Постанова

від 28.11.2019 по справі 823/169/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №823/169/17

адміністративне провадження №К/9901/6283/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №823/169/17

за позовом Приватного підприємства Колос Чигиринщини до Чигиринської районної державної адміністрації, Чигиринської міської ради, треті особи- ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон", про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Приватного підприємства Колос Чигиринщини на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

в с т а н о в и в :

ПП Колос Чигиринщини звернулося до суду з позовом до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, Чигиринської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон", про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області, номер запису про інше речове право 15730164, дата та час державної реєстрації 25.02.2016 13:33:20 год. про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,8953 га, кадастровий номер 7125487000:01:002:0772, належної ОСОБА_1 , за ТОВ СГП "Нібулон" на підставі Договору оренди землі, серія і номер: б/н від 26.05.2010 та договору про внесення змін до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданого 01.06.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що Держреєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб`єктом, право землекористування якого не було припинено.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,8953 га, кадастровий номер 7125487000:01:002:0772, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №619652.

30.05.2011 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПП Колос Чигиринщини (орендар) укладено договір №281 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125487000:01:002:0772 терміном на 5 років.

Даний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 20.04.2012.

Крім того, 31.05.2016 позивач та ОСОБА_1 уклали договір оренди вищевказаної земельної ділянки №123, яким погодили термін її оренди на 10 років.

Однак державний реєстратор рішенням від 08.12.2016 №32802261 відмовив у державній реєстрації цього договору з огляду на те, що заявлене право вже зареєстровано за іншим орендарем.

Так, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №15730164 про інше речове право, підставою його виникнення зазначено договір оренди б/н від 26.05.2010 та договір про внесення змін від 01.06.2016 б/н, укладені між ТОВ СГП "Нібулон" та ОСОБА_1 . Підстава внесення запису - рішення від 04.08.2016 (індексний номер 30773096) державного реєстратора виконавчого комітету Чигиринської міської ради Грицаєнко О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Зміст іншого речового права полягає в передачі в строкове платне користування вищевказаної земельної ділянки терміном на 7 років з правом пролонгації.

Вважаючи, що Держреєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, протиправно здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб`єктом, що суперечить вимогам чинного законодавства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване рішення прийнято в період дії договору, укладеного позивачем з ОСОБА_1 30.05.2011, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про неналежність відповідача у справі, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанцій, ПП Колос Чигиринщини оскаржило його у касаційному порядку. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в сіли рішення суду першої інстанції.

У поданому відзиві ТОВ СГП Нібулон просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що реєстратором було допущено порушення норм чинного законодавства, а тому рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Разом з цим, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС, у відповідній редакції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас, помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. А

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки за третьою особою є захистом прав позивача на земельні ділянки від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ СГП Нібулон і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача і ТОВ СГП Нібулон щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї самої земельної ділянки.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто остання була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі якого прийнято оспорюване рішення.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди. Такий спір має приватноправовий характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 823/2043/16 та від 5 червня 2019 року у справі № 823/2049/16.

За суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Приватного підприємства Колос Чигиринщини задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року - скасувати.

Провадження у адміністративній справі №823/169/17- закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду