Постанова

від 19.11.2019 по справі 440/1157/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 р.Справа № 440/1157/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року, (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, повний текст складено 15.07.2019 року) по справі № 440/1157/19

за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

третя особа Державна установа "Полтавська виправна колонія (№64)"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Полтавській області, прийняті на підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 28.12.2018 р. №1755/16-31-13-06-14/08680655, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2019 №0000631306, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 285 548,28 грн (з урахуванням пені та штрафу);

- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2019 №0000641306 про застосування штрафних санкцій у сумі 510 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати;

- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2019 №0000621306, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 8280,42 грн (пеня та штраф);

- вимогу від 17.01.2019 №0000601306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2 055 531,35 грн;

- рішення від 17.01.2019 №0000611306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 998 525,23 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 р. №0000631306, №0000641306, №0000621306.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 р. №0000601306 про сплату боргу (недоїмки).

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 17.01.2019 р. №0000611306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Головне управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позов. В обґрунтування вимог зазначило про не врахування судом наданих доказів в підтвердження наявності трудоввих договорів між позивачем та засуджениеми, а саме наказів, табелів робочого часу, звітів, відомостей бухгалтерського облчку, що призвело до невірного вирішення справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що позивачем укладалися в пероід з 2016-2018рр. договори із виправною колонією, в якій відбували покарання особи, які в подальшому виконували певні види робіт, отже позивач не є ні роботадавцем ( ні податковим агентом) в даних правовідносинах, а тому донарахування здійснені податковим органом є неправомірними.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, з 14.12.2018 р. по 22.12.2018 р. ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "ПДКВС (№64)" з питання дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №1755/16-31-13-06-14/08680655 від 28.12.2018 р. (т.1 а.с. 23-52).

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем:

- п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України: не перераховано під час виплати доходу (виплата доходу передувала сплаті податку) податок на доходи фізичних осіб до бюджету з доходів виплачених у вигляді заробітної плати засуджених у загальній сумі 150713,88 грн та несвоєчасно перераховано під час виплати доходу (виплата доходу передувала сплаті податку) податок на доходи фізичних осіб до бюджету з доходів виплачених у вигляді заробітної плати засуджених у сумі 40 797,43 грн;

- пп. 1.4, пп. 1.5, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення", п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України: несвоєчасно перераховано під час виплати доходу військовий збір до бюджету з доходів у вигляді заробітної плати засуджених у загальній сумі 13 866,32 грн;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування": заниження бази нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених в загальній сумі 9343324,33 грн;

- п. 1 ч. 1 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування": занижено суму нарахованого єдиного внеску, за рахунок не включення до бази нарахування заробітної плати засуджених, на 2 055 531,35 грн;

- абз. "г" п. 176.2 ст. 176 ПК України та п. 3.1 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. №4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556): подання не у повному обсязі за 4 квартал 2016 року; 1-4 квартали 2017 року; 1-3 квартали 2018 року, що призвело до збільшення податкових зобов`язань платника податку.

Не погоджуючись з актом перевірки, позивач оскаржив його в досудовому порядку, подавши заперечення, яке листом відповідача залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін (т. 1 а.с. 53-67).

17.01.2019 р. відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення №0000631306, яким платнику визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 285 548, 28 грн, з яких за основним платежем - 150 713, 88 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 98 102,32 грн, нараховано пеню 36 732, 08 грн (т. 1 а.с. 18);

- податкове повідомлення-рішення №0000641306, яким до сплати визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, штрафної санкції у розмірі 510,00 грн (т. 1 а.с. 19);

- податкове повідомлення-рішення №0000621306, яким визначено до сплати грошове зобов`язання з військового збору у загальному розмірі 8 280,42 грн, з яких за основним платежем - 7 490,55 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 789,87 грн (т. 1 а.с. 20);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0000601306 від 17.01.2019 р. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2055531,35 грн (т. 1 а.с. 22);

- рішення про застосування штрафних санкцій №0000611306 на донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 998 525,23 грн (т. 1 а.с. 21).

На вищезазначені рішення відповідача позивачем подано скаргу, за результатами розгляду якої рішенням ДФС України скаргу залишено без задоволення, а рішення податкового органу - без змін (т. 1 а.с. 68-78).

Позивач, не погоджуючись з рішеннями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у позивача відсутній статус податкового агента, то відсутній у нього обов`язок сплачувати податок за засуджених, а тому прийняті податковим органом рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 162.1.3 п. 162.1. ст. 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платником податку є податковий агент.

Відповідно до ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з пп.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пп.168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п.п. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (зі змінами внесеними Законом України № 1492-VI.II від 07.09.2016 р.) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Вказані зміни набрали чинності 08.10.2016 р.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03.07.2018 р., який набрав чинності з 28.08.2018 р., внесено зміни до ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема частину першу викладено в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Таким чином, статтею 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла до 28.08.2018 р. передбачалась можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією.

Юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань) виникли з 28.08.2018 р.

Відповідно до п.1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №396/5 від 07.03.2013 р. (далі - Інструкція № 396/5) засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Згідно з п. 5.1 Інструкції № 396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 04.01.2016 р. між позивачем (Замовник) та ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» (Виконавець) укладено договір №Г/2/16М на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробних об`єктах організацій та підприємств усіх форм власності, відповідно яких Виконавець надавав в розпорядження Замовника робочу силу з числа засуджених в кількості відповідно до виробничої потреби на строк до 31.12.2016 р. для проведення господарських потреб на об`єкті Замовника (т. 1 а.с. 105-109).

03.01.2017 р. між позивачем (Замовник) та ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» (Виконавець) укладено договір №Г/4/17М про залучення засуджених до суспільно-корисної праці на контрагентському об`єкті, відповідно до якого Виконавець виконує на об`єктах Замовника за адресою: м. Полтава, вул. Старокотелевська, 6 роботи загально-господарського характеру в період з дати підписання і по 31.12.2017 р. силами засуджених Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№ 64) в кількості до 200 чоловік з погодинною або відрядною формою оплати праці, в залежності від виду конкретних робіт (т. 1 а.с. 110-114).

02.01.2018 р. між позивачем (Замовник) та ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» (Виконавець) укладено договір №Г/2/18М/8П про залучення засуджених до суспільно-корисної праці, відповідно до якого Виконавець надає в розпорядження Замовника для залучення до суспільно корисної праці у місцях і на роботах визначених адміністрацією колонії засуджених, які мають бажання бути залученими оплачуваної праці та уклали строковий договір з Виконавцем. Праця осіб позбавлених волі оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. (т. 1 а.с. 115-116).

Згідно договорів оплата виконаних засудженими робіт здійснюється шляхом перерахування коштів Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця.

На виконання умов договорів, укладених позивачем надано як до перевірки, так і до суду накази, звіти, відомості, рахунки, платіжні доручення, довідки, кошториси, штатні розписи, розрахунки (т. 1 а.с. 117-250, т. 2 а.с. 1-104, 191-194, 231-252, т. 3 а.с. 1-70, 164-174, 176-183).

Згідно умов договорів про залучення засуджених до суспільної праці, виконавець (виправна колонія) надає в розпорядження Замовника ( позивача по справі) для залучення до суспільно-корисної праці у місцях і на роботах визначених адміністрацією колонії засуджених, які мають бажання бути залученими до оплачуваної праці та уклали строковий договір з виконавцем.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що строкові трудові договори із засудженими укладалися ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» , а не позивачем (т. 3 а.с. 179 -183), кошти, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб та в подальшому саме установа виконання покарань здійснювала відповідні виплати засудженим, з якою і були укладені відповідні договори із засудженими. Позивач не мав доступу до особових рахунків засуджених і не здійснював перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших виплат. Оплата здійснювалася не за результатом виконання робіт конкретної особи, а за місяць щодо всіх осіб, які залучались до робіт.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями; рахунками, згідно яких платником особистих коштів засуджених, 50% нарахувань на з/п засуджених, утримання за харчування із з/п засуджених, утримання за комунально-побутові послуги є ПВК -64; довідкою про суми особистих коштів засуджених, які нараховані установою та перераховані ДП Підприємство ДКВСУ (№ 64) ; оборотно-сальдовими відомостями; звітами про залучення засуджених до праці, відомостями про стан нарахування та утримання із заробітної плати засуджених, що працевлаштовані на підприємстві установи ПВК (№ 64), кошторисами; штатними розписами; розрахунками виправної колонії; довідкою про стан нарахування та утримання з доходів засуджених установи (т. 1 а.с.117-164, 240-250, 165-250, т. 2 а.с. 1-104, 191-194, т. 3 а.с. 164-174, 176).

Облік відпрацьованого робочого часу, на підставі якого здійснювалися виплати на рахунки установи проводився відповідно до Інструкції № 396/5, перерахунок коштів на рахунок установи виконання покарань, в якій відбували покарання засуджені проводився виходячи із загальної кількості відпрацьованого часу всіма засудженими, залученими до робіт на підприємстві позивача, отже табелі робочого часу, в даному випадку свідчать про виконання умов договорів між позивачем та установою виконання покарань .

Таким чином, до 28.08.2018р. були відсутні правові підстави укладання трудових договорів засудженими з будь-якими підприємствами, і всі трудові договори , відповідно до вимог законодавства, мали бути укладені виключно з установою виконання покарань в якій відбувала покарання особа та в подальшому установа виконання покарань мала можливсть за договором залучити відповідних засуджених до праці на підприємствах з якими були укладені договори про залучення до суспільно корисної праці засуджених.

В спірних правовідносинах, позивачем в 2016,2017,2018р.р були укладені договори безпосередньо з установою виконання покарань, на підставі яких нею були залучені засуджені до праці на підприємствах з якими були укладені договори про залучення до суспільно корисної праці засуджених.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання оцінки судом першої інстанції доказам, зокрема наказам про зарахування засуджених на роботу прийнятих позивачем на підставі заяв засуджених, які свідчать про наявність трудових відносин з позивачем, колегія суддів вважає помилковими, оскільки на час прийняття наказів, відповідно до діючого на той час законодавства, трудові договори мали бути укладені виключно з установою виконання покарань в якій відбувала покарання особа, отже накази в даному випадку не є формою трудового договору. (т. 2 а.с. 231-252, т. 3 а.с. 1-70)

В період з 28.08.2018р. по 30.09.2018р. трудові договори з засудженими у відповідності до вичмог ст.118 КВК України позивачем не укладалися.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем, що в період з 28.08.2018р. по 30.09.2018р. засуджені залучені до суспільно корисної праці на підставі раніше укладених договорів між позивачем та установою виконання покарань.

Колегія суддів зазначає, що накази, звіти, акти виконаних робіт, табелі робочого часу, відомості бухгалтерського обліку, складені на підтвердження виконання умов договорів та часу витраченого на їх виконання, а заяви засуджених лише свідчать про добровільний характер залучення їх до праці. Крім того, акти виконаних робіт, звіти підписані позивачем (замовником) та установою виконання покарань (виконавцем), що також спростовує доводи податкового органу про наявність трудових відносин між позивачем та засудженими.

Згідно письмових пояснень третьої особи - ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» незважаючи на штатні розписи господарчої обслуги, залучення осіб до відповідних робіт відбувалося за наявності відповідних кандидатур на певні посади та за умов наявного фінансування.

Отже, у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в ДУ «Полтавська виправна колонія (№ 64)» позивач, виступаючи замовником перед установою виконання покарань, не є роботодавцем для засуджених, не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених, а тому у нього відсутній обов"язок та правові підстави в утримані з доходів засуджених з метою подальшої сплати військовго збору та ПДФО, а тому прийняті 17.01.2019р. податковим органом податкові повідомлення-рішення про нарахування податку на доходи фізичних осіб, податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, військового збору, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій вірно визнані судом першої інстанції неправомірними.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних та допустимих доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав строкові трудові договори відповідачем не надано.

Враховуючи відсутність обов`язку позивача щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що рішення та вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну правову оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права..

Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головне управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі № 440/1157/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 25.11.2019 року