КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 753/18715/18
провадження № 22-ц/824/12928/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Голуб С.А., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у період з жовтня 2003 року до січня 2018 року позивач перебувала з відповідачем у шлюбі.
Від указаного шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначала, що відповідач проживає окремо, всі обов`язки на утримання дітей та їх виховання вона несе самостійно, тоді як відповідач дітьми не займається.
Відповідач перераховує на картковий рахунок позивача грошові кошти у сумі 1000 грн на кожну дитину, однак зазначених коштів на утримання дітей не достатньо.
Рішенням Дарницького районного суду міста Київ від 03 липня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн з їх індексацією відповідно до закону, щомісячно на кожну дитину, починаючи з 26 вересня 2018 року та до досягнення повноліття кожним з дітей.
В іншій частині позову відмовлено та стягнуто судовий збір.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення змінити та стягнути з останнього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей аліменти в розмірі 1/2 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає зміні у зв`язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Указує, що добровільно приймає участь в утриманні дітей, їх оздоровленні, приймає участь у додаткових витратах та сплачує по 1000 грн.
Зазначає, що також має на утримані малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Має батьків пенсійного віку, яким зобов`язаний допомагати і матеріально і фізично, тим більше, що батько є інвалідом і потребує додаткових витрат.
Указує, що має стабільний дохід, який є меншим від суми задоволених до стягнення аліментів.
Позивач не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення змінити та стягнути з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітніх дітей аліменти в розмірі 1/2 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Представники позивача у судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зконним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що з 25 жовтня 2003 року по 23 січня 2018 року позивач та відповідач перебували у шлюбі.
Від вказаного шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також встановлено, що відповідач є батьком малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини
Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей, позивач виходила із того, що вона самостійно несе усі витрати щодо утримання дітей, тоді як відповідач вихованням дітей не займається, а суми аліментів у розмірі 1000, 00 грн на кожну дитину, яку він перераховує на картковий рахунок позивача, недостатньо для належного утримання дітей.
Вирішуючи спір про визначення розміру аліментів суд першої інстанції вирішив задовольнити позов частково та стягнути аліменти у твердій грошовій сумі по 3000 грн на кожну дитину щомісячно. Зменшуючи заявлений у позові розмір аліментів суд першої інстанції виходив із того, що на утримані у відповідача знаходиться малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із наявності у відповідача нерухомого мана, відсутності доказів на підтвердження утримання відповідачем непрацездатних батьків.
У апеляційній скарзі відповідач з таким висновком місцевого суду не погоджується та зазначає, що свої позовні вимоги ОСОБА_2 жодним належним та допустимим доказом не підтвердила, не надала жодного розрахунку щомісячних витрат на утримання дітей та не обґрунтувала реальність і необхідність зазначених у позовній заяві витрат на дітей.
Однак такі доводи колегія суддів не може вважати обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 141 СК України батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України Про охорону дитинства батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Оскільки діти сторін проживають разом з матір`ю, а ОСОБА_1 є їх батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_2 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своїх дітей, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав стягнення з відповідача аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання їх спільних дітей.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що сплачував на рахунок позивача щомісячно загальну суму 3000 грн на утримання трьох дітей та приймає участь у вихованні дітей. Наведений позивачем розрахунок про стягнення з нього аліментів у сумі 5 тисяч грн на кожну дитину вважає необґрунтованим та не погоджується із присудженим судом розміром аліментів, який перевищує його доходи, тому вважає, що з нього слід стягувати 1/2 частину його заробітку.
Однак з такими доводами погодитись не можна враховуючи наступне.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Оскільки діти проживають із позивачем, і позивачем обрано спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, підстав для визначення іншого способу стягнення аліментів за вибором відповідача законом не передбачено.
Статтею 182 СК Українипередбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Колегія суддів також приймає до уваги положення статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", відповідно до якої кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Враховуючи встановлені обставини справи про наявність у платника аліментів нерухомого майна та його матеріальне становище колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі по 3 тисячі грн на кожну дитину, що відповідає мінімальному рекомендованому розміру аліментів на одну дитину, що становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування при визначенні розміру аліментів наявності у позивача непрацездатних батьків також не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про їх недоведеність.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Сам факт наявності у відповідача непрацездатних батьків не є підставою для обов`язкового урахування при визначенні розміру аліментів відповідно до пункту 3 частини1 статті 182 СК України.
Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Згадувана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
При цьому відповідно до частини першої статті 10 СК України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
За положеннями частин другої-четвертої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, застосовуючи положення наведеного правила до правовідносин, що врегульовані статтею 202 СК України, Верховний Суд зробив висновок, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідний висновок зазначено у Постанові Верховного Суду у справі № 494/1682/15-ц від 19 вересня 2018 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення присудженого розміру аліментів, оскільки на утриманні відповідача перебувають його батьки, колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи не спростовують висновків місцевого суду, який визнав ці обставини недоведеними.
Інші доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, тому рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим, винесеним із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а отже є таким, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді С.А. Голуб
С.О. Журба
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.11.2019 |
Оприлюднено | 26.11.2019 |
Номер документу | 85867049 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Писана Таміла Олександрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні