.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто без достатніх правових підстав.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФГ Компроміс звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, про відмову у позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване.

Апелянт вважає, що провадження у справі підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Суд першої інстанції не навів в оскаржуваному рішенні обставин, які перешкоджають позивачу вільно розпоряджатися земельними ділянками, реалізовувати права на них на земельних торгах.

Крім цього, на думку скаржника, прокурор невірно обрав, а суд першої інстанції не вірно застосував спосіб захисту державних інтересів.

Також, ФГ Компроміс зазначає, що право довічного успадковуваного володіння ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку площею 50,4 га, як і право постійного користування на спірну земельну ділянку площею 20,9 га ані станом на дату додання позовної заяви, ані станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення, не припинено ні в силу закону, ні в силу індивідуального акта ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 12.02.2020.

23.01.2020 до апеляційного суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 12.02.2020 року апеляційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

Ухвалою суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 19.08.2020.

Ухвалою суду від 17.08.2020 справу прийнято до провадження у зміненому складі суду, у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці.

17.08.2020 до суду від ФГ Компроміс надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги.

Також, 17.08.2020 до суду від прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині зобов`язання відповідача повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 20,9 га, яке мотивоване тим, що урахуванням новосформованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, ФГ Компроміс наділене правомочностями по користуванню спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим, прокурор на підставі п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України вважає, що наявні підстави для відмови від позову та закриття провадження у справі.

Представник ГУ Держгеокадастру в судове засідання 19.08.2020 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. ст. 42, 46 ГПК України, не скористався.

Проте, така неявка представника ГУ Держгеокадастру не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду та про поновлення провадження у справі, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що всі сторони належним чином повідомлене про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про розгляд справи за відсутності представника ГУ Держгеокадастру.

В судовому засіданні 19.08.2020 представник прокуратури підтримала клопотання про закриття провадження у справі та заявила клопотання про зупинення провадження у справі в частині зобов`язання відповідача повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 50,4 га, до набрання законної сили судовим рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області у справі №476/65/20.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.08.2020 підтримав клопотання прокурора про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, клопотання про зупинення розгляду справу до розгляду пов`язаної справи залишив на розсуд суду. Також, представник надав пояснення по суті спору, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

З`ясувавши думку прокурора та представника відповідача щодо клопотання про закриття провадження у справі в частині зобов`язання відповідача повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 20,9 га, судова колегія зазначає наступне.

В даній справі з позовом до суду звернувся Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Отже, прокурор не є учасником спірних матеріально - правових відносин, що виникають між сторонами і становлять предмет відповідного судового розгляду. На відміну від сторони, рішення суду за позовом прокурора поширюється не на нього, а на особу, в інтересах якої була відкрита справа в суді. Однак, від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду не надходили будь-які заяви чи клопотання щодо закриття провадження у справі, у зв`язку з цим, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання прокурора про закриття провадження по справі.

Крім цього, судова колегія відмовляє в задоволенні клопотання прокурора про зупинення провадження у даній справі до розгляду Єланецьким районним судом Миколаївської області справи №476/65/20, оскільки відсутня об`єктивна неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №476/65/20 , що розглядається в порядку цивільного судочинства. Також, судова колегія зазначає, що зібрані докази в даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30.10.1991 на підставі рішення ради народних депутатів Єланецького району Миколаївської області за № 232 ОСОБА_1 передана у довічне успадковуване володіння земельна ділянка загальною площею 50,59 га , що розташована на території Возсіятської сільської ради Єланецького району, для ведення селянського господарства , на підтвердження чого ОСОБА_1 виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею № 9.

11.04.1996 розпорядженням держадміністрації Єланецького району Миколаївської області № 159-р Маляренку Сергію Васильовичу надана у постійне користування земельна ділянка площею 20,9 га , розташована на території Возсіятської сільської ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства , на підтвердження чого ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею серії МК № 702, зареєстрований 25.06.1996 за № 67 у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

15.02.1996 ФГ Компроміс зареєстроване як юридична особа, його засновником був ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 16.01.2014 керівником відповідача є ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, про що Єланецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зроблено актовий запис № 41. Зазначене суд установив на підставі листа Єланецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20.04.2018 № 15.16 - 5.6.6/742.

Відповідач у листі від 08.06.2018 підписом його голови ОСОБА_2 від на ім`я ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області зазначено, що оскільки син померлого ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , є членом ФГ Компроміс та його спадкоємцем, господарство після сплати податків продовжує використовувати земельні ділянки площею 50,40 га та 20,9 га з метою завершення незакінченого виробництва сільськогосподарської продукції.

З матеріалів справи також вбачається, що на запит прокурора Єланецького відділу Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області Ольгопольська сільська рада Єланецького району Миколаївської області листом від 04.09.2018 № 275/04.09 повідомила, що на території сільради у користуванні ОСОБА_1 (до його смерті) перебувала земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,19 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель. Зазначена ділянка використовувалася ним на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 9 за рішенням народних депутатів Єланецького району Миколаївської області Української РСР від 30.10.1991 № 232. На цій земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомості, житловий будинок, господарські споруди. Інформація та документи щодо оформлення об`єктів, розташованих на цій земельній ділянці, у сільській раді відсутні.

Податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи відповідача за 2018 рік та 2019 рік свідчать про те, що відповідач звітує за спірні землі, зокрема, зазначає їх у відомостях про наявність землі та у стовпчику податкової декларації Документи, що засвідчують / підтверджують право власності та / або користування земельними ділянками зазначає реквізити документів (номер, дата, серія), аналогічні тим, що мають державні акти, які видавалися ОСОБА_1 . У стовпчику Площа земельної ділянки відповідач зазначає площу зазначених земельних ділянок: 50,8784 га та 20,9000 га.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач використовує спірні земельні ділянки у своїй діяльності.

Однак, прокурор вважає, що відповідач незаконно користується цими земельними ділянками, у зв`язку з чим просить зобов`язати останнього повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держеокадастру спірні земельні ділянки, що і є предметом позову у даній справі.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, судова колегія зазначає, що обставини наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах установлена Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 11.02.2019 у даній справі (т.2, а.с. 47-57).

Щодо суті позовних вимог апеляційний суд зазначає наступне.

Великою Палатою Верховного Суду була розглянута справа №922/989/18 (постанова від 23.06.2020), в якій зазначено наступне.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ Компроміс , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Великою Палатою Верховного Суду було зроблено правовий висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Як встановлено судом у цій справі, спірні земельні ділянки були надані ОСОБА_1 саме з метою створення фермерського господарства, яке було останнім створено та зареєстровано 15.02.1996, тобто на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року №3312-XII), який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) та СФГ мало право на постійне користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті засновника ФГ Компроміс ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті засновника ФГ Компроміс ОСОБА_1 , право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Відтак, зі смертю засновника ФГ Компроміс ОСОБА_1 право постійного користування залишилося у фермерського господарства, яке на даний час не припинено, та відповідно згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на даний час керівником відповідача є ОСОБА_2 .

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Прилуки , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Інших підстав для припинення права постійного користування Фермерським госоподарством спірними земельними ділянками прокурором не наведено, жодних законних рішень щодо припинення права постійного користування землею власником цих ділянок не приймалося.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до хибних висновків щодо наявності підстав для витребування спірних земельних ділянок у відповідача та помилково задовольнив позовні вимоги, його висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Незважаючи на те, що правові висновки щодо застосування норм права у цих правовідносинах були зроблені Великою Палатою Верховного Суду після винесення рішення судом першої інстанції, а суд послався на практику Верховного Суду в інших подібних справах, з метою забезпечення права на справедливий суд та обов`язковості для суду правових висновків Великої Палати Верховного Суду, вказане рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2019, як прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. З огляду на це апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати у справі покладаються на ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області .

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 288 ГПК України,

апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Компроміс задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2019 - скасувати, у задоволенні позову Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Фермерського господарства Компроміс сплачений судовий збір за подану та розглянуту апеляційну скаргу в розмірі 36 503,03 грн.

Видачу наказів на виконання даної постанови з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.08.2020.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Колоколов С.І.

Разюк Г.П.