Постанова

від 31.10.2019 по справі 520/15533/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4995/19

Номер справи місцевого суду: 520/15533/13-ц

Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2019 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 520/15533/13-ц

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Віцько А.І.,

учасники справи:

- скаржник (боржник) - ОСОБА_1 ,

- стягувач - публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

- заінтересована особа - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Маломуж А.І. 28 лютого 2019 року, про відмову в задоволенні скарги,

встановив:

У листопаді 2013 року ПАТ Державний ощадний банк України (далі - Банк) звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації (Т. 1 а. с. 2 - 5, 202 - 203 зворотна сторона).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 27 січня 2016 року позов Банку задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1858 від 16 вересня 2008 року в розмірі - 1 327 928,44 грн., яка складається із: - простроченого основного боргу за кредитним договором - 451 392 грн.; - заборгованості за відсотками за кредитним договором - 422 575,65 грн.; - пені за прострочення основного боргу за кредитом - 121 948,79 грн.; - пені за прострочені проценти за користування кредитом - 159 535,26 грн.; - інфляційних втрат за прострочення сум за кредитом - 134 071,97 грн.; - трьох процентів річних від простроченої заборгованості за кредитом - 38 404,77 грн., звернутостягнення на двокімнатну квартиру № 2, загальною площею - 48,9 кв. м., жилою площею - 29,3 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві власності згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М. 26 липня 2002 року за реєстровим номером 3308, зареєстрованим Комунальним підприємством Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 31 липня 2002 року, номер запису 304 в книзі 449 пр - 111.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселено Анд ОСОБА_5 , ОСОБА_4 разом з його малолітнім сином ОСОБА_3 із зазначеної квартири.

Визначено, що дане рішення після набрання ним законної сили є підставою для Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області зняти ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат (Т. 2, а. с. 21 - 22 зворотна сторона).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, рішення Київського районного суду міста Одеси від 27 січня 2016 року скасовано в частині задоволення позову Банку про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з його малолітнім сином ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 та відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.

Виключено посилання, викладене в абзаці № 6 резолютивної частини рішення: Дане рішення після набрання ним законної сили є підставою для Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області для зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 . В іншій частини рішення суду першої інстанції залишено без змін (Т. 2. а. с. 68 - 71, 114 - 119 зворотна сторона).

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеною скаргою на дії державного виконавця, в якій просить визнати неправомірною постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 05.02.2019 року про звернення стягнення на майно боржника ВП № 58289400 за виконавчим листом № 520/1533/13-ц, який видано Київським районним судом м. Одеси.

В обґрунтування заявленої скарги ОСОБА_1 посилається на ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Як на думку заявниці вказані правила ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" порушено приватним виконавцем під час вчинення вказаних виконавчих дій, а отже постанову приватного виконавця про звернення стягнення на майно боржника скаржниця вважає неправомірною та просить поновити її порушене право (Т. 3, а. с. 1 - 2).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року у задоволенні вищевказаної скарги відмовлено у повному обсязі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що резолютивна частина рішення що підлягає примусовому виконанню має такий зміст: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за № 1858 від 16 вересня 2008 року у розмірі 1327928 (один мільйон триста двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн. 44 коп., яка складається із: простроченого основного боргу за кредитним договором 451392 (чотириста п`ятдесят одна тисяча триста дев`яносто дві) грн. 00 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором 422575 (чотириста двадцять дві тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 65 коп.; пені за прострочення основного боргу за кредитом121948 (сто двадцять одна тисяча дев`ятсот сорок вісім) грн. 79 коп.; пені за прострочені проценти за користування кредитом 159535 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч тридцять п`ять) грн. 26 коп.; сума інфляційних витрат за прострочення сум за кредитом - 134071 (сто тридцять чотири тисячі сімдесят одна) грн. 97 коп.; З % річних від простроченої заборгованості за кредитом 38404 тридцять вісім тисяч чотириста чотири) грн. 77 коп., звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 26 липня 2002 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 3308, зареєстрованим КП ОМБТІ та РОН 31 липня 2002 року за № 304, в книзі № 449, стор. 111.

Оскільки в судовому рішенні вказано конкретне майно боржниці на яке треба звернути стягнення (двокімнатна квартира АДРЕСА_4 ), виконавець не міг і не мав права керуватися приписами ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" якою встановлено черговість звернення стягнення на майно боржника (Т 3, а. с. 17 - 18).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалу постановлено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Апелянт вказує на те, що порядок прописаний ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено.

Представник заінтересованої особи, а саме - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. - адвокат Громадський О.В. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Оскаржувану ухвалу суду просив залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили, заяв, клопотань, відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені питання щодо розгляду скарги на дії приватного виконавця, освідомленість учасників справи про її розгляд, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явились у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні вимог вищевказаної скарги ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 05.12.2019 року стягувач Банк звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №520/15533/13-ц виданого Київським районним судом міста Одеси на підставі цієї заяви було відкрито виконавче провадження №58289400.

Як вбачається з копії виконавчого листа резолютивна частина рішення що підлягає примусовому виконанню має такий зміст: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за № 1858 від 16 вересня 2008 року у розмірі 1327928 (один мільйон триста двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн. 44 коп., яка складається із: простроченого основного боргу за кредитним договором 451392 (чотириста п`ятдесят одна тисяча триста дев`яносто дві) грн. 00 коп.; заборгованості за відсотками за кредитним договором 422575 (чотириста двадцять дві тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 65 коп.; пені за прострочення основного боргу за кредитом121948 (сто двадцять одна тисяча дев`ятсот сорок вісім) грн. 79 коп.; пені за прострочені проценти за користування кредитом 159535 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч тридцять п`ять) грн. 26 коп.; сума інфляційних витрат за прострочення сум за кредитом - 134071 (сто тридцять чотири тисячі сімдесят одна) грн. 97 коп.; З % річних від простроченої заборгованості за кредитом 38404 тридцять вісім тисяч чотириста чотири) грн. 77 коп., звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 26 липня 2002 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 3308, зареєстрованим КП ОМБТІ та РОН 31 липня 2002 року за № 304, в книзі № 449, стор. 111.

Між учасниками виконавчого провадження виникли правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця.

За правилами частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3)

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Конституція України є основним законом України.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Статтею 125 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

З огляду на вищевикладені норми права, зокрема на правила закріплені у Конституції України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в судовому рішенні вказано конкретне майно боржниці на яке треба звернути стягнення (двокімнатна квартира АДРЕСА_4 ), виконавець не міг і не мав права керуватися приписами ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" якою встановлено черговість звернення стягнення на майно боржника.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що початок вирішення спору щодо своїх прав та обов`язків цивільного характеру пов`язується з поданням цивільного позову (зокрема, REDKA v. UKRAINE, № 19164/04, § 32, ЄСПЛ, від 21 червня 2007 року; VASILCHUK v. UKRAINE, № 31387/05, § 49, ЄСПЛ, від 10 грудня 2009 року). Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру (LITVINYUK v. UKRAINE, № 55109/08, § 19, ЄСПЛ, від 01 березня 2018 року).

За правилами частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про незаконність зміни порядку прописаного в ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" є такими, які можуть мати юридичний наслідок у разі розгляду справи по суті, між тим на стадії виконання судового рішення вказані доводи є такими, які на увагу суду не заслуговують, через те, що державний виконавець зобов`язаний виконувати рішення суду і не має права змінювати спосіб або порядок виконання цього рішення. Крім того, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій вже зроблено висновки щодо розгляду позовних вимог.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, вимоги вищевказаної скарги ОСОБА_1 є такими, що суперечать вищевикладеним нормам права, зокрема вищевказаним правилам закріпленим у Конституції України, Закону України Про виконавче провадження , а отже апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у задоволенні вимог вказаної скаргибез порушень діючого законодавства, підстави для її скасування, зміни в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також для прийняття доводів останньої відсутні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року про відмову в задоволенні скарги- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

С. О. Погорєлова