Постанова

від 13.11.2019 по справі 0840/2978/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 0840/2978/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

за участю: представника відповідача: Гурильова Андрія Станіславовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 (головуючий суддя Бойченко Ю.П., повний текст складено 26.10.2018)

в адміністративній справі №0840/2978/18 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання відмови протиправною зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, просив:

- визнати протиправною відмову відповідача від 01.06.2018 №31-8-0.302-4123/2-18:

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим №2321255100:09:014:0006.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області вчинити дії по розгляду Заяви №2 ОСОБА_1 з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 га ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області, з кадастровим номером №2321255100:09:014:0006, у порядку та спосіб, передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. На виконання вимог рішення суду, відповідач повторно розглянув заяву позивача та повторно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га ріллі Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим №2321255100:09:014:0006 для ведення особистого селянського господарства. Відмова мотивована тим, що місце розташування запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 адміністративний позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з метою ведення особистого селянського господарства на території Веселівської селищної ради. При цьому ураховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності дій відповідача та, з метою повного захисту прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим №2321255100:09:014:0006. На думку суду першої інстанції, в даному випадку втручання зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скарга, згідно якої останній просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що в силу ч. 7 ст.118 ЗК України, територіальний орган Держгеокадастру на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розглядаючи відповідне клопотання громадянина повинен перевірити відповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншій містобудівної документації, схем землеустрою і техніко0економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць та ін. Листом від 01.06.2018 року відповідач надав вмотивовану відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. Відмова обґрунтована невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимога законів, прийнятих відповідно до ст. 118 ЗКУ. Також зазначає про прошення судом першої інстанції дискреційних повноважень відповідача.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року повернуто заявнику (а.с. 85-86).

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач подав касаційну каргу скаргу на Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 11 липня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено. Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (а.с. 127-130).

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомлено.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою №1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. До заяви позивачем додано копії: викопіювання вільної земельної ділянки розміром 2 га по Веселівській селищній раді кадастровий номер 2321255100:09:014:0006, копію паспорту та ідентифікаційного коду. Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області листом від 20.12.2017 №Д-10337-7611/6-17 відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У вказаному рішенні зазначено, що місце розташування запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України).

01.02.2018 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою №2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га ріллі з земельної ділянки з кадастровим номером 2321255100:09:014:0006 загальною площею 11,5393 га, що відноситься до земель державної власності з цільовим призначенням 01, на території Василівської селищної ради Запорізької області біля села Єлизаветівка. У заяві вказано, що земельна ділянка перебуває у державній власності, оскільки термін дії договору оренди між фізичною особою та Веселівською райдержадміністрацією закінчився.

До заяви позивачем додано копії: викопіювання вільної земельної ділянки розміром 2 га по Веселівській селищній раді кадастровий номер 2321255100:09:014:0006, копію паспорту та ідентифікаційного коду та копію витягу з ДЗК № НВ -2303806172017 на бажану вільну земельну ділянку.

Проте, відповідач повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, про що свідчить лист від 07.03.2018 № Д-532-541/0/18-18, відмова обґрунтована тим, що місце розташування запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 по справі №808/967/18 визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо надання відмови у передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , оформлену листом за вих.№Д-532-541/0/18-18 від 07.03.2018 та зобов`язано вчинити дії по розгляду Заяви №2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) (вх.№Д-532/ 0 /17-18 від 08.02.2018) з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0га ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області, з кадастровим номером №2321255100:09:014:0006, у порядку та спосіб, передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В ході виконання вимог рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 по справі №808/967/18, відповідач повторно розглянув заяву позивача та листом від 01.06.2018 № 31-8-0.302-4123/2-18 повторно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га ріллі Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим №2321255100:09:014:0006 для ведення особистого селянського господарства. Відмова обґрунтована тим, що місце розташування запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно - правових актів (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України), що викликало повторне звернення позивача за захистом своїх прав щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Правове регулювання земельних відносин регулюється Конституцією України, нормами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 Земельного кодексу України).

Частини другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, частиною 1, пунктом "а" частини 2 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частиною 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно із частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею .

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні . Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів , прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів , прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вищезазначених положень надає підстави для висновку, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів , прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом із тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Таким чином, викладені відповідачем у листі від 01.06.2018 №31-8-0.302-4123/2-18 мотиви для відмови не обґрунтовані належним чином, не зазначено, у чому саме полягає невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції також правильно звернув увагу на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 по справі №808/967/18 визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо надання відмови у передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , оформлену листом за вих.№Д-532-541/0/18-18 від 07.03.2018.

Вказане рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 07.03.2018 було винесено з тих же підстав, що і оскаржувана відмова Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01.06.2018 №31-8-0.302-4123/2-18. Водночас, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 по справі №808/967/18 на даний час є таким, що набрало законної сили.

В силу ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.

Водночас, в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 по справі №808/967/18, вказано: розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (а саме: не зазначено чітко в чому полягає невідповідність місця розташування об`єкта - земельної ділянки з кадастровим номером №2321255100:09:014:0006).

Отже відповідач, не вказав, яка саме встановлена невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів .

Натомість, в силу статті 2 КАС України, обґрунтованість є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень , що підлягає встановленню адміністративним судом.

З аналізу наведених положень слідує, що рішення/дія суб`єкта владних повноважень мають бути чіткими, конкретними і зрозумілими .

Однак, не чіткість, не конкретність та не зрозумілість рішень/дій суб`єкта владних повноважень може призвести до підриву демократичних устоїв держави та порушення принципу верховенства права, який передбачений статтею 8 Конституції України.

Натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з метою ведення особистого селянського господарства на території Веселівської селищної ради, повторно зазначивши про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, не вказавши, які саме невідповідності мають місце.

Суд першої інстанції зобов`язав відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, однак відповідач вважає це порушенням його дискреційних повноважень.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до пунктів 2, 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В силу частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції суд першої інстанції захищаючи право позивача діяв у відповідності до частини 4 статті 245 КАС України, та не порушив дискреційні повноваження відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту - це дійовий спосіб захисту від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, такий, що відповідає принципу верховенства права та укріплює демократичні устої нашої держави. При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі № 816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень , а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на зазначене, а також ураховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності дій відповідача та, з метою повного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про зобов`язання суб`єкта владних повноважень (Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області) надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,0 гектара ріллі по Веселівській селищній раді Веселівського району Запорізької області з кадастровим №2321255100:09:014:0006.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один із кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчинить, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6, 7 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між кількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не можуть вважатися дискреційними.

Зокрема, така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 31.10.2019 року у справі №802/1224/16-а.

Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для не застосування зазначеної норми.

Відповідно до частин 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції суду першої інстанції правильно визначився, що позивачем у справі доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідачем не доведено правомірності рішень/дій суб`єкта владних повноважень.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 13.11.2019 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 13.11.2019.

В повному обсязі постанова виготовлена 22.11.2019.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова