Постанова

від 27.11.2019 по справі 592/13244/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

м.Суми

Справа №592/13244/18

Номер провадження 22-ц/816/4951/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради,

третя особа - департамент соціального захисту населення Сумської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року в складі судді Князєва В.Б., постановлене у м. Суми Сумської області, повне рішення складено 06 вересня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради (далі - Центр), третя особа - департамент соціального захисту населення Сумської міської ради, про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала на посаді фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб Центру з 2014 року. З метою захисту трудових прав та інтересів працівників установи створено Вільну профспілку працівників Центру реінтеграції бездомних осіб Єдність , головою якої обрано позивачку.

23 січня 2018 року наказом директора Центру №10-к, її було звільнено з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб, відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року, яке набрало законної сили, позивачці відмовлено у скасуванні зазначеного наказу, оскільки 31 січня 2018 року відповідач скасував його самостійно, але суд в процесі розгляду справи встановив, що оспорюваний наказ був незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим стягнув на користь позивачки 500 грн відшкодування моральної шкоди.

Після набрання рішенням суду законної сили, ОСОБА_1 вийшла на роботу, а 02 серпня 2018 року до її трудової книжки внесено запис за №29, яким визнано недійсним попередній запис про її звільнення за №28.

08 серпня 2018 року згідно з наказом №24-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогул у період з 26 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Тобто, відповідач вважав прогулом період часу, протягом якого позивач захищала у судовому порядку свої трудові права, порушені відповідачем через її незаконне звільнення, а отже не була присутня на роботі через правову невизначеність, яку створив відповідач, підстав вважати її відсутність на роботі в цей період прогулом немає.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ директора Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради №24-к від 08 серпня 2018 року, яким її звільнено з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб, поновити її на роботі з 08 серпня 2018 року, стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 09 серпня 2018 року по день ухвалення судом рішення про поновлення її на роботі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У жовтні 2019 року позивачка подала апеляційну скаргу на рішення суду, просила його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що при її звільненні роботодавцем були допущені грубі порушення трудового законодавства, зокрема, звільняючи ОСОБА_1 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, роботодавець не надав оцінки поважності причин її відсутності на робочому місці з січня 2018 року по липень 2018 року, а також не отримав дозволу профспілки на її звільнення, у визначеному КЗпП України порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради зазначив, що рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, підстав для його зміни або скасування не вбачає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради Тищука Ю.М., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02 січня 2014 року працювала на посаді фахівця соціальної роботи сектору обліку бездомних осіб Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради (а.с 11).

23 січня 2019 року її було звільнено з займаної посади відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України на підставі наказу №9-к (а.с 11).

Наказом Центру реінтеграції бездомних осіб №11-к від 31 січня 2018 року наказ про звільнення ОСОБА_1 від 23 січня 2018 року скасовано та поновлено її на посаді фахівця із соціальної роботи відділення нічного перебування. Зі змістом наказу позивачка ознайомилась цього ж дня о 9 годині 39 хвилин (а.с. 17, 25).

31 січня 2018 року позивачка перебувала на роботі до закінчення робочого дня. Зазначена обставина встановлена рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року у справі №592/1394/18, яке набрало законної сили.

01 лютого 2018 року зареєстрована Вільна професійна спілка працівників центру реінтеграції бездомних осіб Єдність , керівником якої є ОСОБА_1 (а.с. 16).

Цього ж дня позивачка не вийшла на роботу до Центру реінтеграції бездомних осіб.

26 лютого 2018 року Центром реінтеграції бездомних осіб було надіслано лист ОСОБА_1 про надання письмових пояснень до 10 березня 2018 року щодо причини відсутності на робочому місці з 01 лютого 2018 року по 26 лютого 2018 року. Також лист містив нагадування про те, що позивачку поновлено на посаді фахівця із соціальної роботи відділення нічного перебування, та про необхідність подати трудову книжку (а.с.17).

06 березня 2018 року ОСОБА_1 надала відповідь на лист, в якій зазначила, що вона звернулась з позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми про поновлення на роботі, вважає, що роботодавець не має повноважень поновлювати працівника на роботі після звільнення (а.с.18). Разом з тим, ОСОБА_1 не повідомила Центр реінтеграції бездомних осіб, з якої причини вона не з`являється на робочому місці.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми 06 червня 2018 року, яке набрало законної сили 30 липня 2018 року, частково задоволений позов ОСОБА_1 до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Центру реінтеграції бездомних осіб на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн, у задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю вимог (а.с. 20-28).

Після набрання зазначеним рішенням законної сили позивачка вийшла на роботу до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради.

31 липня 2018 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення директору Центру про те, що 24 січня 2018 року між нею та відповідачем трудові відносини були припинені незаконно. У зв`язку з чим вона вирішила скористатися своїм законним правом оскаржити звільнення у судовому порядку. Вважає, що трудовий спір виник через дії керівництва, які призвели до правової невизначеності, і тривав до 31 липня 2018 року, вирішився апеляційним судом Сумської області (а.с. 87).

02 серпня 2018 року до трудової книжки ОСОБА_1 було внесено запис про поновлення на попередній посаді на підставі наказу від 31 січня 2018 року №11-к (а.с. 12).

06 серпня 2018 року директор Центру направив голові профспілки Центру реінтеграції бездомних осіб ОСОБА_2 Н ОСОБА_3 подання щодо погодження звільнення фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з неявкою на роботу протягом тривалого часу з невідомих причин та без змістовних пояснень (а.с. 114).

08 серпня 2018 року голова профспілки листом повідомила керівника центру, що ОСОБА_1 не є членом профспілки Центру реінтеграції бездомних осіб, при цьому погодила її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 115).

Цього ж дня згідно з наказом №24-к Центру реінтеграції бездомних осіб ОСОБА_1 було звільнено з посади фахівця соціальної роботи за прогул, за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. За змістом наказу, відсутність на роботі без поважних причин фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб ОСОБА_1 з 26 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року вважається прогулом (а.с.11-12, 15).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивачки про поновлення на роботі, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.24 постанови N 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 поновлено на посаді фахівця із соціальної роботи відділення нічного перебування згідно з наказом Центру реінтеграції бездомних осіб №11-к від 31 січня 2018 року, яким скасовано наказ від 23 січня 2018 року №9-к про її звільнення (а.с. 17, 25).

Зі змістом наказу позивачка ознайомилась цього ж дня, та перебувала на роботі до закінчення робочого часу.

Як встановлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 червня 2018 року, 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 на роботу не вийшла у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

При оформленні листка непрацездатності у поліклініці 01 лютого 2018 року позивачка зазначила, що працює у Центрі реінтеграції бездомних осіб.

Після відновлення стану здоров`я - з 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 на роботу також не вийшла.

Визнавши відсутність позивачки протягом кількох місяців (з 26 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року) на роботі - прогулом, після її виходу на роботу 31 липня 2018 року роботодавець ініціював розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У статті 1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності визначено, що первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Згідно з частиною першою та другою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі, якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору дає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів профспілки згідно зі статутом.

Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, дозвіл на його звільнення дає той профспілковий орган, до якого звернувся роботодавець.

Встановлено, що ОСОБА_1 є керівником Вільної професійної спілки працівників центру реінтеграції бездомних осіб Єдність , про що директор Центру був повідомлений листом від 23 січня 2018 року (а.с. 16, 134).

Проте в супереч вимогам статті 43 КЗпП України роботодавець не звертався до профспілкової організації, членом якої є позивачка, тобто зазначених вимог трудового законодавства не дотримався.

Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів ).

На запит суду 10 травня 2019 року позивачка надала протокол засідання Вільної професійної спілки працівників Центру реінтеграції бездомних осіб Єдність , на якому було розглянуто питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи.

На засіданні заслухали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Ухвалили: відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця із соціальної роботи відділення обліку бездомних осіб в Центрі реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради на підставі наказу директора Центру № 24-к від 08 серпня 2018 року.

Голосували за - 2 особи ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), проти - 0, не голосували - 1 особа ( ОСОБА_1 ) (а.с. 133).

Вбачається, що обґрунтування ухвалення рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 профспілковим органом не наведені.

Відповідно до частини 6 статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

В суді апеляційної інстанції позивачка підтвердила, що знала про скасування наказу про її звільнення від 23 січня 2018 року №9-к та поновлення її на роботі на підставі наказу №11-к від 31 січня 2018 року, особисто ознайомилась з наказом.

Пояснила, що не виходила на роботу, оскільки чекала рішення суду у справі №592/1394/18 за її позовом до Центру реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому поважних причин відсутності на роботі у Центрі реінтеграції бездомних осіб Сумської міської у період з 26 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року ОСОБА_1 суду не повідомила.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до приписів частини третьої статті 12 ЦПК України, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 наполягала, що була відсутня на робочому місці у період з 26 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року через розгляд судом цивільної справи про її незаконне звільнення з Центру реінтеграції бездомних осіб 23 січня 2018 року, при цьому не повідомила яким чином розгляд справи перешкоджав їй вийти на роботу після скасування роботодавцем наказу про звільнення. Доказів поважності причин відсутності на робочому місці у зазначений період суду також не надала.

Доводи апеляційної скарги про відсутність згоди профспілки на звільнення позивачки висновків суду по суті спору також не спростовують, з наступних підстав.

В ході розгляду справи суд першої інстанції отримав рішення профспілки, членом якої є позивачка, про відмову у наданні згоди на її звільнення.

Проте з огляду не відсутність обгрутування відмови суд, врахувавши вимоги частини 6 статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки необгрутована відмова профспілки у наданні згоди на звільнення працівника не позбавляє роботодавця права звільнити працівника.

За встановлених обставин суд апеляційної інстанції визнає, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установивши, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 листопада 2019 року.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді: О.Ю. Кононенко

С.Г. Хвостик