Ухвала

від 10.12.2019 по справі 913/225/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

10 грудня 2019 року Справа № 913/225/19

Провадження №9/913/225/19

Суддя Косенко Т.В., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області (вул. Д.І. Менделєєва, 65, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Вовчоярівської селищної ради (вул. Поштова, 23, смт Вовчоярівка, Попаснянський район, Луганська область, 93315)

до Приватного підприємства «Константа 2000» (вул. Менделєєва, 21, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400)

про зобов`язання повернути земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Лисичанської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вовчоярівської селищної ради Попаснянського району Луганської області до Приватного підприємства «Константа 2000» про зобов`язання ПП «Константа 2000» повернути Вовчоярівській селищній раді земельну ділянку загальною площею 1,5 га, яка передана в оренду за договором оренди землі від 14.02.2008, який зареєстровано в книзі записів про державну реєстрацію договорів оренди землі за №040840900001 від 04.02.2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.02.2008 між Вовчоярівською селищною радою та Приватним підприємством «Константа 2000» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - несільськогосподарського призначення для переробки відходів скла, яка знаходиться на території Вовчоярівської селищної ради, з земель запасу. 14.02.2018 строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився. Об`єкт оренди всупереч вимогам договору оренди та чинного законодавства відповідачем не повернутий.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Луганської області від 26.04.2019 для розгляду справи №913/225/19 визначено головуючого суддю (суддю - доповідача): Ворожцов А.Г.

Ухвалою суду від 26.04.2019 відкрито провадження у справі 913/225/19 та підготовче засідання призначено на 22.05.2019.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 позовну заяву заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 апеляційну скаргу Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області задоволено; ухвалу Господарського суду Луганської області від 22.05.2019 у справі №913/225/19 скасовано; справу №913/225/19 передано на розгляд до Господарського суду Луганської області.

В підставу скасування ухвали першої інстанції, судом апеляційної інстанції покладено наступні висновки.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Процесуальні підстави для залишення позову без розгляду в господарському судочинстві визначені ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, за приписами п.1 ч.1 якої встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави» .

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони» ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Як вказує прокурор, підставами для звернення прокурора із позовом у даній справі в інтересах держави, як було зазначено і в позові, стали порушення інтересів держави у сфері охорони та використання земель, спричинені невиконанням ПП «Константа 2000» обов`язку, передбаченого укладеним договором та законом, а саме: не повернення земельної ділянки у визначеному договором порядку, та як наслідок, обмеженням повноважень Вовчоярівської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою, неможливістю надання зазначеної ділянки в оренду, неотримання платежів за користування земельною ділянкою, що в свою чергу підриває засади бюджетного процесу щодо наповнення місцевого бюджету, призводить до порушення економічних інтересів держави (недоотримання коштів місцевим бюджетом), необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури (п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Вказане вище відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Господарського процесуального кодексу України є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Крім того, пунктом 1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року встановлено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Таким чином, виявлення прокурором причин бездіяльності уповноваженого органу та відповідного реагування на виявлені порушення в інший спосіб ніж заходами представницького характеру є неможливим.

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17), що надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. А отже, вимагання судом конкретних документів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави, за відсутності відповідних вимог в законі, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Крім того, судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 року у справі №905/803/18 що з`ясування питань чи потребують захисту державні інтереси у конкретному випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно, причин, які свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави, а також встановлення відповідних обставин можливе під час здійснення розгляду справи по суті.

Також слід зазначити, що у цій справі прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач. По-друге, у даних правовідносинах порушено не інтереси або права конкретного суб`єкта владних повноважень, а інтереси держави - в особі уповноваженого органу, яким і є Вовчоярівська селищна рада.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 25.09.2018 у справі № 804/2244/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.03.2019 № 469/580/16-ц.

Так, у разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і зроблено шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Вовчоярівської селищної ради.

З огляду на викладене, як правильно зазначає прокурор, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, зокрема, на звернення до суду щодо зобов`язання повернути земельну ділянку.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що за вищенаведених обставин позивачем не було вжито жодних заходів щодо усунення порушень - врегулювання орендних правовідносин і повернення земельної ділянки.

Так, вирішуючи питання щодо звернення до суду за захистом інтересів держави, Лисичанською місцевою прокуратурою від Вовчоярівської селищної ради було отримано лист вих.№84/02-07 від 25.03.2019 року, в якому повідомлено, що претензійна та позовна роботи стосовно повернення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, смт.Вовчоярівка у межах населеного пункту не проводились, рада до суду не зверталась і в подальшому не має змоги звернутись до суду у зв`язку з тим, що в штаті ради відсутній юрист та у бюджеті відсутні кошти для сплати судового збору.

Вказаним листом, позивач підтвердив те, що він обізнаний про порушення, а також підтвердив той факт, що на майбутнє ним будь-які заходи вживатися не плануються.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що нездійснення позивачем дій, які він повинен був та міг здійснити, а також відсутність обґрунтованих пояснень щодо своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень, тобто нездійснення захисту інтересів держави.

При цьому, колегія суддів не погодилася з позицією суду першої інстанції щодо необхідності подання прокурором доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 367 Кримінального кодексу України, наявності вироку суду відносно службових осіб, накладення на службових осіб позивача дисциплінарних стягнень, з огляду на наступне.

Застосування прокуратурою заходів прокурорського реагування на порушення законодавства, у даному випадку невиконання органом державної влади своїх обов`язків, має відповідати критеріям обґрунтованості, ефективності, доцільності та досягнення реальних наслідків такого реагування, та не повинно переслідувати мету створення штучних доказів для подальшого використання їх у суді.

Як зауважує апелянт, документи, які вказані судом першої інстанції як приклад належних та допустимих доказів не здійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень уповноваженими особами, мають іншу правову природу, та свідчать, в першу чергу, про застосування до конкретної особи заходів кримінально-правового та дисциплінарного характеру, про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю конкретної особи та настанням негативних наслідків, а не про виникнення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, органи прокуратури позбавлені права ініціювати дисциплінарне провадження шляхом внесення відповідних актів прокурорського реагування в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Крім того, місцевим господарським судом не взято до уваги, що дотримання законності у питаннях контролю за належним використанням земель та надходженням коштів за таке використання належить до інтересів держави.

Бездіяльність позивача, яку він усвідомлює, завдає істотної шкоди економічним інтересам держави, оскільки порушення заходів контролю за належним використанням земель та надходженням коштів за таке використання, позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки, зменшує надходження коштів до бюджету.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

У справі « Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі « Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, предмет та підстави заявленого прокурором позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокуратурою належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, а відтак, наявні підстави для подання прокурором відповідного позову в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах.

05.12.2019 справа №913/225/19 повернулася до Господарського суду Луганської області.

05.12.2019 на підставі розпорядження керівника апарату суду №247-р, у зв`язку з тим, що суддю Ворожцова А.Г. відраховано зі штату суддів Господарського суду Луганської області, відповідно до ст.32 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Господарському суді Луганської області був проведений повторний автоматизований розподіл справи з метою заміни судді, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019, та справа передана на розгляд судді Косенко Т.В.

Судом встановлено, що у позовній заяві прокурор просить повернути земельну ділянку загальною площею 1,5 га, яка передана в оренду за договором оренди землі від 14.02.2008.

Тобто, позовні вимоги стосуються усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом витребування у відповідача з подальшою передачею позивачу.

Відповідно до пункту 8 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок і розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зокрема, відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з приписами ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 01.01.2019 встановлюється прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, позовні вимоги про повернення земельної ділянки у розумінні змісту даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.

Пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна, як рухомих речей, так і нерухомості, визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.03.2019 у справі №923/441/18, постановах Верховного суду від 21.10.2019 у справі №910/2431/19, від 13.03.2018 у справі №910/1335/17.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від №347 від 21.03.2019 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 1218685 грн 62 коп.

Отже звертаючись з відповідним позовом заявником мав бути сплачений судовий збір у загальному розмірі 18280 грн 28 коп.

Заявником до позовної заяви додано платіжне доручення №335 від 26.03.2019 про сплату судового збору в сумі 1921 грн 00 коп., а отже платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки не підтверджує сплату останньої у встановленому розмірі.

Відповідно до ч.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст.164, 176, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти справу №913/225/19 до розгляду в новому складі суду.

2. Позовну заяву №01/60-1162вих-19 від 22.04.2019 заступника керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в особі Вовчоярівської селищної ради Попаснянського району Луганської області до Приватного підприємства «Константа 2000» про зобов`язання повернути земельну ділянку - залишити без руху.

3. Заступнику керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області протягом 5 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

4. Роз`яснити заступнику керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, що в разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, позовна заява залишається без розгляду згідно з ч.13 ст.176 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили 10.12.2019 та не підлягає оскарженню.

Суддя Т.В. Косенко