Постанова

від 20.11.2019 по справі 913/225/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2019 р. Справа №913/225/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури - Алекаєв Ю.В., службове посвідчення №042342 від 29.03.2016 року;

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, м.Лисичанськ, Луганська область, (вх.№1868Л/1-40) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 року по справі №913/225/19,

за позовом Заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, м. Лисичанськ, Луганська область

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Вовчоярівської селищної ради, смт. Вовчоярівка, Попаснянський район, Луганська область,

до Приватного підприємства Константа 2000 , м.Сєвєродонецьк, Луганська область

про зобов`язання повернути земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року Заступник керівника Лисичанської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вовчоярівської селищної ради до Приватного підприємства Константа 2000 про зобов`язання ПП Константа 2000 повернути Вовчоярівській селищній раді земельну ділянку загальною площею 1,5 га, яка передана в оренду за договором оренди землі від 14.02.2008 року, який зареєстровано в книзі записів про державну реєстрацію договорів оренди землі за №040840900001 від 04.02.2008 року.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 року у справі №913/225/19 (суддя Ворожцов А.Г., повний текст складено та підписано 27.05.2019 року) позовну заяву заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області № 01/60-1162вих-19 від 22.04.2019 року залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана ухвала мотивована тим, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, з наданням необхідних доказів, які б підтверджували наявність передумов, встановлених статтею 23 Закону України Про прокуратуру .

Лисичанська місцева прокуратура Луганської області з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Лисичанська міська прокуратура звернулась до суду з позовом у даній справі у зв`язку з виявленням факту порушення вимог чинного законодавства, а саме не повернення земельної ділянки у встановленому законом порядку після спливу дії договору оренди №040840900001 від 14.02.2008 року.

Скаржник наполягає на тому, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.236 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , якими врегульовано порядок здійснення прокурором конституційної функції та визначено безпосередній алгоритм дій при здійсненні представництва інтересів держави в суді.

Апелянт вказує, що на Вовчоярівську селищну раду покладено певні повноваження щодо здійснення заходів контролю за належним використанням земель та надходженням коштів за таке використання. За наявності обов`язку здійснювати справляння плати за землю, контроль за додержанням земельного законодавства, використанням земель Вовчоярівською селищною радою захист законних інтересів держави в даному випадку не здійснюється. Матеріалами справи підтверджено, що строк дії договору оренди земельної ділянки №040840900001 закінчився 14.02.2018 року. Починаючи з 14.02.2018 року посадовим особам Вовчоярівської селищної ради стало відомо про невиконання ПП Константа 2000 обов`язку щодо повернення земельної ділянки до комунальної власності та про необхідність вжиття заходів щодо її повернення в судовому порядку з метою подальшої її передачі в оренду та одержання надходжень до бюджету. Натомість відсутність претензійно-позовної роботи з ПП Константа 2000 свідчить про нездійснення уповноваженим органом покладеного на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів у сфері раціонального використання земель.

Скаржник наполягає на тому, що Вовчоярівською селищною радою будь-яких заходів спрямованих на усунення порушень земельного законодавства в даному випадку не вжито. При цьому, листом за вих.№84/02-07 від 25.03.2019 року Вовчоярівська селищна рада повідомила прокуратуру про те, що претензійна та позовна роботи щодо повернення спірної земельної ділянки не проводилась, рада до суду не зверталась і в подальшому не має змоги звернутись до суду у зв`язку з тим, що в штаті ради відсутній юрист та у бюджеті відсутні кошти для сплати судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 року у справі №913/225/19 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі.

У подальшому, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 року апеляційне провадження у справі №913/225/19 зупинено у порядку передбаченому п.7 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України до складання Великою Палатою Верховного Суду повного тексту постанови від 26.06.2019 року по справі №587/430/16-ц.

16.10.2019 року від Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області надійшло клопотання (вх.№9800), яке у зв`язку із знаходженням у відпустці судді-доповідача по справі, передано останньому 04.11.2019 року, в якому повідомлено, що на офіційній веб-сторінці в Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.09.2019 року опубліковано повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц. Таким чином, апелянт просив поновити провадження у справі №913/225/19 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду в судове засідання.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи рекомендованими листами 05.11.2019 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана позивачем 12.11.2019 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

Ухвала суду, яка направлялась на адресу відповідача - Приватного підприємства Константа 2000 , що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з позначкою поштового відділення - адресат вибув .

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною або яка міститься у відповідному реєстрі, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, оскільки ухвала суду була направлена за адресою, яка міститься у відповідному реєстрі, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо іншої адреси, колегія суддів вважає, що відповідач повідомлений належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача.

У судовому засіданні 20.11.2019 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Процесуальні підстави для залишення позову без розгляду в господарському судочинстві визначені ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, за приписами п.1 ч.1 якої встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Як вказує прокурор, підставами для звернення прокурора із позовом у даній справі в інтересах держави, як було зазначено і в позові, стали порушення інтересів держави у сфері охорони та використання земель, спричинені невиконанням ПП Константа 2000 обов`язку, передбаченого укладеним договором та законом, а саме: не повернення земельної ділянки у визначеному договором порядку, та як наслідок, обмеженням повноважень Вовчоярівської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою, неможливістю надання зазначеної ділянки в оренду, неотримання платежів за користування земельною ділянкою, що в свою чергу підриває засади бюджетного процесу щодо наповнення місцевого бюджету, призводить до порушення економічних інтересів держави (недоотримання коштів місцевим бюджетом), необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури (п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Вказане вище відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 Господарського процесуального кодексу України є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Крім того, пунктом 1 Перехідних положень Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року встановлено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Таким чином, виявлення прокурором причин бездіяльності уповноваженого органу та відповідного реагування на виявлені порушення в інший спосіб ніж заходами представницького характеру є неможливим.

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17), що надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. А отже, вимагання судом конкретних документів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави, за відсутності відповідних вимог в законі, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Крім того, судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 року у справі №905/803/18 що з`ясування питань чи потребують захисту державні інтереси у конкретному випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно, причин, які свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави, а також встановлення відповідних обставин можливе під час здійснення розгляду справи по суті.

Також слід зазначити, що у цій справі прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач. По-друге, у даних правовідносинах порушено не інтереси або права конкретного суб`єкта владних повноважень, а інтереси держави - в особі уповноваженого органу, яким і є Вовчоярівська селищна рада.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 25.09.2018 у справі № 804/2244/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 № 469/580/16-ц.

Так, у разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і зроблено шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Вовчоярівської селищної ради.

З огляду на викладене, як правильно зазначає прокурор, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, зокрема, на звернення до суду щодо зобов`язання повернути земельну ділянку.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що за вищенаведених обставин позивачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень - врегулювання орендних правовідносин і повернення земельної ділянки.

Так, вирішуючи питання щодо звернення до суду за захистом інтересів держави, Лисичанською місцевою прокуратурою від Вовчоярівської селищної ради було отримано лист вих.№84/02-07 від 25.03.2019 року, в якому повідомлено, що претензійна та позовна роботи стосовно повернення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, смт.Вовчоярівка у межах населеного пункту не проводились, рада до суду не зверталась і в подальшому не має змоги звернутись до суду у зв`язку з тим, що в штаті ради відсутній юрист та у бюджеті відсутні кошти для сплати судового збору.

Вказаним листом, позивач підтвердив те, що він обізнаний про порушення, а також підтвердив той факт, що на майбутнє ним будь-які заходи вживатися не плануються.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що нездійснення позивачем дій, які він повинен був та міг здійснити, а також відсутність обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, тобто нездійснення захисту інтересів держави.

При цьому, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо необхідності подання прокурором доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 367 Кримінального кодексу України, наявності вироку суду відносно службових осіб, накладення на службових осіб позивача дисциплінарних стягнень, з огляду на наступне.

Застосування прокуратурою заходів прокурорського реагування на порушення законодавства, у даному випадку невиконання органом державної влади своїх обов`язків, має відповідати критеріям обґрунтованості, ефективності, доцільності та досягнення реальних наслідків такого реагування, та не повинно переслідувати мету створення штучних доказів для подальшого використання їх у суді.

Як зауважує апелянт, документи, які вказані судом першої інстанції як приклад належних та допустимих доказів не здійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень уповноваженими особами, мають іншу правову природу, та свідчать, в першу чергу, про застосування до конкретної особи заходів кримінально-правового та дисциплінарного характеру, про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю конкретної особи та настанням негативних наслідків, а не про виникнення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Із набранням чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року, органи прокуратури позбавлені права ініціювати дисциплінарне провадження шляхом внесення відповідних актів прокурорського реагування в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Крім того, місцевим господарським судом не взято до уваги, що дотримання законності у питаннях контролю за належним використанням земель та надходженням коштів за таке використання належить до інтересів держави.

Бездіяльність позивача, яку він усвідомлює, завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, оскільки порушення заходів контролю за належним використанням земель та надходженням коштів за таке використання, позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки, зменшує надходження коштів до бюджету.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, предмет та підстави заявленого прокурором позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокуратурою належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 року та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, внаслідок чого підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до Господарського суду Луганської області.

При цьому, у зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи п.2 ч.1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Вказані обставини важливі для обрахунку і справляння судового збору, зокрема, визначення характеру спору.

Керуючись статтями 13, 86, 129, 269, 271, 273, п.6, ч.1 ст.275, 277, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 року по справі №913/225/19 скасувати.

Справу №913/225/19 передати на розгляд до Господарського суду Луганської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук