Рішення

від 26.11.2019 по справі 910/9466/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2019Справа № 910/9466/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю . за участі секретаря судового засідання Максимець В.О. розглянув в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом заступника військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Державного концерну Укроборонпром та Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Спецбуд

про стягнення 73 405,35 грн.

за участі представника позивача1: Касяненко Д. М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Сумського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного концерну Укроборонпром та Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів до Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Спецбуд про стягнення 73 405,35 грн., у тому числі 66 720, 00 грн. основного боргу та 6 685, 35 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позовну заяву обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором від 09.08.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 позовну заяву з доданими документами повернено заявнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 ухвалу місцевого суду у даній справі від 22.07.2019 скасовано, матеріали справи направлено для розгляду Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.10.2019.

Для участі у підготовчому засіданні 29.10.2019 відповідач представника не направив, відзиву чи будь-яких інших документів суду не надав.

За результатами підготовчого засідання судом прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначено судовий розгляд справи по суті у судовому засіданні 19.11.2019.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.11.9019.

У судовому засіданні 26.11.9019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Позивачем2 та відповідачем 09.08.2011 укладено договір про встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки площею 2 224 квадратних метрів по вулиці Леніна 59 (нова назва - Садовий бульвар) у місті Шостка Сумської області.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 09.08.2011 право користування землею відповідач отримав строком до 31.12.2012 для встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів.

Сторонами договору неодноразово укладеними додатковими угодами продовжувалась його дія та змінювався розмір плати за користування.

Стаття 401 Цивільного кодексу України визначає сервітут як право користування чужим майном що може бути встановлене до земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, законодавцем чітко визначено ознаку, за якою сервітут суттєво відрізняється від інших прав користування чужим майном, у тому числі і прав орендатора.

Цією ознакою є неможливість задовольнити певну потребу в інший спосіб, ніж встановленням сервітуту.

Наявність цієї ознаки у матеріалах справи не вбачається.

Відповідно до переддоговірної переписки сторін, у тому числі і між позивачами у справі, вбачається намір відповідача та позивача2 отримати та передати земельну ділянку для розширення виробничої бази у власність або постійне користування.

Жодного натяку на планування або здійснення будівництва споруди на межі суміжних земельних ділянок, яке вимагає встановлення риштувань саме на території, яка знаходиться у користуванні позивача2 і має титул комунальної власності з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки, ці матеріали не містять.

Крім того, матеріали листування, долучені прокурором до позовної заяви, також не містять і жодного доказу наявності у відповідача потреби складувати будівельні матеріали, які за об`єктивних причин неможливо розмістити в іншому місці, ніж на даній земельній ділянці.

Листом №73 від 07.06.2010 відповідач висловив намір отримати саме в оренду земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача2, для розширення виробничої бази з метою створення робочих місць.

Цей намір цілком узгоджується з цільовим призначенням (землі підприємств промисловості) суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 5911000000:04:003:0124, якою користувався відповідач на підставі договору оренди від 08.05.2008, укладеного з місцевим органом самоврядування.

Листом №74 від 18.05.2011 відповідач висловив намір отримати у строкове платне користування (по суті - в оренду) земельну ділянку більшого розміру, яка перебувала у користуванні позивача2, для розширення виробничої бази.

Листом №914 к/юр від 31.05.2011 позивач2 пояснив, що як землекористувач не має права надавати її в оренду.

Після цього, лист №92 від 05.07.2011 визначає потребу відповідача в обмеженому платному користуванні земельною ділянкою для розширення виробничої бази та складування будівельних матеріалів.

Таким чином, зафіксована письмовими доказами мета укладення договору - передача у платне строкове користування земельної ділянки, а не задоволення потреб відповідача, які неможливо задовольнити у інший спосіб.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих приписів та матеріалів справи, судом встановлено відсутність у даному випадку у відносинах сторін законодавчо визначеної ознаки сервітуту - неможливість задовольнити потребу в інший спосіб, оскільки розширення виробничої бази можна здійснити у декілька десятків способів, у тому числі і розміщення її в іншому місці, не порушуючи меж суміжних земельних ділянок.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (у редакції на час укладення договору) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя статті 98 Земельного кодексу України).

У даному випадку має місце передача права користування земельною ділянкою позивачу, про що свідчить правовий порядок відносин сторін, який встановлено укладеним ними договором від 09.08.2011, зокрема, умови пунктів 5.2.1, 6.1.5, 6.1.8, 8.1.

Використовуючи у тексті договору визначення одного з видів земельних сервітутів, наданого пунктом ж статті 99 Земельного кодексу України, його сторони обачливо використали лише частину цього визначення право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів та залишили поза текстом іншу його частину, яка якраз і є визначальною для встановлення сервітутних правовідносин - з метою ремонту будівель та споруд .

За умови відсутності потреби в ремонті будівлі чи споруди, а тим більше - за відсутності самої споруди, правові відносини зі складування матеріалів та розширення виробничої бази на землях іншого власника знаходяться в площині землекористування, відмінній від сервітуту.

Окремо суд відзначає, що відповідно до пункту 1 акту приймання-передачі від 10.08.2011 позивач передав, а відповідач прийняв земельну ділянку (мовою оригіналу) в строкове платне користування .

Таким чином, у даному випадку укладений відповідачем та позивачем2 господарсько-правий договір не є договором про встановлення сервітуту.

У даному випадку мова йде про орендні відносини, яким надано сторонами договору зовнішню форму сервітутних.

Відповідно, має місце укладення відповідачем та позивачем2 удаваного правочину.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина друга статті 235 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що у даному випадку наявні орендні відносини сторін.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України визначено право оренди земельної ділянки як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За визначенням статті 1 Закону України Про оренду землі орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Платіж, який орендар вносить за користування земельною ділянкою відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі є орендною платою за землю.

Сторонами договору від 09.08.2011 пунктами 4.1-4.6 врегульовано розмір та порядок внесення плати за користування переданою відповідачу земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 4.2 у редакції додаткової угоди №3 від 31.01.2017 загальний розмір плати за користування об`єктом складає 2 668,80 грн. за місяць.

За умовою пункту 4.3 плату за користування земельною ділянкою відповідач вносить на умові авансу не пізніше 15 числа попереднього місяця.

Позивач2 стверджує, що починаючи з травня 2018 року відповідачем не сплачувались щомісячні платежі у встановленому договором розмірі та строки, у результаті чого станом на 24.06.2019 заборгованість складала 66 720,00 грн.

Суд має окремо зазначити, що відповідно до пункту 1 додаткової угоди №3 від 31.01.2017 сторони погодили строк дії договору від 09.08.2011 до 31.03.2017.

За умовою пункту 3.2 за відсутності письмового повідомлення за 1 місяць до закінчення строку дії договору письмового повідомлення (про намір розірвати) цей договір продовжує свою дію на тих самих умовах на один рік.

З наведеного судом встановлено, що договір від 09.08.2011 є чинним до 31.03.2020.

Відповідно, суд встановлює наявність зобов`язань сторін при вирішенні даного спору з урахуванням встановленого цим договором правового регулювання.

Таким чином, відповідач має господарсько-правове зобов`язання сплачувати за користування земельною ділянкою 2 668,80 грн. за місяць користування на умові авансового платежу не пізніше 15 числа попереднього місяця.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем не доведено суду факт належного виконання цього зобов`язання у період часу з 16.05.2017 по 27.05.2019.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про примусове стягнення 66 720,00 грн. плати за користування земельною ділянкою станом на 27.05.2019.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 216 та частиною другою статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Пунктом 9.1 укладеного позивачем2 та відповідачем договору встановлено обов`язок відповідача у випадку прострочення плати за користування земельною ділянкою сплатити пеню у розмір 0,1% від суми простроченого платежу.

Позивачем2 заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 6 685,35 грн. Судом перевірено наданий розрахунок цієї вимоги та встановлено його невідповідність вимогам законодавства.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги цього позитивно-правового припису позивачем2 не дотримано.

При цьому, у заявлений період часу нарахування пені з 16.05.2017 по 27.05.2019 позивач2 має право отримати від відповідача пені у значно більшому розмірі - 10 633,82 грн.

Враховуючи наявність права на отримання більшого, суд задовольняє вимогу про стягнення пені за прострочення грошового зобов`язання відповідачем станом на 27.05.2019 у заявленому позивачем2 розмірі 6 685,35 грн.

Встановивши наявність у позивача2 права на отримання від відповідача заявлених у позові грошових сум та наявність у відповідача кореспондованого обов`язку ці суми сплатити, суд задовольняє позовні вимоги повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Державного концерну Укроборонпром та Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів до Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Спецбуд задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Спецбуд (03146, м. Київ, вулиця Качалова, будинок 5-В, ідентифікаційний код 31779817) на користь Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (41100, Сумська обл., місто Шостка, вулиця Садовий бульвар, будинок 59, ідентифікаційний код 14015318) 66 720,00 грн. (шістдесят шість тисяч сімсот двадцять гривень 00 коп.) плати за користування земельною ділянкою та 6 685,35 грн. (шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень 35 коп.) пені за прострочення грошового зобов`язання.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альтіс-Спецбуд (03146, м. Київ, вулиця Качалова, будинок 5-В, ідентифікаційний код 31779817) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 8, ідентифікаційний код 38347014) 1 921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.11.2019.

Суддя Т.Ю.Кирилюк