Ухвала

від 25.11.2019 по справі 903/824/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua 0,2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

м. Київ

25.11.2019Справа № 903/824/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., розглянувши матеріали за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 2, кв. 9; ідентифікаційний код 34310174) до Товариства з обмеженою відповідальністю Проінвестком (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 3, оф.1; ідентифікаційний код 35482021), Товариства з обмеженою відповідальністю Зарум (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 58/1, кв.28; ідентифікаційний код 41755478), треті особи - Перший відділ державної виконавчої служби у м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 27-А; ідентифікаційний код 35041461), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна ( АДРЕСА_3 ), Товариство з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (61000, Харківська обл., м. Харків, вул. 17-го Партз`їзду, буд. 38-А; ідентифікаційний код 31572252), про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Проінвестком та Товариства з обмеженою відповідальністю Зарум про визнання недійсним договору.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.10.2019 у справі №903/824/19 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

18.11.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс до Товариства з обмеженою відповідальністю Проінвестком та Товариства з обмеженою відповідальністю Зарум , треті особи - Перший відділ державної виконавчої служби у м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету про визнання недійсним договору.

18.11.2019 за наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс передано на розгляд судді Маринченко Я.В.

Розглянувши матеріали даної позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до господарського суду із вимогами про визнання недійсним Договору іпотеки посвідченого 02.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі правочинів за №164, укладеного між ТОВ Проінвестком та ТОВ Зарум щодо передачі в іпотеку об`єкта нерухомості - нежитлового приміщення площею 645,5 кв. м, розташованого за адресою АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості №328451307101.

Як зазначає позивач у позові, спірний іпотечний договір укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Договором позики №31/05-16 від 31.05.2016, відповідно до умов якого ОСОБА_2 є боржником перед ОСОБА_1 на суму 100000000 грн.

Позивачем у цій справі є юридична особа, до якої перейшли права вимоги за кредитним та іпотечними договорами і яка звернулася з позовом до юридичної особи-іпотекодавця (майнового поручителя), а фізична особа-позичальник має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.

Цивільний процесуальний кодекс України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №461/12052/15-ц, №727/8505/15-ц та № 210/2104/16-ц.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на вказаний припис учасниками господарського процесу можуть бути не лише юридичні особи та держава, але й фізичні особи у спорах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, а також в інших спорах, вирішення яких прямо віднесене до юрисдикції господарського суду.

Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у квітні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.

З дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №753/12916/15-ц.

З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).

Тобто, з 15 грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.

Оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки за договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за договором позики, сторонами якого є фізичні особи які не є підприємцями, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридичні особи.

Аналогічної правової позиції дотрималась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №906/277/18.

Відтак, дослідивши викладені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що у спір даній справі підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.175, ч.2 ст.232, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс у відкритті провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Дата підписання: 25.11.2019.

Суддя Я.В. Маринченко