Рішення

від 22.11.2019 по справі 200/8312/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2019 р. Справа№200/8312/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

2 липня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0063374605 від 26 березня 2019 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 12724, 32 грн., №006336405 від 26 березня 2019 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 14687,93 грн., за несвоєчасне внесення орендної плати за землю, на загальну суму 27412,25 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є суб`єктом господарювання, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції та до нього застосовуються норми статей 6, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , тобто на період проведення антитерористичної операції, орендна плата за користування державними та комунальним майном для суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції скасовується. Отже, штраф за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань застосовано безпідставно.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час проведення камеральної перевірки встановлена несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки із затримкою більше 30 календарних днів, у зв`язку з чим, відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, нараховані штрафні санкції. Відповідач вказав, що до позивача не можуть застосовуватися положення пп. 38.7. п.38 підрозділу 10 Перехідних положень Кодексу, оскільки м. Маріуполь, де знаходяться земельні ділянки орендовані позивачем, не входить до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження ані до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Крім того зазначив, що позивач не звертався до податкового органу із заявою про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань або про продовження граничних строків для сплати узгоджених податкових зобов`язань. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

24 вересня 2019 року позивач надав клопотання про заміну відповідача у справі Головне управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Головне управлінням ДПС у Донецькій області.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 20 серпня 2019 року.

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року відкладено підготовче засідання на 24 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 24 вересня 2019 року вирішено продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі на тридцять днів, відкласти підготовче засідання до 24 жовтня 2019 року.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити адміністративну справу до судового розгляду по суті на 21 листопада 2019 року.

У судове засідання позивач явку свого представника не забезпечив, засобами електронного зв`язку, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Стосовно клопотання позивача про заміну відповідача суд зазначає, що зазначене клопотання є необґрунтованим, крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028), станом на день розгляду справи, не припинено, таким чином, підстави для заміни відповідача у справі відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» (місцезнаходження: пр. Леніна, буд. 86-А, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 24155428) зареєстровано як юридична особа 4 червня 1996 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У користуванні ТОВ «Проектно-Будівельне підприємство«Азовінтекс» перебувають земельні ділянки, які розташовані у м. Маріуполі, що підтверджується договорами оренди земельними ділянками від 18 лютого 2008 року № 04.08.162.00073, від 24 листопада 2008 року №0408.162.00763, 23 липня 2008 року №04.08.160.00403, 13 лютого 2006 року №04.06.162.00479, 13 лютого 2006 року №04.06.162.00480, від 25 грудня 2007 року №04.07.162.00516, від 1 лютого 2006 року № 04.06.162.00458, планами (схемами) меж земельних ділянок та актами приймання-передачі земельних ділянок (а.с. 170-173) та не є спірним між сторонами.

26 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб за травень-червень 2017 рік ТОВ «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» , складено Акт № 153/05-99-46-05/05-583/24155428.

З висновків Акта убачається, що перевіркою встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання з орендної плати за травень 2017 року на суму 3779,80 грн., за червень 2017 року на суму 133281,45 грн., за що встановлена відповідальність пунктом 126.1 статті 126 розділу ІІ Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного Акта перевірки відповідачем 26 березня 2019 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0063374605, яким за затримку сплати грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб ТОВ «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20 % у сумі 12724,32 грн. та повідомлення-рішення №0063364605, яким за затримку сплати грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб ТОВ «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20 % у сумі 14687,93 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 13 червня 2019 року №27305/6/99-99-11-06-01-25 податкові повідомлення-рішення №0063374605 та №0063364605 від 26 березня 2019 року залишені без змін, а скаргу - без задоволення.

Спірним питанням даної справи є правомірність застосування штрафної санкції, що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України з огляду на приписи ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 2 вересня 2014 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Так, підставою застосування штрафної санкції, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є порушення п. 287.3 ст. 287 Податкового Кодексу України, за що на підставі статті 126 Податкового кодексу України, застосовується штраф.

Згідно статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

При цьому, Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 веренся 2014 року № 1669-VII (далі - Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року.

Вищевказаний Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до вимог статей 6 та 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п.3 ст. 11 Закону №1669, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких віднесено м. Маріуполь, де розташовані орендовані позивачем земельні ділянки.

При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» , від 05 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053» ), м. Маріуполь також віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Разом з тим, 8 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17 травня 2016 року № 1365-VIII, пунктом 2 якого тексти статей 6 і 7 викладено в такій редакції: «Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону» ; «Скасувати суб`єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону» .

Статтю 4 Закону № 1669 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію» . Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 № 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Системний аналіз вищезазначених нормативно-правових актів в редакції, що регулювали спірні правовідносини на час їх виникнення та на час дії відповідної редакції Закону, тобто в період до 8 червня 2016 року дають підстави вважати, що платники земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, які знаходилися на території визначених переліком населених пунктів, де проводилася АТО або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, а також земельні ділянки державної та комунальної власності якими такі платники податків користуються знаходяться на території де проводилась АТО, на цей період звільняються від виконання своїх обов`язків, зокрема, щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в місті їх розташування.

Позивач скористався зазначеною пільгою відобразивши її у податкових деклараціях з плати за землю.

Згідно пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

При цьому, ст. 10 Закону №1669 врегульовано порядок підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, а саме: протягом терміну дії цього Закону належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Зі змісту вказаної статті чітко вбачається, що нею визначений конкретний документ як підстава для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань. При цьому цією нормою не визначено, за невиконання (неналежне виконання) від якого саме зобов`язання звільняється певна особа. Тобто, для спірних правовідносин стаття 10 Закону № 1669 є загальною нормою.

Відповідно до ст. 11 Закону № 1669 визначено, що дія Закону поширюється на період проведення АТО та на шість місяців після дня її завершення.

З матеріалів справи убачається, що позивачем було отримано Сертифікати (висновки) про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 14 січня 2016 року №19/12.1-17-03(№5695), №20/12.1-17-03(№5694), №21/12.1-17(5696), №22/12.1-17-03(№5693) якими було засвідчено настання обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року, зокрема, дії органів державної влади щодо використання земельних ділянок, за договорами оренди земельних ділянок, та щодо дотримання положень законодавства у галузі навколишнього середовища та режиму використання земель.

Таким чином Сертифікат ТПП застосовується при вирішенні питання звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені з боку податкових органів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн., при цьому доказів витрат на правничу допомогу суду не надано. Таким чином, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору сплачена при поданні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0063374605 від 26 березня 2019 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 12724, 32 грн., №0063364605 від 26 березня 2019 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 14687,93 грн., за несвоєчасне внесення орендної плати за землю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, м. Маріуполь, Донецька обл., 87526; код ЄДРПОУ: 39406028) судові витрати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (місцезнаходження: пр. Миру, 68-а, м. Маріуполь, Донецька обл., 87500; код ЄДРПОУ: 24155428) зі сплати судового збору в сумі 1921 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Дмитрієв