Рішення

від 19.11.2019 по справі 334/2797/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 19.11.2019

Справа № 334/2797/18

Провадження № 2/334/659/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.

при секретарі Манюхіні О.О.

за участю представника позивача адвоката Гречиха С.Ю., представника відповідача Бойко Л.В. , адвоката Штабовенко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства Запорізька автобаза №7 Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжбудтранс про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (стягнення втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності),

ВСТАНОВИВ:

20.04.2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Дочірнього підприємства Запорізька автобаза № 7 Товариства з додатковою відповідальністю Запоріжбудтранс , з вимогами про стягнення з Відповідача на власну користь, в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, компенсації втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності за період з листопада 2017 року по березень 2018 року в сумі 10 309 (десять тисяч триста дев`ять) гривень, а також про стягнення з Відповідача щомісячно, починаючи з квітня 2018 року, компенсації втраченого заробітку в сумі 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят однієї) гривні.

В обґрунтування пред`явлених до Відповідача вимог ОСОБА_2 зазначила, що 30.04.1985 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої з вини ОСОБА_3 , який працював водієм Автобази № 7 Запорізького виробничого автомобільного тресту (на день подання позову - ДП Запорізька автобаза № 7 ТзДВ Запоріжбудтранс ) та на момент ДТП виконував трудові обов`язки, здійснюючи керування належним підприємству вантажним автомобілем "КАМАЗ", вона зазнала середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які потягнули за собою тривалий розгляд здоров`я.

Внаслідок завданих дорожньо-транспортною пригодою тілесних ушкоджень, Позивач втратила працездатність, тобто отримала каліцтво. Зокрема, за висновком Лікарсько-трудової експертної комісії від 26.08.1985 року вона була визнана інвалідом ІІ групи, а з 15.09.1986 року - інвалідом ІІІ групи безстроково. При цьому, з огляду на те, що на час заподіяння шкоди Позивач ніде не працювала, не перебувала у трудових відносинах з підприємством, працівником якого завдано шкоду, її захворювання було визначено як загальне.

З метою відшкодування шкоди, спричиненої втратою працездатності, 29.12.1986 року Позивач звернулася до Відповідача, як до роботодавця ОСОБА_3 та власника джерела підвищеної небезпеки із відповідною письмовою заявою, в якій просила сплачувати їй щомісячно, починаючи з 21.12.1986 року й до повного відновлення працездатності, компенсацію втраченого заробітку в сумі 169 руб. 70 коп. В обґрунтування розміру відшкодування, у поданій Відповідачу заяві Позивач зазначила, що сума компенсації визначена нею відповідно до чинної на той час норми ст. 455 Цивільного кодексу УРСР - як різниця між сумою заробітку (204 руб.11 коп.), одержуваного за останнім місцем роботи, та призначеної як інваліду ІІІ групи пенсії (34 руб. 41 коп.).

Вказана вище заява, була у повному обсязі задоволена Відповідачем, та в період з грудня 1986 року по листопад 2017 року відшкодування спричиненої Позивачу шкоди здійснювалося ним добровільно, шляхом щомісячного пересилання узгодженої сторонами суми коштів поштовими переказами, при цьому, з листопада 1986 року по червень 1987 року Позивач ще працювала сторожем у Ленінському районному відділі внутрішніх справ.

Однак, у листопаді 2017 року Відповідач припинив виплачувати відшкодування заподіяної Позивачу шкоди (компенсацію суми втраченого заробітку), посилаючись на те, що останнім не надано підтвердження причин інвалідності, зокрема того, що вона пов`язана з каліцтвом (ушкодженням здоров`я), отриманим 30.04.1985 року, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, власником якого був саме Відповідач.

Таким чином, Позивач стверджує, що з листопада 2017 року відбувається порушення її права на отримання відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, шляхом виплати щомісячної компенсації суми втраченого заробітку.

Позивач наполягає на тому, що оскільки станом на момент звернення до суду із позовом її працездатність не відновилася, вона як і раніше є інвалідом ІІІ групи загального захворювання та отримує пенсію по інвалідності, призначену довічно, Відповідач не мав підстав для припинення виконання позадоговірного, деліктного зобов`язання, яке виникло в нього з факту завдання шкоди Позивачу, та повинно виконуватися до моменту відшкодування останньому шкоди в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.04.2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ДП Запорізька автобаза № 7 ТзДВ Запоріжбудтранс було відкрито.

13.06.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилався на те, що Позивачем не надано документів, які свідчать про локалізацію та характер тілесних ушкоджень, отриманих під час ДТП 30.04.1985 року, а також не доведено тієї обставини, що саме внаслідок отриманих під час ДТД тілесних ушкоджень, вона визнана інвалідом, тобто, що інвалідність Позивача пов`язана з дією джерела підвищеної небезпеки, власником якого був саме Відповідач.

Крім того, у відзиві Відповідач зауважив, що грошові кошти, які з 1986 року по 2017 рік надсилалися Позивачу, виплачувалися без належної правової підстави та являли собою не відшкодування шкоди, а благодійну фінансову допомогу.

Додатково Відповідач зазначив, що у позові слід відмовити також з причин відсутності у нього можливості в подальшому відшкодовувати шкоду через незадовільний фінансовий стан, а також у зв`язку із пропуском Позивачем строку позовної давності, перебіг якого розпочинається з дня набрання законної сили вироком суду, яким ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні ДТП, що призвело до завдання Позивачу середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 07.08.2018 року, Позивач пояснила, що викладені у відзиві на позовну заяву твердження Відповідача, повністю спростовуються наявними в матеріалах справи та додатково наданими письмовими доказами, з яких вбачається, що 30.04.1985 року одразу після ДТП її було доставлено Міської лікарні № 5 м. Запоріжжя та госпіталізовано до відділення поєднаної травми. За результатами обстеження у Позивача було діагностовано наступні тілесні ушкодження: переломи 5 - 9 ребра справа і 4 ребра зліва, компресійного перелому L1 (першого поперекового хребця), закритого оскольчатого перелому ліктьового відростку справа, вивиху головної лучевої кістки, струсу головного мозку. При цьому, підставою встановлення Позивачу інвалідності стали наступні травми: 26.08.1985 року - компресійний перелом 9-го грудного і 1-го поперекового хребця, закритого оскольчатого перелому ліктьового відростку справа; 15.09.1986 року - анкілоз правого ліктьового суглобу з різким порушенням функції правої руки, консолідований оскольчатий перелом 1-го поперекового і 9-го грудного хребця. Таким чином, на думку Позивача, причинно-наслідковий зв`язок між ушкодженнями, отриманими під час ДТП, та діагнозом, на підставі якого Лікарсько-трудова експертна комісія визнала Позивача інвалідом, є очевидним та беззаперечним.

Окрім того, представник Позивача у судовому засіданні зауважив, що незважаючи на те що матеріали кримінальної справи № 1-366/1985, в рамках якої було проведено судово-медичну експертизу та встановлено тяжкість тілесних ушкоджень завданих Позивачу, були знищені за давністю зберігання, на теперішній час відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів з приводу того, що саме стало причиною (підставою) встановлення Позивачу інвалідності, оскільки Відповідачем не було надано доказів того, що Позивач протягом життя отримувала інші травми (тілесні ушкодження) та/або переносила захворювання, які призвели чи за всіма ознаками могли призвести до інвалідізації чи втрати працездатності, натомість Позивач заперечує наявність таких подій.

В поданих до суду 14.08.2018 року письмових запереченнях на відповідь Позивача на відзив, Відповідач ще раз вказав про те, що на його думку Позивач не довів ані того, що Відповідач є правонаступником Автобази № 7 Запорізького виробничого автомобільного тресту; ані того, що Відповідач сплачував йому компенсацію протягом 31-го року; ані того, що втрата Позивачем працездатності напряму пов`язана з каліцтвом отриманим внаслідок ДТП, а не з досягненням ним пенсійного віку.

Окрім того, Відповідач продовжував наполягати на тому, що позовну заяву подано після спливу строку позовної давності, а отже наявні підстави для застосування пов`язаних з цим наслідків, а також на тому, що протягом більше ніж тридцяти років Позивач отримував не відшкодування шкоди (компенсацію втраченого заробітку), а грошові кошти, які надсилалися Відповідачем на його адресу помилково та безпідставно, а отже мають бути повернуті.

05.02.2019 року представник Позивача адвокат Гречиха С.Ю., на підставі та в порядку ст.ст. 43, 49 ЦПК України, звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням змісту якої просив суд: стягнути з Відповідача, найменування якого в процесі розгляду справи було змінено на Дочірнє підприємство Запорізька автобаза на користь Позивача, компенсацію втраченого заробітку за період з листопада 2017 року по лютий 2019 року в сумі 36 190,00 (тридцять шість тисяч сто дев`яноста) гривень; а також щомісячно починаючи з березня 2019 року - стягувати з Відповідача на користь Позивача компенсацію втраченого заробітку в сумі 2 721,00 грн. (дві тисячі сімсот двадцять одна) гривні.

Вказана вище заява була обґрунтована тим, що під час судового розгляду справи змінилося найменування Відповідача, що буде мати значення під час виконання рішення суду про стягнення з нього на користь Позивача грошових коштів, а також тим, що Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік з 01.01.2019 року встановлено новий розмір мінімальної заробітної плати у сумі 4 173,00 грн., що безпосередньо впливає на розрахунок компенсації втраченого Позивачем заробітку, з приводу стягнення якого останній звернувся до суду.

В процесі судового розгляду ОСОБА_2 безпосередньої участі не приймала. ЇЇ представник адвокат Гречиха С.Ю., посилаючись на обставини та підстави, викладені в поданих до суду заявах по суті справи, пред`явлені до Відповідача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Надаючи пояснення в судовому засіданні 06.02.2019 та 19.11.2019 року представник Позивача Гречиха С.Ю . зазначив, що законодавство України не передбачає такої підстави для відмови у прийомі на роботу, як досягнення певного віку, отже трудова правосуб`єктність не має граничного вікового обмеження. Більш того, ст. 11 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку передбачено, що громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами ; забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

Таким чином, досягнення Позивачем пенсійного віку не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров`я (каліцтва). З цього приводу Пленум Верховного суду України у пункті 12 Постанови "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 року (з подальшими змінами) вказав наступне: Якщо у зв`язку з ушкодженням здоров`я потерпілому призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров`я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв`язку з цим ушкодженням здоров`я. Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії.

Додатково адвокат Гречиха С.Ю. зауважив, що поведінка Відповідача, який протягом більше ніж тридцять років визнавав факт та обставини завдання шкоди Позивачу, не заперечував свого обов`язку (деліктного зобов`язання) з відшкодування заподіяної Позивачу шкоди, та здійснював її щомісячне відшкодування у спосіб, погоджений з Позивачем, а згодом відмовився від їх визнання й заперечує добровільність та обґрунтованість своїх вчинків - містить ознаки недобросовісних дій, які заборонені чинним законодавством. В свою чергу Позивач, розумно покладаючись на такі дії Відповідача й розраховуючи на їх добросовісність, протягом більш ніж тридцяти років не звертався до суду з вимогою про примусове стягнення з нього відшкодування на власну користь.

Зважаючи на це, представник Позивача просив суд під час вирішення спору застосувати Висновок Верховного Суду у складі Великої Палати, викладений у в Постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, а також у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладений у Постанові від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), відповідно до якого: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці; поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Крім того, адвокат Гречиха С.Ю. заперечував проти застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, наполягаючи на тому, що оскільки з 29.12.1986 року по 01.11.2017 року Відповідачем відшкодування шкоди здійснювалося добровільно, перебіг строку позовної давності в цей період переривався в силу приписів ст. 79 ЦК УРСР та ч. 1 ст. 264 ЦК України - вчиненням дій, що свідчили про визнання боргу. Таким чином, зважаючи на Висновок Верховного Суду у справі № 6-725цс16, згідно якого факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі; а також враховуючи те, що порушення прав Позивача відбулося лише у листопаді 2017 року, у зв`язку із відмовою Відповідача від виконання деліктного зобов`язання, строк позовної давності не може вважатися пропущеним. Крім того, за правилами п. 3 ч. 1. ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

В процесі судового розгляду представники Відповідача: Бойко Л.В. та адвокат Штабовенко Д.В., посилаючись на обставини та підстави, викладені в поданих до суду заявах по суті справи, проти позову заперечували та просили суд відмовити у задоволенні пред`явлених до Відповідача вимог у повному обсязі.

Надаючи пояснення в судовому засіданні 06.02.2019 та 19.11.2019 року представник Відповідача Штабовенко Д.В. пояснив, що матеріали справи не містять переконливих доказів того, що втрата Позивачем працездатності напряму пов`язана з каліцтвом, отриманим внаслідок ДТП, а не з перенесенням протягом життя інших захворювань (ушкоджень) або досягненням пенсійного віку. Адвокат Штабовенко Д.В. наполягав на тому, що Позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між подією ДТП та певними наслідками, які виразилися у конкретних тілесних ушкодженнях, які в свою чергу стали причиною втрати Позивачем працездатності та визнання його інвалідом.

Представник Відповідача Бойко Л.В. під час надання пояснень зауважила, що у позові слід відмовити також з причин відсутності у Відповідача фінансової можливості в подальшому відшкодовувати шкоду, що водій Відповідача ОСОБА_3 ще у 1985 році самостійно відшкодував Позивачу завдану шкоду, що Позивач має бути вдячним Відповідачу за те, що останній протягом тривалого часу здійснював на його користь виплати, які за своєю природою були благодійною фінансовою допомогою (підтримкою).

Вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, з`ясувавши всі обставини у справі та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що 30.04.1985 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_2 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, які потягнули за собою тривалий розгляд здоров`я. На день ДТП потерпіла , 1940 року народження, ще не досягла пенсійного віку, проте ніде не працювала.

Причиною ДТП, а отже й завдання шкоди ОСОБА_2 , стали протиправні, винні дії працівника Автобази № 7 Запорізького виробничого автомобільного тресту ОСОБА_3 , який в момент пригоди виконував свої трудові обов`язки здійснюючи керування автомобілем КаМАЗ, що перебував у власності підприємства.

Наведені вище обставини визнаються сторонами у справі, додатково підтверджуються Вироком Ленінського районного народного суду м. Запоріжжя від 23.07.1985 року у справі № 1-366/198, а отже в суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності та добровільності визнання.

Твердження адвоката Штабовенко Д.В. відносно того, що Відповідач не є правонаступником Автобази № 7 Запорізького виробничого автомобільного тресту, були спростовані в процесі розгляду справи наступними письмовими доказами: листом Головного управління статистики у Запорізькій області № 05-09/2861/06-18 від 26.10.2018 року; листом Державного архіву Запорізької області № 01-32/К-2948 від 01.11.2018 року з додатками; листом Архівного управління Запорізької міської ради № 04-23/757 від 30.10.2018 року; наданою Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради копією реєстраційної справи Дочірнього підприємства Запорізька автобаза (код ЄДРПОУ: 01236489). Крім того, та обставина, що правонаступником Автобази № 7 Запорізького виробничого автомобільного тресту є Відповідач, була визнана іншим представником Відповідача - Бойко Л.В .

Таким чином, суд приходить до висновку, що саме Відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, а також роботодавець винуватця ДТП - є особою відповідальною за шкоду завдану Позивачу.

Дійсно, матеріали кримінальної справи № 1-366/1985, які перебували в архіві Ленінського районного суду м. Запоріжжя, а разом з ними й Висновок судово-медичної експертизи, на підставі якої було встановлено тяжкість завданих Позивачу тілесних ушкоджень, були знищені за давністю зберігання. Проте характер й локалізацію травм Позивача можна встановити на підставі даних довідки Міської лікарні № 5 м. Запоріжжя, згідно якої - ОСОБА_2 знаходилась у відділені поєднаної травми (ВПТ) починаючи з 30 квітня 1985 року (тобто з дня настання ДТП), у зв`язку з переломами 5 - 9 ребра справа і 4 ребра зліва, компресійного перелому L1 (першого поперекового хребця), закритого оскольчатого перелому ліктьового відростку справа, вивиху головної лучевої кістки, струсу головного мозку.

Оригінал Довідки лікарні № 5 м. Запоріжжя, був оглянутий судом під час судового засідання у справі 19.11.2019 року. Копія зазначеної довідки - долучена до матеріалів справи.

26.08.1985 року Позивач за висновком Лікарсько-трудової експертної комісії визнана інвалідом ІІ групи, при цьому підставою встановлення їй інвалідності став той самий діагноз (тілесні ушкодження), що міститься у довідці з Міської лікарні № 5. Так, згідно Виписки з акту освідчення № 1055 Запорізької обласної травматологічної ЛТЕК (довідка серії ЗАП-К-82 бланк № 003434) від 20.08.1985 року - громадянці ОСОБА_2 , 1940 року народження, встановлений діагноз: компресійний перелом 9-го грудного і 1-го поперекового хребця, закритого оскольчатого перелому ліктьового відростку справа.

15.09.1986 року Позивач, на підставі діагнозу, який відповідає описаним вище отриманим в ДТП травмам (тілесним ушкодженням), за висновком Лікарсько-трудової експертної комісії була визнана інвалідом ІІІ групи безстроково. Зокрема, відповідно до Виписки з акту освідчення Запорізької обласної травматологічної ЛТЕК (довідка серії ХАР-К-82, бланк № 019490) від 15.09.1987 року - громадянці ОСОБА_2 , 1940 року народження, встановлений основний діагноз: анкілоз правого ліктьового суглобу з різким порушенням функції правої руки, консолідований оскольчатий перелом 1-го поперекового і 9-го грудного хребця.

Копії Виписки з акту освідчення № 1055 Запорізької обласної травматологічної ЛТЕК (довідка серії ЗАП-К-82 бланк № 003434) від 20.08.1985 року, та Виписки з акту освідчення Запорізької обласної травматологічної ЛТЕК (довідка серії ХАР-К-82, бланк № 019490) від 15.09.1987 року, справжність яких засвідчена заступником начальника Правобережного об`єднаного управління м. Запоріжжя Пенсійного фонду України, були оглянуті судом під час судового засідання у справі 19.11.2019 року. Копії відповідних документів - долучені до матеріалів справи.

Враховуючи зміст вказаних вище письмових доказів, суд вважає доведеним той факт, що інвалідність (каліцтво) Позивача безпосередньо пов`язано з ушкодженнями (є їх прямим наслідком), отриманими під час ДТП. При цьому суд погоджується з тим, що на теперішній час відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів з цього питання, оскільки в процесі розгляду справи Відповідачем не було надано доказів того, що Позивач протягом життя отримувала інші травми (тілесні ушкодження) та/або переносила захворювання, які призвели чи за всіма ознаками могли призвести до інвалідізації чи втрати працездатності, натомість Позивач заперечує наявність таких подій.

29.12.1986 року Позивач звернулася до Відповідача з письмовою заявою (вхід. № 746/2) про відшкодування шкоди, спричиненої втратою працездатності. Про отримання Відповідачем відповідної заяви свідчить штамп для вхідної кореспонденції, проставлений на її другому примірнику, який містить присвоєний документу вхідний номер та дату прийняття.

Вказана вище заява, була обґрунтована Позивачем положеннями ст.ст. 450, 455 Цивільного кодексу УРСР, якими на той час були врегульовані питання відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та, серед іншого, містила розрахунок суми компенсації втраченого заробітку, яку Позивач просив сплачувати йому щомісячно до повного відновлення працездатності.

Оригінал Заяви ОСОБА_2 в адресу Автобази № 7 м. Запоріжжя вхід. № 746/2 від 29.12.1986 року, був оглянутий судом під час судового засідання у справі 19.11.2019 року. Копія зазначеної заяви - долучена до матеріалів справи.

Позивач наполягає на тому, що за наслідками розгляду вказаної вище заяви, Відповідачем в період з грудня 1986 року по листопад 2017 року відшкодування шкоди здійснювалося добровільно, шляхом направлення Позивачу щомісячно суми компенсації поштовими переказами.

Зазначена обставина опосередковано підтверджується доданими до позовної заяви Листами Запорізької дирекції ПАТ Укрпошта № 20-15-К-784 від 15.01.2018 року та № 20-15-К-8958 від 05.03.2018 року, а також Листом ДП "Запорізька автобаза № 7" вих. № 30/6 від 06.05.2010 року, оригінали яких були оглянуті судом під час судового засідання у справі 19.11.2019 року; копії - долучені до матеріалів справи.

Так, в адресованому Позивачу Листі вих. № 30/6 від 06.05.2010 року, Відповідач просить її з`явитися на підприємство та надати оригінали документів, які підтверджують факт каліцтва (паспорт, рішення суду, медичний висновок), посилаючись на необхідність проведення звірки відповідних документів, у зв`язку із реорганізацією Відповідача.

Відповідно до листів Запорізької дирекції ПАТ Укрпошта від 15.01.2018 року № 20-15-К-784 та від 05.03.2018 року № 20-15-К-8958: в період з липня по листопад 2017 року Відповідачем на користь Позивача було перераховано наступні суми: поштовим переказом № 0/0009 від 04.07.2017 року сплачено 1449 грн. 34 коп.; поштовим переказом № 5/0034 від 23.08.2017 року сплачено 1478 грн. 33 коп.; поштовим переказом № 3/0004 від 02.10.2017 року сплачено 1420 грн. 76 коп.; поштовим переказом № 1/0010 від 01.11.2017 року сплачено 1448 грн. 93 коп.

Зі змісту наведених документів вбачається, що Відповідач дійсно до листопада 2017 року включно, щомісячно виплачував (пересилав) Позивачу грошові кошти. Зазначена обставина, визнавалася представником Відповідача Бойко Л. В . під час розгляду справи, а також не заперечувалася у поданих Відповідачем до суду заявах по суті справи.

Проте, Відповідач стверджував, що відповідні виплати, з одного боку являли собою благодійну фінансову допомогу Позивачу, а не відшкодування завданої йому шкоди (арк. 2, 3 Відзиву від 13.06.2018 року), а з іншого - взагалі здійснювалися помилково та безпідставно, що було виявлено державними органами під час перевірки у листопаді 2017 року (арк. 4 Заперечень від 14.08.2018 року).

Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, оскільки Відповідачем не заперечується те, що протягом більш ніж тридцяти років він здійснював виплати на користь Позивача, однак всупереч вказаних вище положень ЦПК України, ним не було надано суду жодного доказу наявності іншої підстави для таких виплат та/або помилки з боку працівників чи посадових осіб підприємства, що призвела до їх безпідставного проведення (акта перевірки, рішення про застосування дисциплінарного стягнення, договору, інших документів бухгалтерського обліку тощо), суд приходить до висновку, що відповідні регулярні виплати проводилися Відповідачем на підставі Заяви Позивача вхід. № 746/2 від 29.12.1986 року, з метою відшкодування заподіяної йому внаслідок ДТП шкоди.

Станом на момент звернення до суду із позовом, працездатність ОСОБА_2 не відновилася - вона є інвалідом ІІІ групи загального захворювання та отримує пенсію по інвалідності, призначену довічно.

Зазначені обставини підтверджуються Дублікатом пенсійного посвідчення серії АД НОМЕР_1 від 03.03.2004 року, Трудовою книжкою Позивача, Довідкою Правобережного об`єднання УПФУ в м. Запоріжжі № 2253 від 27.03.2018 року, оригінали яких були оглянуті судом під час судового засідання у справі 19.11.2019 року; копії - долучені до матеріалів справи.

Згідно висновку Верховного Суду у справі № 6-725цс16: Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Зважаючи на це, Відповідач не мав підстав для припинення виконання позадоговірного, деліктного зобов`язання, яке виникло в нього з факту завдання шкоди Позивачу, та повинно виконуватися до моменту її відшкодування в повному обсязі, тобто до повного відновлення працездатності останнього.

У відповідності до положень ст. 11 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку , громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами; забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992 року (з подальшими змінами) визначено, що у разі якщо у зв`язку з ушкодженням здоров`я потерпілому призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до, так і після ушкодження здоров`я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв`язку з цим ушкодженням здоров`я. Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії.

Отже, суд погоджується з тим, що досягнення Позивачем пенсійного віку не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров`я (каліцтва).

Частиною 1 статті 440 ЦК УРСР передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Аналогічна норма існує в ЦК України - ч. 1 ст. 1166 ЦК України встановлює правило, за яким майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно вимог ст. 441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналогічна норма ЦК України - ч. 1 ст. 1172 встановлює, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ст. 450 ЦК УРСР, організації і громадяни, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Схожим чином регулюються питання відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки за чинним ЦК України, зокрема - частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до положень ст. 455 ЦК УРСР, в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Статтею 457 ЦК УРСР було визначено, що у разі якщо каліцтво або інше ушкодження здоров`я заподіяно організацією або громадянином, не зобов`язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441, 450 ЦК УРСР у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров`я і фактично одержуваної ним пенсії.

Враховуючи, що завдання шкоди Позивачу відбулося в період чинності ЦК УРСР, саме його положення мають бути застосовані судом до спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України в ухвалі від 18.06.2008 року у справі № 6-21977св07: Крім того, суд першої інстанції помилково застосував ст.ст. 1168, 1187, 1195 ЦК України, норми яких не розповсюджуються на вказані вище правовідносини, які виникли в 2003 році. Суду необхідно було обговорити питання, чи не наступає в цьому випадку відповідальність за ст.ст. 440, 440-1, 450, 457 ЦК УРСР .

Таким чином, приймаючи до уваги ту обставину, що на час заподіяння шкоди Позивач не працювала, і станом на сьогодні також не працює, отримуючи пенсію по інвалідності, розрахунок сум, що підлягають стягненню з Відповідача, здійснюється виходячи із законодавчо встановленого мінімального розміру оплати праці.

Відповідно до приписів ст. 3 Закону України Про оплату праці , мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Зі змісту даної норми вбачається, що сума мінімальної заробітної плати не може бути нижчою від законодавчо встановленого її рівня. Отже, обчислення суми втраченого Позивачем внаслідок втрати працездатності заробітку, яка підлягає щомісячному відшкодуванню, має проводитися з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною 2 статті 1208 ЦК України передбачено, що за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік , у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі установлено в сумі - 3 200,00 гривень (з 01 січня).

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік передбачено, що у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі установлено в сумі - 3 723,00 гривні (з 01 січня).

У відповідності до положень ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік - у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі установлено в сумі - 4 173,00 гривні (з 01 січня).

З Довідки № 2253 від 27.03.2018 року, виданої Правобережним об`єднаним УПФ України вбачається, що розмір пенсії Позивача в період з жовтня 2017 року по березень 2018 року складав 1452,00 гривні щомісячно.

З огляду на це, в період з листопада по грудень 2017 року втрата Позивачем заробітку склала щомісячно 1 748 грн. (3200 грн. - 1452 грн.), а всього за період - 3496 грн. (1748 грн.*2).

В період з січня по грудень 2018 року втрата Позивачем заробітку склала щомісячно 2271 грн. (3723 грн. - 1 452 грн.), а всього за період - 27252 грн. (2271 грн.*12).

В період з січня по лютий 2019 року втрата Позивачем заробітку склала щомісячно 2721 грн. (4173 грн. - 1 452 грн.), а всього за період - 5442 грн. (2 721 грн.*2).

Отже, суд визнає обґрунтованою заявлену Позивачем до відшкодування загальну суму компенсації втраченого заробітку за період з листопада 2017 року по лютий 2019 року у розмірі 36 190 грн.

Також суд погоджується з тим, що стягненню з Відповідача, починаючи з березня 2019 року і до повного відновлення працездатності Позивача, підлягає компенсація втраченого заробітку в сумі 2 721 грн. щомісячно.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд також враховує те, що Відповідач протягом більше ніж тридцять років визнавав факт та обставини завдання шкоди Позивачу, не заперечував свого обов`язку (деліктного зобов`язання) з відшкодування заподіяної Позивачу шкоди, та здійснював її щомісячне відшкодування у спосіб, погоджений з Позивачем, а згодом відмовився від їх визнання й став заперечувати добровільність та обґрунтованість власних дій. В свою чергу Позивач, розумно покладаючись на такі дії Відповідача й розраховуючи на їх добросовісність, протягом більш ніж тридцяти років не звертався до суду з вимогою про примусове стягнення з нього відшкодування на власну користь.

Суд вважає, що вказана вище поведінка Відповідача містить ознаки недобросовісних дій, які заборонені чинним законодавством, тож доцільним в даному випадку буде застосування висновку Верховного Суду у складі Великої Палати, викладеного у в Постанові від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, а також у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеного у Постанові від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), відповідно до якого: доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них .

Крім того, суд вважає неможливим застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, про які заявлено Відповідачем під час розгляду справи, зважаючи на те, що з 29.12.1986 року по 01.11.2017 року відшкодування шкоди здійснювалося Відповідачем добровільно, а отже перебіг відповідного строку в цей період переривався вчиненням дій, що свідчили про визнання боргу, на підставі ст. 79 ЦК УРСР та ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Статтею 76 ЦК УРСР, який був чинним на день завдання шкоди Позивачу, передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно вимог ст. 79 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності переривається пред`явленням позову в установленому порядку. По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов`язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 261, ч. 1 ст. 264 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Отже, враховуючи те, що порушення прав Позивача відбулося лише у листопаді 2017 року, у зв`язку із відмовою Відповідача від виконання деліктного зобов`язання, строк позовної давності не може вважатися пропущеним.

Більш того, за правилами п. 3 ч. 1. ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 76, 79, 440, 441, 450, 455, 457 ЦК УССР, ст.ст. 11, 15, 16, 261, 264, 268, 1166, 1172, 1187, 1208 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства Запорізька автобаза про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (стягнення втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності) - задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства Запорізька автобаза (код ЄДРПОУ: 01236489; адреса: 69096, м. Запорожжя, вул. Каховська, 44) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), компенсацію втраченого заробітку за період з листопада 2017 року по березень 2018 року в сумі 10 309,00 (десять тисяч триста дев`ять) гривень.

Стягувати з Дочірнього підприємства Запорізька автобаза (код ЄДРПОУ: 01236489; адреса: 69096, м. Запорожжя, вул. Каховська, 44) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), компенсацію втраченого заробітку в сумі 2 271,00 (дві тисячі двісті сімдесят однієї) гривні щомісячно починаючи з квітня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.Ю.Козлова