Окрема думка

від 21.11.2019 по справі 904/164/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

21 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 904/164/19

Судді Верховного Суду Кушніра І.В.

щодо ухвали Верховного Суду від 21.11.2019 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2019 (головуючий - Білецька Л. М., судді Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А.)

у справі № 904/164/19

за позовом Криворізької міської ради

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"

про стягнення 265 225,67 грн

21.11.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Кушнір І. В., прийнято ухвалу, якою справу № 904/164/19 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2019 передано на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставами передачі справи визначено наступне.

Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку у загальному розмірі 225 275,61 грн та пені за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 у загальному розмірі 39 950,06 грн.

Позовні вимоги аргументовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3043 в частині сплати орендної плати за земельну ділянку за періоди з 01.05.2017 по 19.12.2017 та з 01.01.2018 по 24.07.2018.

Позивач зазначає, що з урахуванням рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 № 1620 "Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу" (далі - рішення № 1620), яким суб`єктам господарювання для розміщення комплексу об`єктів і споруд металургійної галузі на земельних ділянках визначено ставку річної орендної плати у розмірі 1,91% від їх нормативної грошової оцінки, за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за землю за період з 01.05.2017 по 19.12.2017 у розмірі 119 204,14 грн. З урахуванням рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 № 1862 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2018 році" (далі - рішення № 1862), яким для суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність за розділами 24, 19 Класифікації видів економічної діяльності на земельних ділянках, що відносяться до земель промисловості та використовуються для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості у 2018 році встановлено ставку земельного податку та орендної плати за землю у розмірі 1,91% від нормативної грошової оцінки земель міста, за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за землю за період з 01.01.2018 по 24.07.2018 у розмірі 106 071,47 грн.

Позивач зазначає, що у період дії рішень № 1620 і № 1862 відповідач безпідставно при розрахунку та сплаті орендної плати за вказані періоди не застосував ставку орендної плати на рівні 1,91%, а сплатив орендну плату за ставкою 0,9%, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість зі сплати орендної плати за землю.

За твердженням позивача, незважаючи на те, що рішення № 1620 і № 1862 були визнані протиправними і нечинними у судовому порядку, вони є обов`язковими до виконання за період до дат набрання чинності відповідними судовими рішеннями у справах № 804/5884/17 і № 804/8091/17.

Відповідач проти позову заперечує і зазначає, що в нього відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за землю за Договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 №3043, що підтверджується відповідними листами Державної фіскальної служби.

Відповідач зазначає, що рішення № 1620 у відповідній частині про встановлення орендної плати на рівні 1,91% визнано нечинним (справа № 804/5884/17), рішення № 1862 у відповідній частині про встановлення орендної плати на рівні 1,91% визнано протиправним та нечинним (справа № 804/8091/17), а вимоги позивача про зобов`язання виконати протиправні положення цих рішень на 2017 і 2018 роки суперечать нормам статей 8, 41 Конституції України, а також є порушенням права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Аргументуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплатим орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 3043 за ставкою 0,9%.

Стосовно доводів позивача щодо обов`язку сплати відповідачем орендної плати відповідно до положень рішень № 1620 і № 1862, місцевий господарський суд зазначив, що відповідні положення цих рішень були визнані протиправними і нечинними, а отже не підлягають застосуванню до відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства, а при їх прийнятті Криворізька міська рада діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено судами в адміністративних справах.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості з орендної плати з 01.05.2017 до 19.12.2017 та з 01.01.2018 до 24.07.2018 у розмірі 225 275,61 грн, пеню у розмірі 39 950,06 грн.

Аргументуючи постанову, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки в силу вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, то в період з набрання чинності рішень №1620 і №1862 до прийняття постанов у справах №804/8091/17 і №804/5884/17 орендна плата за користування земельною ділянкою підлягала сплаті у розмірі 1,91 % від її нормативно грошової оцінки, а тому вимоги позивача є законними і обґрунтованими.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" подало касаційну скаргу, посилаючись зокрема на те, що зобов`язання відповідача виконати положення нормативно-правового акта, який визнаний судом протиправним і таким, що прийнятий органом місцевого самоврядування поза межами повноважень, не в порядку та у спосіб, передбачені законом, суперечить нормам Конституції України, частині першій статті 1175 Цивільного кодексу України, частині першій статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 05.10.2018 у справі № 909/749/17 дійшов такого висновку: "нормативно-правові акти, визнані судом незаконними, втрачають чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а не з моменту їх прийняття, якщо інша дата не встановлена судом. Враховуючи наведене, нормативна грошова оцінка земель м. Івано-Франківська, затверджена рішенням Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011, яке судами було обґрунтовано визнано саме підзаконним нормативно-правовим актом, була чинною до 25.10.2015 (моменту набрання законної сили постановою Львівського апеляційного адміністративного суду) і правомірно застосовувалась при розрахунку розміру неодержаного позивачем Івано-Франківською міською радою доходу за період з 29.11.2013 по 25.10.2015".

Відповідно до частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Ураховуючи зміст спірних правовідносин, у зв`язку з необхідністю з`ясування наявності підстав для відступлення, чи навпаки, від висновку, висловленому у постанові від 05.10.2018 у справі № 909/749/17, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 904/164/19 на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Не погоджуюсь з даним висновком виходячи з наступного .

Відповідно до п.п.18,19 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017:

"У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

18) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

19) індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк."

Згідно з ч.2 ст.265 КАСУ у вказаній редакції:

"Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду ."

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 08.12.2009 у справі № 21-1573во09 за позовом ЗАТ "Укрнафта" до Кременчуцької об`єднаної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку:

"Всі суди розглядали вимогу (частково або повністю її задовольняли) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (нечинним податкового повідомлення-рішення), які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття , а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням."

Також в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.08.2018 у справі №265/6419/16-а та від 31.08.2018 у справі №822/1815/16 була викладена аналогічна правова позиція, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

При цьому у справі №822/1815/16 Верховний Суд вказав, зокрема, таке:

"Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року N 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року N 957" залишалась чинною до 11 лютого 2016 року - дати набрання законної сили судового рішення про визнання її незаконною та нечинною . Тобто станом на день вчинення позивачем порушення, яке полягало у здійсненні роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої - 03.09.2015 та 13.01.2016, вказаний нормативно-правовий акт був чинним ."

Таким чином, нормативно-правові акти, визнані судом незаконними, втрачають чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а не з моменту їх прийняття, якщо інша дата не встановлена судом, а отже до вказаного моменту такі нормативно-правові акти були чинними і мають враховуватися за вказаний період чинності.

Суддя І.В. Кушнір